Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Террі Гудкайнд

Мудрий облизав губи.

— Ну, я…

— Якщо ти позбавляєш себе зору, слуху, відчуттів… як ти будеш вирощувати їжу, щоб підтримати життя, або навіть збирати ягоди та горіхи? Якщо ніщо не реальне, чи багато пройде часу до того, як ти помреш від голоду, чекаючи поки внутрішній голос «істини» нагодує тебе? — Гримів лорд Рал.

Один з Розмовляючих кинувся до Річарда, намагаючись відіпхнути його. Але той відштовхнув чоловіка так, що той осів на підлогу. Розмовляючі стовпилися в декількох кроках від піднесення. Річард поставив одну ногу на платформу, поклав руку впоперек коліна і нахилився до Мудрого.

— Відповідай на мої запитання, Мудрий. Розкажи, як сліпий, який так далеко бачить всередину себе, отримає божественне одкровення щодо способу приготування сиру. Ну ж бо, дай нам почути!

— Але… це нечесне питання.

— Та невже? Питання, що стосується їжі — нечесне? Життя вимагає бути успішним в знаходженні їжі, якщо хочеш вижити. Птах помре, якщо не зловить черв'яка. Це основа буття. Для людей все так само.

— Зупини ненависть, — продовжував торочити Мудрий.

— Ти завжди носиш пов'язку? Чому б тобі не замазати вуха і не дзижчати собі під ніс, щоб перестати думати, — Річард нахилився, небезпечно стишивши голос. — Адже тоді ти прийдеш у стан вищої внутрішньої мудрості, правда, Мудрий? Спробуй тоді здогадатися, що я з тобою зроблю.

Хлопчик заверещав і схопився з місця.

Келен, відштовхнувши Річарда і Енсона, сіла на платформу. Вона обняла перелякану дитину і притиснула її міцніше до грудей, щоб заспокоїти. Той прикипів до неї в пошуках притулку і захисту.

— Любий, ти лякаєш бідного хлопчика. Поглянь — він тремтить як осиковий лист.

Річард зірвав з хлопчика пов'язку. У сум'ятті і переляку той втупився на незнайомого чоловіка.

— Чому ти підійшов до неї? — М'яко запитав Річард.

— Тому що ви хотіли мене вдарити.

— Тобто, ти сподівався, що моя дружина захистить тебе?

— Звичайно, ви, ж набагато більші, ніж я.

— Ти зрозумів, що сам сказав? — Посміхнувся Річард. — Ти злякався і сподівався, що тебе захистять від небезпеки. Хіба це неправильно? Хотіти бути в безпеці? Відчувати захист? Шукати допомоги у того, хто досить великий і може усунути небезпеку?

Хлопчик зніяковів.

— Ні. Звичайно, ні.

— А якби у мене був ніж? Хіба ти б не захотів, щоб хто-небудь не дав мені зарізати тебе? Ти ж хочеш жити?

— Так, — кивнув хлопчик.

— Ось у цьому і полягає сенс того, про що ми тут розмовляємо.

— Що ви маєте на увазі? — Насупився хлопчина.

— Життя, — відповів Річард. — Ти хочеш жити. Це прекрасно. Ти не хочеш, щоб хтось робив замах на твоє життя. Це справедливо.

— Всі створіння хочуть жити. Кролик втече, помітивши небезпеку. Для цього йому й дано сильні ноги. Йому не потрібні сильні ноги і великі вуха для пошуку і поїдання молодих пагонів. Вуха призначені для того, щоб почути небезпеку, а ноги — втікати від неї, — заявив хлопчик.

— Олень, в разі небезпеки, попереджуюче пирхне. Змія зайдеться тріском. Вовк заричить. Ніхто з них не буде шукати бійки, але вони попереджують, що будуть захищати себе. Людина — єдина істота, яка добровільно віддасться в кігті хижакові. Тільки людина, через постійне навіювання, подібне до того, якому піддавався ти, відкине цінності, складові життя. Отже ти інстинктивно вчинив правильно, підійшовши до моєї дружини.

— Правда?

— Так. Твоє вчення не змогло б захистити тебе, і ти ризикнув припустити, що це зможе зробити Келен. Якби я насправді мав намір заподіяти тобі шкоду, то вона стала б битися, щоб зупинити мене. — Він з гордістю глянув на усміхнену Келен. — Ти б стала, правда?

— Так, звичайно, дорогий. Я теж вірю у велич життя. — Мудрий підвів голову від грудей жінки і здивовано витріщився на неї. Келен повільно похитала головою. — Твій інстинктивний пошук захисту міг би заподіяти тобі зло, якби ти звернувся за захистом до людей, що живуть за тими ж переконаннями, які ти завчив. Згідно з цими догмами, інстинкт самозбереження визнається формою ненависті. Твоїх однодумців переріжуть просто завдяки їх власним переконанням.

Хлопчик здавався приголомшеним.

— Але я не хочу цього.

— Як і ми, — посміхнулася Келен. — Ось чому ми прийшли, і Річард показав тобі, що ти можеш дізнаватися істину реальності, і, роблячи так, допоможеш собі вижити.

— Спасибі вам, — звернувся Мудрий до Річарда.

Лорд Рал посміхнувся і легенько поплескав хлопця по білявій голові.

— Вибач, якщо сильно налякав тебе. Я це зробив для того, щоб показати: те, про що ти говорив, насправді не мало ні найменшого сенсу. Мені треба було пояснити тобі, що завчені слова тобі не допоможуть. По них неможливо жити, так як вони далекі від реальності і здорового глузду. Ти здався мені хлопчиком, що піклується про всіх, що живе в цьому світі. Я був таким же в твоєму віці, таким залишаюся і зараз. Життя прекрасне. Знайди в ньому хороше, придивись до нього своїми очима, і ти побачиш його блиск і пишність.

— Ніхто досі не говорив зі мною так про життя, — поскаржився дитина. — Мені не дають що-небудь побачити. Я повинен весь час залишатися всередині.

— Знаєш, можливо, перед тим як піду, я візьму тебе на прогулянку в ліс і покажу деякі з чудес світу — дерева та кущі, птахів і метеликів. Може, нам навіть вдасться побачити лисицю, і ми поговоримо ще про чудеса і радощі життя. Тобі б це сподобалось?

— Правда? Ви зробите це для мене? — Хлопчик заусміхався у весь рот.