Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
«А шеф-то, сволота, вчасно в карантин потрапив! — майже з ненавистю думав в. о. про начальника. — Тепер, що би не сталося, він не відповідає.»
Трагічна погибель шістьох цінних співробітників не йде на користь кар’єрі.
На третю годину дня в завалі була зроблена перша сумна знахідка — розмолоте камінням людське тіло. Упізнати загиблого могли тепер хіба експерти. Лемар майже сподівався, що це буде хтось із групи — це би дало їм привід зупинити роботи.
— Гей, чуй, начальнику, — до замисленого в. о. непомітно підійшов механік, який обслуговував лебідку підйомника, — забрав би ти його звідсіля. Як би чого не трапилося.
Лемар оглянувся — серед робочих, які снували туди-сюди майданчиком, ходив місцевий білий, чуйний дідок, який хотів допомогти пошуку загублених перевіреною шахтарською методою — з допомогою виноградної лози. Його треба було забрати негайно, поки чистильники зайняті оглядом трупа.
— Добрий день, містере Малек, — в. о. схопив старого за руку і спробував заглянути йому в очі, з досвіду знаючи, що білих такий натиск деморалізує, — як добре, що ви тут! Нам терміново потрібна ваша допомога. Лише ви зможете визначити положення тих, хто вижив, з другої сторони схилу, для проведення триангуляції. Ось вам карта, терміново йдіть і займіться цим. Я бачу, прилад у вас уже є.
Окрилений довірою дідок помчав геть. Вчасно! Різкий чистильник (тепер Лемар знав його ім’я — Даргад), йшов до влаштованого для нарад навісу. Безцеремонний маг пхав усім під носа здоровенну каменюку.
— Нюхай! — вимогливо сказав він, і Лемар, не опираючись, понюхав.
Камінь пах якось неприродньо — не землею, не пліснявою, навіть не мертвеччиною, а якимось кислувато-їдким димком.
— Якийсь хімікат?
— Порох!!! Я ж казав, що ствол був надійний. Порву! Знищу! Воскрешу і знову порву!
Ще би зрозуміти — кого.
Лемар мужньо зітхнув і наважився уточнити:
— А чи не було в шахті зарядів для екстреного підриву? Ваш бос нічого такого не планував?
Очі в чистильника стали червоні, як у бика, лише пари з ніздрів не вистачало.
— Тепер лише ви зможете нам допомогти, містере Даргад, — з трагічною приреченістю почав в. о., — сліди навколо устя безнадійно затоптані. Ваші люди, які перші знайшли обвал — єдині свідки. Їх потрібно допитати! Чи не бачили вони сторонніх, будь-які сліди, що-небудь незвичайне…
Всупереч очікуванням, раціональна думка пробилася до свідомості чистильника він підібрався, ніби пес, готуючись взяти слід, і помчав кудись бадьорою риссю.
— А я займуся черговим, який повинен був привозити обід, — постановив Лемар, переконавшись, що небезпека минула.
На жаль, швидко розібратися зі свідками не вийшло — чистильники, які повинні були чергувати тут минулої ночі, роз’їхалися по домівках, відсипатися, а чергового по офісу ніде не могли знайти, як і його вантажівку — з того самого дня їх ніхто не бачив. Якщо згадати плітки про Чудесників, які начебто окопалися в Суессоні, перспективи подальшої служби Лемара виглядали все більше і більше безрадісними.
Вечір наповзав непомітно. Судячи за кількістю вийнятої породи, роботи, можна сказати, і не починалися. Виснажений до краю в.о. ловив себе на тому, що перестає розуміти людську мову — всі навколо бігали, чогось хотіли, а спілкувалися виключно вигуками. Вантажівка з запасним генератором застрягла в дорозі, кріпильного матеріалу катастрофічно не вистачало, старателі намагалися гріти воду на витягнутих з завалу уламках деревини, а це ж речові докази! Чи варто дивуватися, що деякі події вислизали з-під контролю?
До навісу, під яким похмуро обговорювали щось бойові маги, життєрадісно причапав містер Малек, про якого в.о., як не соромно, абсолютно забув. Здається, дідок націлився поговорити з Даргаром (чистильник за останні дві години не вимовив жодного цензурного слова).
Грубе ставлення може вартувати літньому білому життя! Лемар побіг на допомогу.
— Я знайшов людей! — сяючи від щастя, оголосив містер Малек.
— Яких людей? — оманливо м’яко поцікавився Даргад.
— Не знаю, — зашарівся білий, — вони не назвали себе. Але сказали, щоби я привів когось. Їм потрібна допомога!
— Де це було? — Лемар боявся сполохати удачу. Не може бути, щоби два загони спелеологів практично одночасно лазили цими проклятими рудниками.
— Там, — легковажно махнув білий, — така дірка в землі, трохи нагадує шахту. Спочатку вони просили мотузку, потім, чомусь, канапок…
— Брісте, біжи, подивися, хто там, — Даргад уже не слухав. — Ей, козли, хапайте трос і за мною!
— Дякую, містере Малек, — Лемар розривався між бажанням потурбуватися про білого і бігти за чистильниками, — ви нам дуже допомогли! Якщо дозволите, мій водій відвезе вас додому.
Помітно вимучений за день дідок легко погодився.
Я відчайдушно хапався за камені пальцями рук і відчував себе персонажем вульгарного анекдоту. Внизу пірамідою стояли четвертий і п’ятий, а Райк з третім номером на плечах збирався вилазити далі по наших плечах. Другий страхував всю цю піраміду знизу — якщо хто гепнеться, смішно не буде. Думаю, не в одного мене вертілися на язику прокляття на адресу виповзня, який не зумів прибити чистильника з одного удару. Кріс відбувся переломами обох ніг і не міг іти, допомогти йому на місці не було як, навіть якби полковник дозволив користуватися магією, тому що цілителі з чорних погані (тобто, взагалі ніякі з нас цілителі). Щоби бідний постраждалий не пришиб своїх рятівників, Райк щось йому таке придавив, і третій втратив свідомість. (Ну чого йому було варто не натиснути трохи сильніше?! Але старший чистильник не шукав легких шляхів.)
Полковник поліз догори як п’яний ведмідь, наставив мені синяків на спину і плечі і ледь не віддавив пальці. Вслід за ним уже дряпався другий. Якщо у п’ятого після такого ставлення не переломиться поперек, це буде чудом чорномагічної витривалості! Потім з криниці почали витягувати нижчестоячих, і я переключився на турботи про власні жили.
Це не архітектура, це чистий маразм!!! Ясно же, що ті, хто прийшов ззовні, можуть принести з собою мотузку, а хто сидить всередині, якщо що станеться, хрін виберуться, коли перед дверима колодязь в три зрости людини.
Варто мені було відпустити Джерело, як внизу заклацали дрібні камінці, перетворюючись в пил — виповзень, наче, зрозумів, що його ошукали, і тепер зривав лють, колошматячи навмання в усі боки через напіввідкриті двері. П’ятий метнув униз блискавку. Ефект був несподіваним: стулки дверей, над відкриттям яких четверо чистильників трудилися півтори години, з легким гулом захлопнулися. Правий був все-таки Райк, коли забороняв ворожити — досвід третього в головах решти не відклався.
Плювати, все-одно я не збирався туди повертатися.
Другий
