Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Він відклав грінку, рвучко схопився на ноги й побіг до дверей услід за дядьком.

Дядько Вернон саме надягав куртку.

- Тебе я не візьму, - гаркнув він, побачивши Гаррі.

- Наче я рвуся з вами їхати, - незворушно озвався Гаррі. - Я хочу про щось попросити...

Дядько Вернон підозріло глянув на нього.

- Третьокласникам у Гоґ... у моїй школі іноді дозволяють відвідувати одне село... - почав Гаррі.

- Ну? - буркнув дядько Вернон, знімаючи з гачка ключі від машини.

- Мені треба, щоб ви підписали бланк дозволу, - квапливо проказав Гаррі.

- А чого це я повинен робити? - вишкірився дядько Вернон.

- Ну... - мовив Гаррі, ретельно добираючи слова, - щоб тітоньці Мардж легше було повірити, ніби я ходжу в той... у святий Яктамйого...

- До Центру святого Брута для патологічно злочинних підлітків! - заревів дядько Вернон, і Гаррі з утіхою почув у його голосі панічні нотки.

- Саме так, - погодився Гаррі, незворушно дивлячись на широке багрове обличчя дядька Вернона. - Важко запам'ятати. А це ж має звучати переконливо, правда? А що, як я випадково щось наплутаю?

- Я тобі наплутаю!.. Я тобі покажу, де раки зимують, надовго запам'ятаєш! - гаркнув дядько Вернон, розмахуючи кулаками. Але Гаррі не знітився.

- Я, може, й запам'ятаю, але ж і тітонька Мардж не забуде того, що я їй скажу, - рішуче нагадав він.

Дядько Вернон завмер з піднятими кулаками, а його бридке обличчя стало червоне, як буряк.

- Та якщо ви підпишете дозвіл, - швиденько додав Гаррі, - я обіцяю не переплутати назву того Центру і поводитись як маґл, тобто як нормальна особа.

Гаррі бачив, що дядько Вернон усе це обмірковує, хоча його зуби все ще були вишкірені, а на скроні пульсувала товста жила.

- Гаразд, - нарешті буркнув дядько. - Побачу, як ти будеш поводитися під час Марджиного візиту. Якщо нічого не вибовкаєш і дотримаєш обіцянки аж до кінця, то я підпишу той клятий дозвіл.

Він розвернувся, відчинив двері, а тоді грюкнув ними з такою силою, що аж вилетіла одна шибочка.

Гаррі вирішив не повертатися на кухню, а піднявся до своєї кімнати. Якщо вже вдавати з себе справжнього маґла, то краще починати відразу. Він поволі й неохоче зібрав усі свої дарунки, вітальні листівки і поклав їх у сховок під підлогою. Потім підійшов до совиної клітки. Ерола вже, здається, очуняла; вона спала разом з Гедвіґою, сховавши голову під крило. Гаррі зітхнув, а тоді поштурхав їх, щоб розбудити.

- Гедвіґо, - понуро мовив він, - тобі треба на тиждень зникнути. Лети з Еролою. Я напишу Ронові записку і все поясню. І не дивися на мене так, - великі бурштинові очі Гедвіґи були сповнені докору, - це не моя вина. Лише так я можу отримати дозвіл відвідувати Гоґсмід разом з Роном та Герміоною.

Через десять хвилин Ерола з Гедвіґою (до лапи якої була прив'язана записка для Рона) випурхнули з вікна й розтанули в небі, а засмучений Гаррі заховав у шафу порожню клітку.

Але довго сумувати йому ніхто не дав. Уже наступної миті заволала тітка Петунія, щоб Гаррі спускався донизу й готувався зустрічати гостю.

- Та зроби щось зі своїми патлами! - гарикнула вона, тільки-но він зійшов у коридор.

Гаррі не бачив жодного сенсу в пригладжуванні свого волосся, адже тітці Петунії подобалося його шпетити, отже, що неохайніший він матиме вигляд, то щасливішою буде тітка.

Невдовзі захрустів гравій під колесами дядькової машини, що заднім ходом заїжджала в подвір'я, тоді гримнули дверцята, і на стежці почулися кроки.

- Відчиняй двері! - засичала на Гаррі тітка Петунія.

Гаррі приречено потяг за дверну ручку.

На порозі стояла тітонька Мардж. Вона була дуже схожа на дядька Вернона - велика, огрядна, з буряковим обличчям, і навіть мала вуса, щоправда, не такі пишні, як у брата. В одній руці вона тримала величезну валізу, а з-під другої визирав старий і непривітний бульдог.

- А де мій Дадик? - заволала тітонька Мардж. - Де мій племінничок?

Дадлі перевальцем вийшов у коридор. Його прилизане біляве волосся обліпило гладку голову, а метелик ледь виднівся з-під численних підборідь. Тітонька Мардж пожбурила валізу просто Гаррі в живіт, міцно пригорнула Дадлі однією рукою і гучно цмокнула його в щоку.

Гаррі чудово знав, що Дадлі терпить обійми тітоньки Мардж тільки тому, що отримує за це винагороду. І справді, коли вона його відпустила, Дадлі стискав у дебелому кулаці хрустку двадцятифунтову купюру.

- Петуніє! - верескнула тітонька Мардж, проминаючи Гаррі, наче якийсь вішак. Тітонька Мардж і тітка Петунія поцілувалися, чи, радше, тітонька Мардж лупнула своєю масивною щелепою кістляву щоку тітки Петунії.

Тут увійшов дядько Вернон і з радісною усмішкою зачинив за собою двері.

- Мардж, чаю? - запитав він. - А що дати Ріперу?

- Ріпер може посьорбати чаю з мого блюдечка, - відповіла тітонька Мардж.

Усі зайшли на кухню, а Гаррі лишився в коридорі разом з валізою. Проте він не шкодував, він був згоден на все, аби тільки не лишатися з тітонькою Мардж, тому почав якомога повільніше штовхати валізу сходами нагору до вільної спальні.

Коли він повернувся на кухню, тітонька Мардж частувалася чаєм і фруктовим пирогом, а Ріпер гучно хлебтав щось у кутку. Гаррі бачив, як кривилася тітка Петунія, коли бризки чаю та слини потрапляли на її чисту підлогу. Тітка Петунія ненавиділа тварин.

- Мардж, а хто пильнує за рештою псів? - поцікавився дядько Вернон.

- А, ними опікується полковник Фабстер, - озвалася тітонька Мардж. - Він зараз у відставці, йому добре мати хоч якусь роботу. Але бідолаху Ріпера я не могла залишити. Він без мене просто марніє.

Коли Гаррі сів, Ріпер почав гарчати. І тут тітонька Мардж уперше зауважила Гаррі.

- Ну! - крекнула вона. - Ти ще й досі тут?

- Так, - відповів Гаррі.

- Що за невдячний тон, - гримнула тітонька Мардж. - Петунія з Верноном надто добрі, що утримують тебе. Я б цього не робила. Якби тебе підкинули до мене, ти б негайно опинився в притулку для сиріт.

Гаррі поривався сказати, що волів би краще жити в сиротинці, аніж з Дурслями, але згадка про Гоґсмід його зупинила. Він силувано усміхнувся.

- Нема чого шкіритися! - крикнула тітонька Мардж. - Бачу, ти анітрохи не змінився