💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Володар драконів - Корнелія Функе

Володар драконів - Корнелія Функе

Читаємо онлайн Володар драконів - Корнелія Функе
що пальці її волохатих ніг повисли над прірвою. — Тобі що, не подобаються гори?

— Я звикну, — відповів Бен. — Ти, мабуть, теж не одразу звикла до польотів, чи не так? — Він обернувся до Лунга. Той вже знайшов собі затишку улоговинку і згорнувся в тіні навислої скелі, поклавши голову на лапи і обвивши себе хвостом.

— Дракони жахливо втомлюються від польоту, — прошепотіла Сірчана шкурка до Бена. — Якщо їм не вдається після цього поспати, вони стають сумними. Такими сумними, що з ними неможливо мати справу. А якщо до того ж ще й дощ піде, — вона закотила очі, — тут таке починається… На щастя, — вона глянула на небо, — на дощ зовсім не схоже. Чи ти знову іншої думки?

Бен заперечливо похитав головою і знову став оглядати околиці.

— Схоже, ти ніколи раніше не бував у горах, га? — запитала Сірчана шкурка.

— Я ходив кататися на санках на гору у нашому місті, але вона була не вище за ту ялинку.

Бен присів на свій рюкзак, що лежав на мокрій від роси траві. Він здавався собі страшенно маленьким серед височезних гір — маленьким, як комашка. І все ж таки він не міг надивитися на ці нерукотворні склепіння і шпилі, що затуляли обрій. На одній із вершин, далеко-далеко, було видно руїни замку. Їх темний силует чітко вимальовувався у ранковому небі. І хоча замок видавався не більше за сірниковий коробок, він мав дуже грізний вигляд.

— Дивись! — Бен легенько штовхнув Сірчану шкурку. — Дивись, там замок!

Маленька кобольдиха позіхнула.

— Де? А, цей… — вона знову позіхнула. — І що в ньому особливого? Там, де ми з Лунгом живемо, таких повно. Це, між іншим, раніше були хати людей. Ти мав би про це знати.

Сірчана шкурка відкрила рюкзак і сунула в рот жменю листя, яке зібрала під мостом.

— Чудово! — Вона жбурнула рюкзак у низьку траву. — Тепер один із нас може прилягти, а інший вартуватиме. Кинемо жереб?

— Ні-ні! — скинувся Бен. — Ти лягай собі спокійно, відпочивай. Я все одно не зможу зараз заснути.

— Ну, як хочеш, — Сірчана шкурка попрямувала туди, де спав Лунг. — Тільки дивись, не гепнись вниз! — гукнула вона через плече. Потім згорнулася клубочком поруч із драконом і миттю заснула.

Бен дістав із рюкзака ложку і бляшанку консервів, відкрив її складаним ножиком і влаштувався в траві на безпечній відстані від краю провалля. Вичерпуючи ложкою холодні равіолі, він уважно роззирався навколо. Чатував. Він знову придивився до руїн замку на далекій горі. Над ними кружляли в блакитному небі темні точки. Бен мимоволі згадав круків, про які розповідав Гільберт Довгохвостий. «Та ну, кинь, — сказав він сам до себе. — Тобі вже починає ввижатися всіляка маячня».

Сонце сходило все вище. Воно розганяло туман у долинах і нещадно пекло голову Бену, через що йому страшенно схотілося спати. Тому він схопився і став прогулюватися біля краю прірви. Сірчана шкурка голосно хропіла. Він тихенько підійшов ближче, заліз в її рюкзак і витягнув мапу Гільберта Довгохвостого.

Обережно розгорнувши її, він дістав із кишені компас. Потім потягнув за одну із стрічок і уважно подивився на гори, в яких вони зараз, очевидно, перебували. Бен із тривогою вдивлявся в накреслені щуром знаки.

— Ну звичайно, — пробурмотів він. — Так я і знав! Ми приземлилися точнісінько на одну з цих жовтих плям. Набагато східніше за прокладену лінію маршруту. Отже, початок не дуже вдалий.

Раптом за його спиною почувся шурхіт. Бен підвів голову. Це десь там. Знову шурхіт. Точно там. Він обернувся. Сірчана шкурка і Лунг спали. Кінчик драконового хвоста смикався уві сні. Бен тривожно роззирнувся. Можливо, у горах водяться змії? Змії були тим єдиним, чого Бен боявся. «Дурниці, може, це просто кролик», — заспокоїв він себе. Він склав мапу, сховав її назад у рюкзак Сірчаної шкурки — і не повірив своїм очам.

Із-за великого замшілого валуна, точнісінько за крок від нього, обережно вийшов товстий чоловічок. На зріст він був не більший за курку, у великому капелюсі, сірому, як скелі навколо. У руці він тримав відбійний молоток.

— Ні, це не він, — сказав чоловічок, оглядаючи Бена з голови до ніг.

— Як не він, Гіпсова бородо? — З-за каменя вийшло ще троє чоловічків. Вони витріщалися на Бена, немов на якусь дивовижну тваринку, що дивним чином опинилася у них на горі.

— Та тому що лише через нього самого голови б у нас не засвербіли, ось чому, — відповів Гіпсова борода. — Це ж людина, ви що, не бачите? Просто ще маленька.

Чоловічок став стурбовано озиратися на всі боки. Він подивився навіть вгору, на небо. Потім рішуче попрямував до Бена, який все ще сидів на землі, зовсім приголомшений. Гіпсова борода зупинився просто перед ним, міцно стискаючи в маленьких руках свій молоток, ніби він міг допомогти йому проти цих велетнів — людей. Троє інших залишилися за каменем і, затамувавши подих, спостерігали за своїм страшенно хоробрим вождем.

— Гей ти, людино, — сказав Гіпсова борода, ляскаючи Бена по коліну. — Ти з ким тут?

— Щ-що? — пробелькотів Бен. Товстун обернувся до своїх товаришів і поплескав себе по лобі.

— Він, схоже, тупенький, — гукнув він до них, — але я спробую ще разок, — він знову обернувся до Бена.

— Ти з ким тут? — старанно вимовляючи слова, запитав він. — Хто тебе сюди привів? Ельф? Фея? Кобольд? Блукаючий вогник?

Бен мимоволі кинув швидкий погляд туди, де спали Лунг і Сірчана шкурка.

Відгуки про книгу Володар драконів - Корнелія Функе (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: