Бенкет круків - Джордж Мартін

— У «Веселий порт» ходять усі вантажники,— запевнила Кет матросів з «Мідяної мавпи».— «Хлопці знетяжують кораблі,— каже Мері,— а мої дівчата — хлопців».

— А оті шикарні повії, про яких співці співають,— запитав наймолодший — рудий і веснянкуватий хлопчина, щонайбільше шістнадцятирічний,— вони такі вродливі, як усі торочать? І де їх шукати?

Товариші, поглянувши на нього, розреготалися.

— Сьоме пекло, хлопче,— мовив один.— Може, капітан і міг би собі дозволити куртизанку, та тільки корабля продавши. Такі розкішниці для лордів, а не для таких, як ото ми.

Куртизанки Браавоса славилися на весь світ. Їх оспівували співці, золотарі та ювеліри осипали їх дарунками, ремісники благали честі виконати для них замовлення, купецькі королі платили справді королівські гроші, щоб на балах, бенкетах і виставах узяти їх під ручку, а брави заради них ладні були одне одного зарізати. Котячи візок уздовж каналів, Кет іноді бачила кого-небудь з них: пропливали мимо, поспішаючи ввечері до коханця. Кожна куртизанка мала свою барку і своїх слуг, які штовхали її на жердинах, доправляючи хазяйку на побачення. Поетка в руці завжди тримала книжку, Місячна Тінь вбиралася лише у біле і сріблясте, а Цариця-Моряниця ходила тільки в оточенні своїх русалок — чотирьох щойно розквітлих дівчат, які робили їй зачіски й носили шлейф її сукні. Навіть Пані-під-вуаллю була прегарна, однак обличчя її бачили тільки ті, кого вона обирала собі в коханці.

— Якось я продала одній куртизанці три креветки,— сказала Кет до моряків.— Вона саме виходила з барки й покликала мене.

Браско чітко їй пояснив: говорити до куртизанок забороняється, хіба що як вони самі до тебе заговорять, але та жінка усміхнулася до Кет і заплатила сріблом — удесятеро більше, ніж ті креветки були варті.

— І хто ж вона була така? Королева Креветок?

— Чорна Перлина,— озвалася Кет.

Мері казала, що Чорна Перлина — то найславетніша куртизанка. «Вона з роду драконів,— розповідала жінка.— Перша Чорна Перлина була піратською королевою. Її узяв за коханку вестероський королевич, і вона від нього народила дочку, яка, коли виросла, стала куртизанкою. Потім уже її донька пішла за її прикладом, а затим і її донька — аж до сьогодні. Що вона тобі сказала, Кет?»

«Сказала: „Я візьму три креветки“ і „В тебе є гострий соус, маленька?“»,— відповіла дівчинка.

«А що ти відповіла?»

«Я сказала: „Ні, міледі“ та „Не називайте мене маленькою. Мене звати Кет“... Мені треба ще возити з собою гострий соус. Беко має соус і продає утричі більше устриць, ніж Браско».

Кет розповіла про Чорну Перлину і доброму чоловікові. «Насправді її звати Беллегера Отерис»,— повідомила вона. Це була одна з тих трьох речей, які вона того разу дізналася.

«Щира правда,— м'яко мовив жрець.— Мати її звали Беллонарою, але найперша Чорна Перлина теж була Беллегерою».

Кет розуміла, що морякам з «Мідяної мавпи» байдуже, як там звали матір куртизанки. Отож вона змінила тему й поцікавилася в них новинами про Сім Королівств і про війну.

— Війну? — засміявся один з них.— Яку війну? Нема там ніякої війни.

— Принаймні не в Мартингороді,— сказав інший.— І не у Видолі. Маленький лорд не втручається в бої, так само як і його матір не втручалася.

«Так само як і його матір не втручалася...» Леді Видолу — мамина рідна сестра!

— Леді Лайса,— промовила Кет,— вона що...

— ...померла? — закінчив за неї веснянкуватий хлопчак, який забивав собі голову куртизанками.— Ага. Її убив придворний співець.

— О!

«Мене це не обходить. У Кет з каналів ніколи не було тітки. Ніколи не було». Кет підняла ручки візка й покотила його геть від «Мідяної мавпи», підстрибуючи на бруківці.

— Устриці, мідії, молюски! — гукала вона.— Устриці, мідії, молюски!

Більшість товару вона продала вантажникам, які знетяжували великий ког з Арбору, а решту — робітникам, що лагодили мирську торгову галеру, яку побило штормом.

Трохи далі вона побачила Таґанаро, який сидів, прихилившись до палі, а поряд лежав Касо — цар тюленів. Таґанаро купив трохи мідій, а Касо загарчав і дозволив поторсати себе за ласти.

— Переходь працювати до мене, Кет,— запросив Таґанаро, висмоктуючи мідію зі скойки. Відтоді як П'яничка проштрикнула ножем руку Малому Нарбо, він шукав собі нового напарника.— Я тобі платитиму більше, ніж Браско, та й рибою від тебе не тхнутиме.

— А Касо подобається мій запах,— озвалася вона. Цар тюленів гавкнув на згоду.— Як там рука Нарбо — ліпше?

— Три пальці не згинаються,— поскаржився Таґанаро, закінчуючи з однією мідією і переходячи до наступної.— Яка користь із гаманника, якщо в нього пальці не слухаються? По кишенях Нарбо лазив вправно, а от до повій підлазити не навчився.

— І Мері так каже,— мовила Кет, засмутившись. Їй подобався Малий Нарбо, хай він і злодюжка.— І що ж він робитиме?

— Піде в гребці, каже. Для цього і двох пальців вистане, він вважає, а володар моря завжди шукає собі гребців. А я йому кажу: «Ні, Нарбо, ні! Море холодніше за цнотливицю й жорстокіше за повію. Ти вже тоді ліпше всю руку відітни собі та йди старцювати». Он Касо знає, що я правий. Так, Касо?

Тюлень гавкнув, і Кет не стримала посмішки. Перш ніж іти геть, вона жбурнула йому серцівку.

Коли Кет нарешті досягла «Щасливого порту», через дорогу від якого стояв на якорі «Корабель», день уже хилився до вечора. Кількоро лицедіїв сиділи на борту свого перехнябленого блокшива, передаючи з рук у руки бурдюк вина, але, побачивши Кет з візком, спустилися купити собі трохи устриць. Вона поцікавилася, як ідуть «Семеро п'яних веслярів». Джос Понура похитав головою.

— Квенс нарешті заскочив Алакво в ліжку зі Слоєю. Накинулися один на одного з балаганними мечами, а тоді обидва звільнилися. Схоже, сьогодні в нас буде тільки п'ятеро п'яних веслярів.

— Мало веслярів — компенсуємо пиятикою,— заявив Мирмело.— Принаймні я з таким завданням точно впораюся.

— Малий Нарбо хоче стати веслярем,— сказала Кет.— Візьмете його до себе — матимете шістьох.

— Ти йди ліпше до Мері,— мовив до неї Джос.— У неї без устриць настрій псується.

Та коли Кет прослизнула в бордель, Мері сиділа у вітальні, заплющивши очі та слухаючи