На лезі клинка - Джо Аберкромбі
Вершник попереду нарешті помітив Тридуба, котрий чекав на нього за вигином моста, і пришпорив коня. Решта тісною купкою охоче поквапилась за ним, і Шукачеві трохи полегшало. Схоже, Форлі сказав усе так, як домовлялись — вони очікували лише на одну людину. Шукач бачив, як Тул визирає з-під порослої мохом арки, поки над ним тупочуть коні. У нього шалено трусилися руки. Він боявся, що випустить стрілу з недотягнутої тятиви і все зіпсує.
Віз спинився на дальньому березі, а двоє чоловіків на ньому звелись і націлили свої дивні луки на Тридуба. Шукач гарненько прицілився в одного з них і натягнув тятиву до самої межі. Більшість вершників вже сягнула моста, і їхні коні фиркали та крутилися, невдоволені тиснявою. Той, що вів переді, зупинився перед Тридубою, наставивши на нього списа. Одначе здоровань і вухом не повів. Це було не в його стилі. Він лише насупився, не даючи вершникам проходу, змушуючи їх тіснитися на мості.
— Ну і ну, — почув Шукач їхнього ватажка. — Руд Тридуба. Ми гадали, що ти вже давно гигнув, старий.
Він знав цей голос. Це був один із старих карлів Бетода, так званий Паршивець.
— На пару бійок мені пороху ще стане, — сказав Тридуба, не відступаючи.
Паршивець роззирнувся, придивляючись до дерев. Він був не надто обережним, хоч і розумів, що позиція у них слабка.
— А де решта? Де той виблядок Доу, га?
Тридуба стенув плечима.
— Є тільки я.
— Возз'єдналися з землею, га?
Шукач так і бачив, як Паршивець посміхається під шоломом.
— Шкода. Я сподівався власноруч прикінчити цього брудного виродка.
Шукач поморщився, частково очікуючи, що зараз Доу вилетить з-за того каміння, але той не з'являвся. Принаймні поки що. Може, хоч раз він дочекається сигналу.
— Де Бетод? — запитав Тридуба.
— Король не виходить до таких, як ти! Та й у будь-якому разі він в Енґлії, надирає дупи Союзу. Поки його нема, за головного принц Кальдер.
Тридуба пирхнув.
— Принц, та невже? Я пам'ятаю, як він мамину цицю ссав, і навіть це йому вдавалось з тяжкою бідою.
— Багато що змінилося, старий. Багато що.
Шукач від щирої душі бажав, аби вони вже почали, чи так, чи інак. Він ледве стримувався, щоб не обісцятись.
— Чекай сигналу, — шепотів він сам собі, намагаючись заспокоїти руки.
— Навколо все кишить плоскоголовими, — казав Тридуба. — До наступного літа, якщо не раніше, вони прийдуть на Південь. Треба щось робити.
— Раз так, то чому б тобі не піти з нами, га? Ти зможеш особисто попередити Кальдера. Ми навіть прихопили для тебе воза. В такому віці вже важко ходити пішки.
Кілька вершників розсміялись, але Тридуба їх не підтримав.
— Де Форлі? — гаркнув він. — Де Найслабший?
Вершники знов загиготіли.
— О, він поряд, — відповів Паршивець, — зовсім поряд. Залазь на воза, і ми відвеземо тебе прямо до нього. Тоді ми зможемо сісти і потеревенити ладком про плоскоголових.
Шукачеві це ніскільки не подобалось. У нього було кепське передчуття.
— Ви мене, мабуть, приймаєте за голову з вухами, — сказав Тридуба. — Я не зрушу з місця, поки не побачу Форлі.
Паршивця це розсердило.
— Ти не в тому становищі, щоб висувати нам умови. Може, колись ти і був великим цабе, але ті часи давно минули, і це факт. Віддавай свій клинок і залазь на блядського воза, як я тобі й велів, поки мені не урвався терпець.
Він спробував підштовхнути свого коня вперед, але Тридуба не ворухнувся.
— Де Форлі? — гаркнув він. — Відповідай прямо, поки я тобі кишок не випустив.
Паршивець заусміхався до своїх товаришів, які стояли в нього за спиною, а ті вишкірились у відповідь.
— Гаразд, старий, якщо ти вже так питаєш... Кальдер просив, щоб ми з цим зачекали, але мені забаглося побачити вираз твого обличчя. Найслабший у возі. Принаймні більша його частина.
Він усміхнувся і скинув щось із сідла. Коричневий мішок, в якому щось було. Шукач уже здогадувався, що саме. Мішок упав біля ніг Тридуба. Те «щось» викотилось, і Шукач побачив по обличчю здорованя, що він вгадав правильно. Голова Форлі.
Ну, все. Нахуй сигнал. Перша стріла Шукача влучила одному з чоловіків на возі прямо в груди. Той заволав і полетів назад, потягнувши за собою візника. Це був гарний постріл, але тішитися було ніколи — він саме хапався за наступну стрілу і кричав. Навіть не знав, що саме, — просто кричав. Мовчун, мабуть, теж стріляв, бо один із карлів на мості скрикнув, злетів з коня і шубовснув у течію.
Тридуба присів, ховаючись за щитом і задкуючи, поки Паршивець штрикав у нього списом, підводячи коня до стежки за мостом. Вершник позаду протиснувся повз нього, воліючи забратися з моста, і наблизився до брил.
— Йобана мерзота!
Доу вилетів з-за каміння і врізався у вершника. Вони покотилися клубком, сплівшись у мішанині кінцівок і зброї, проте Шукач бачив, що Доу взяв гору. Він зробив кілька різких помахів сокирою. Однією проблемою менше.
Шукач так кричав, що його друга стріла пролетіла далеко від цілі, проте вона впилася у круп одного з коней, і це дало непоганий результат. Кінь почав ставати дибки і брикатись, і за мить уже всі коні біснувалися й іржали, а їхні верхівці лаялися і вертілись, розмахуючи списами. Шум і веремія лише посилювалися.
Вершника позаду раптом розтяло навпіл, і тільки кров бризнула навсібіч. Це Грозова Хмара, вибравшись із річки, підкрався до них ззаду. Жоден обладунок не здатен захистити від такого удару. Велетень заревів і ще раз змахнув над головою своїм довжелезним, кривавим мечем. Наступна жертва встигла підняти щит, але надаремно. Клинок відбив від щита добрячий шматок, розітнув вершнику голову і вибив його із сідла. Удар був таким сильним, що оглушив навіть коня.
Один із верхівців розвернувся і підняв списа, щоб вдарити Тула збоку. Але спершу він закректав і смикнувся, вигнувши спину. Шукач побачив, що з його боку стирчать пера — мабуть, робота Мовчуна. Вершник полетів донизу. Його нога зачепилася за стремено, і він так і повис, гойдаючись. Він усе стогнав і стогнав, намагаючись вивільнитись, але його кінь тепер
