Битва королів - Джордж Мартін

У білосніжному вбранні королівської варти сер Мандон Мур схожий був на труп у савані.

— Її світлість лишила твердий наказ: засідання ради не можна переривати.

— Перерва буде зовсім невеличка,— витягнув Тиріон пергамент з рукава.— У мене лист від її батька, лорда Тайвіна Ланістера, правиці короля. Ось його печатка.

— Її світлість не хоче, щоб її турбували,— повільно повторив сер Мандон, так наче Тиріон — тупак, який не розчув з першого разу.

Колись Джеймі сказав йому, що Мур — найнебезпечніший з усієї королівської варти, окрім хіба самого Джеймі, оскільки на його обличчі ніколи не прочитаєш підказки, що він утне наступної миті. А Тиріон від підказки б не відмовився. Якщо дійде до бійки, Брон з Тиметом, швидше за все, впораються з лицарем, але навряд чи варто починати свою службу, зарубавши одного з захисників Джофрі. Та якщо Тиріон дозволить цьому чоловіку не пустити його, як же його авторитет? Отож він силувано посміхнувся.

— Пане Мандоне, ви ще не знайомі з моїми товаришами. Це Тимет, син Тимета, червона рука клану обпечених. А це Брон. Може, ви пригадуєте сера Вардиса Ігена, капітана замкової варти лорда Арина?

— Так, я його знаю,— озвався сер Мандон. Очі в нього були світло-сірі, на диво порожні й неживі.

— Знали,— виправив Брон з легенькою посмішкою.

Сер Мандон не зволив відреагувати.

— Хай там як,— безтурботно мовив Тиріон,— але мені справді потрібно побачитися з сестрою й передати листа, сер. Будьте такі ласкаві, відчиніть нам двері.

Білий лицар не відповів. Тиріон уже готовий був пробиватися повз сера Мандона, коли той знагла відійшов убік.

— Ви можете увійти. А вони — ні.

«Маленька перемога,— подумав Тиріон,— але приємна». Перший іспит він склав. Почуваючись мало не велетнем, Тиріон Ланістер штовхнув плечем двері. П’ятеро членів малої ради раптово обірвали обговорення.

— Ти,— зронила сестриця Серсі тоном, у якому в однакових пропорціях змішалися недовіра й відраза.

— Тепер зрозуміло, у кого Джофрі вчився манер.

Тиріон призупинився, милуючись парою валірійських сфінксів на варті при дверях, щоб далі рушити з недбалою впевненістю. Серсі здатна занюхати слабкість, як собаки — страх.

— Що ти тут робиш?

Сестрині чарівні зелені очі втупилися в нього без натяку на приязнь.

— Привіз тобі листа від лорда-батька,— лінькувато рушив він до столу й поклав на нього туго скручений пергамент.

Підхопивши листа, євнух Вейрис покрутив його в делікатних напудрених долонях.

— Як мило з боку лорда Тайвіна! А віск на печатці такої приємної золотавої барви! — Вейрис придивився до печатки.— Дуже схожа на справжню.

— Звісно, вона справжня,— вихопила Серсі листа в нього з рук. Зламавши печатку, вона розгорнула пергамент.

Тиріон спостерігав за нею під час читання. Сестра сиділа в королівському кріслі (він так зрозумів, що Джофрі нечасто робив над собою зусилля та з’являвся на зібраннях ради — не частіше за Роберта), тож Тиріон видерся на крісло правиці. І це було навіть доречно.

— Що за дурниці,— нарешті мовила королева.— Лорд-батько посилає мого брата, щоб той посів його місце в раді. Просить нас прийняти Тиріона як правицю короля, поки він сам не зможе до нас приєднатися.

Великий мейстер Пайсел погладив шовковисту білу бороду й вайлувато кивнув.

— Думаю, час привітати гостя.

— Слушна думка,— мовив Джанос Слінт, лисань з подвійним підборіддям, схожий на жабу — надуту жабу, яка зі шкіри пнеться.— Ви нам дуже потрібні, мілорде. Всюди заворушення, і цей зловісний знак у небі, і колотнеча на вулицях міста...

— І чия ж це провина, лорде Джаносе? — мов батогом хльоснула Серсі.— Забезпеченням порядку займаються ваші золоті плащі. Що ж до тебе, Тиріоне, ти більше прислужився б нам на полі бою.

— О ні,— розсміявся він,— досить з мене поля бою, дякую. У кріслі я сиджу краще, ніж на коні, й ліпше вже я триматиму в руці кубок вина, ніж бойовий топір. А що ж до гуркоту барабанів, блиску обладунків на сонці, іржання й гарцювання величних дестрієрів... Ну, від барабанів у мене голова боліла, на сонці я в тих обладунках смажився, як гуска на святі врожаю, а ці величні дестрієри загидили все довкруж. Ні, я не скаржуся. Якщо порівнювати з гостинністю Видолу Аринів, то я просто обожнюю барабани, кізяки й кусючих мух.

— Гарно сказано, Ланістере,— засміявся Мізинчик.— Ось чоловік мені до серця!

Тиріон посміхнувся, пригадавши такий собі кинджал — клинок з валірійської криці з руків’ям з драконової кістки. «Слід буде про це побалакати, і то чимшвидше». Цікаво було, чи лорда Пітира ця розмова теж потішить.

— Прошу,— звернувся він до присутніх,— дозволити мені прислужитися, наскільки це мені до снаги.

Серсі знову перечитала листа.

— Скільки вояків ти привіз із собою?

— Кількасот. Переважно це мої люди. Батькові геть не хотілося розлучатися з власними. Зрештою, він же воює.

— Яка користь буде від твоїх кількох сотень, якщо на місто виступить Ренлі, або якщо Станіс відпливе з Драконстону? Я просила про військо, а батько посилає мені карлика. За погодженням ради правицю призначає король. Джофрі призначив нашого лорда-батька.

— А наш лорд-батько призначив мене.

— Він не має права. Принаймні без згоди Джофрі.

— Хочеш посперечатися з лордом Тайвіном — він зі своїм військом у Гаренхолі,— увічливо зронив Тиріон.— Мілорди, ви не дозволите мені перемовитися з сестрою наодинці?

Вейрис ковзнув з крісла, як завше, вкрадливо посміхаючись.

— Як мріяли ви, мабуть, знов почути солодкий голос любої сестри! Мілорди, будь ласка, лишімо їх на кілька хвилин на самоті. А печалі нашого розтривоженого королівства зачекають.

Джанос Слінт підвівся нерішуче, великий мейстер Пайсел — вайлувато, однак вони таки підвелися. Лишився Мізинчик.

— Мені розпорядитися стюарду, щоб приготував вам покої у Мейгоровій тверджі?

— Щиро дякую, лорде Пітире, але я займу колишні покої лорда Старка у Вежі правиці.

— Ви хоробріший за мене, Ланістере,— розсміявся Мізинчик.— Ви хіба не знаєте, яка доля спіткала обох правиць?

— Обох? Якщо вже хочете мене налякати, чому не скажете «чотирьох»?

— Чотирьох? — звів брову Мізинчик.— Невже перед лордом Арином хтось із правиць у тій Вежі теж закінчив сумно?

— Останній правиця Ейриса Таргарієна був убитий під час сплюндрування Королівського Причалу, хоча, боюся, він навіть не встиг облаштуватись у Вежі. Правицею він побув заледве два тижні. А правицю перед ним спалили на вогні. А ще двоє перед ними померли без мідяка в