Необхідні речі - Стівен Кінг
Знаю, що ви довго й марудно загадувалися, що ж трапилося під час останніх митей життя вашої дружини і молодшого сина. Думаю, зовсім скоро ви отримаєте відповіді на всі ці питання.
Повірте, я бажаю вам лише добра,
лишаюся ваш вірний і покірливий слуга
Ліленд Ґонт
Алан повільно відклав папір.
– Мудак! – бурмотнув він.
Він знову посвітив ліхтариком навколо й побачив, що кабель відеопрогравача тягнеться вздовж шафки й закінчується вилкою, яка лежить на підлозі за кілька футів від найближчої розетки. Що, в принципі, не створювало проблем, оскільки електроенергії все одно немає.
«Але знаєте що? – подумав Алан. – Не думаю, що це має значення. Не думаю, що це взагалі має хоч якесь значення. Мені здається, якщо я підключу кабель до пристрою, вставлю вилку в розетку, а касету в програвач, усе чудово працюватиме. Бо він ніяк не міг би спричинити те, що спричинив, і знати те, що знає… якщо він людина. Голос диявола слухати приємно, Алане, і що б ти не робив, не можна дивитися те, що він тобі залишив».
І все одно він знову відклав ліхтарик і підняв коаксіальний кабель. Роздивився його, тоді нахилився і вставив у відповідне гніздо позаду телевізора. Банка «Жуй-смакуй» почала вислизати з-під сорочки. Алан ухопив її спритною рукою, перш ніж банка впала, і поставив на скляну шафку біля відеопрогравача.
9
Норріс Ріджвік був на півдорозі до «Необхідних речей», коли раптом вирішив, що це божевілля з його боку – набагато більше, ніж те, яке він уже встиг пережити, – їхати розбиратися з містером Ґонтом самотужки.
Він зірвав мікрофон із зубців.
– База, я машина-два, – промовив він. – Це Норріс, як чути?
Він відпустив кнопку. Не почулося нічого, окрім огидного вереску шуму. Око бурі вже прямо над Роком.
– Сука, – лайнувся він і повернув у бік муніципалітету.
Можливо, Алан там, а якщо ні, йому хтось скаже, де Алан. Алан знатиме, що робити… і навіть якщо ні, Алан мусить почути його признання: це він порізав шини Г’ю Прістові й відправив чоловіка на смерть просто тому, що він, Норріс Ріджвік, хотів мати вудку «Бейзен», як у його старого татка.
Норріс прибув до муніципалітету, коли таймер під мостом стояв на позначці 5, і припаркувався одразу позаду яскраво-жовтого фургона. Фургона телебачення, судячи з вигляду.
Він виліз із машини під рясним дощем і кинувся в шерифську управу, щоб знайти Алана.
10
Поллі махнула вантузом на павука, що огидно зіп’явся на задні ніжки і цього разу він не відсахнувся. Волохаті передні лапки стиснули держак, а долоні Поллі вереснули в агонії, коли істота перенесла свою дрожливу вагу на гумовий кінець. Хватка Поллі ослабла, вантуз опустився, і павук раптом почав шкребтися вгору держаком, наче товстун-канатоходець.
Поллі хапнула повітря й закричала, коли передні лапи істоти опустилися їй на плечі, ніби руки якогось безсоромного негідного лотаріо[168]. Мляві очі павука подивилися їй у вічі. Ікластий рот розкрився, і вона відчула віддих – сморід гірких спецій і гнилого м’яса.
Вона відкрила рот для крику. Одна ніжка полізла всередину. Грубі гидотні волосинки гладили їй губи та язик. Павук завзято пхинькав.
Поллі переборола перший інстинкт виплюнути ту жахливу пульсівну річ. Вона відпустила вантуз і вхопила павука за ніжку. Разом з тим щосили вкусила іншу, зціплюючи щелепи. Щось хруснуло, мов ціла пригорща льодяників «Лайф Сейверз», і рот їй заповнив холодний гіркий присмак, наче давній чай. Павук скрикнув від болю й подався назад. Волосинки жорстко прослизнули Поллі через кулак, але вона стиснула болючі руки навколо його ніжки, щоб той не втік… і повернула її, ніби намагаючись відірвати стегенце індички. Почувся різкий хрящовий звук розриву. Павук знову заслинено заверещав від болю.
Істота спробувала вирватися. Випльовуючи гірку чорну рідину, що наповнила її рот, знаючи, що їй іще довго, дуже довго доведеться позбуватися того смаку, Поллі смикнула павука до себе. Якась віддалена її частина захоплювалася такою демонстрацією сили, але інша частина все чудово розуміла. Вона боїться, їй гидко, але перш за все вона зла.
«Мене використали, – незв’язно подумала вона. – Я продала Аланове життя за оце! За цю тварюку!»
Павук спробував угризтися в неї іклами, але його задні лапки втратили слабкий контакт із держаком вантуза, і він би впав… якби Поллі дозволила йому впасти.
Вона не дозволила. Затиснула гаряче розбухле тільце собі між передпліччями й натиснула. Піднесла павука вгору, і тепер він дриґався над нею, смикаючись і зачіпаючи лапками повернуте вгору обличчя. З тіла почали витікати сік і чорна кров, збігаючи пекучими ручаями їй по руках.
– БІЛЬШЕ НІКОЛИ! – заверещала Поллі. – НІКОЛИ! НІКОЛИ! НІКОЛИ!
Вона кинула його. Павук полетів на стіну за ванною й бризнув згустками іхору. Якийсь час він висів на стіні, приклеївшись власними тельбухами, а тоді зі слизьким стукотом упав у ванну.
Поллі знову схопила вантуз і кинулася до ванни. Вона почала лупити істоту, наче мишу мітлою, але це не діяло. Павук лише трусився й намагався відповзти, дряпаючись по гумовому килимку для душу з малюнком жовтих маргариток. Поллі забрала вантуз, обернула його – і щосили опустила вниз держаком, наче списом.
Вона поцілила прямісінько по центру тіла огидного покруча й наколола його на держак. Почувся гротескний звук удару, а тоді черево павука розверзлося й нутрощі вивалилися на килимок разом зі смердючою кров’ю. Павук шалено сіпався, безнадійно метляючи ніжками навколо кола, яким вона прохромила йому серце… а тоді врешті-решт завмер.
Поллі відійшла назад, заплющила очі й відчула, як світ пливе. Вона вже почала втрачати свідомість, коли в неї в голові, наче римська свіча, спалахнуло Аланове ім’я. Поллі стиснула долоні в кулаки й щосили склала їх разом, кісточка до кісточки. Біль був яскравий, несподіваний і колосальний. Світ повернувся до неї холодним спалахом. Вона розплющила очі, підійшла до ванни й зазирнула всередину. Спочатку подумала, що там узагалі нічого нема. А тоді біля гумової накладки вантуза побачила павука. Він був не більший за ніготь на її мізинці і цілком мертвий.
«Усе
