Жахослов - Стівен Джонс
– Здається, я знаю розгадку, – сказала Кейт. – Канарки дешеві, адже так?
– Ото ж бо. Врешті-решт фокусник-ескапіст Янус Старк[108] розгадав цей фокус. Пружини, що стискають клітку, дуже потужні. Щовечора канарку чавило на смерть… Пташка гинула миттєво. На її місце сідала інша канарка, лише щоб розділити її долю під час наступного виступу. Щойно про це стало відомо, Максиміліан втратив усі свої прибутки. Європейці до безглуздя сентиментальні. Особисто я вважаю, що чимало канарок обрали б померти в мить своєї найбільшої слави, співаючи перед публікою, аніж прожити все життя в невідомості. До сьогоднішнього вечора я тішила себе припущенням – і навіть сподівалася, – що Театр Жаху пропонує шанс на таку зіркову мить. Це було би блискавично, цілком у дусі східних традицій. Але так часто стається, реальність розчарувала мене.
Кейт вважала, що місіс Клара Вотсон не має нічого спільного з канаркою – адже та була зовсім ку-ку.
Перс тим часом стояв на своєму:
– Отже, під час виступу не було завдано жодної шкоди?
– Усе, що ми бачили, було фальшиве, – сказала Клара. – Хіба що кілька тварин загинуло, щоб забезпечити театр м’ясом для виступів… але жодної краплі справжньої крові не пролилося. Людська кров має характерний різкий запах, та й на вигляд її не сплутаєш ні із чим. Ми бачили звичайні фокуси. Галони червоної фарби, вихлюпнуті на обличчя, доки Ґіньйоль відвертав увагу своїми репризами. Смужки тілесного кольору марлі, наклеєні поверх фальшивих ран, які показово зривалися під час «кривавої» вистави. І, звичайно ж, море галасу і вдаваних мук.
Деякий час Кейт і сама намагалась абстрагуватися від шоу Ґіньйоля, шукаючи в ньому «з’єднувальні шви»… намагаючись зрозуміти, як виконуються фокуси. Але дійство обрушувало на глядача таку кількість жахів, що не піддатися їм було неможливо. Лишалося тільки покинути всі думки про штучність і справжність і лише реагувати на те, що відбувалося в тебе перед очима. У пам’яті зосталися тільки Ґіньйоль, «Балада про Бертрана Кайє» і Легіон Жаху.
– У мене були підозри щодо консьєржки, якій розбивають голову на початку вистави, – сказала Кейт. – Її зовнішність збігається з описом деяких зниклих.
– Вона повернулася на сцену як жінка із собачою мордою в номері з потворами, – відповіла Клара.
Ось і одна з відповідей. Трупа Ґіньйоля була геть нечисленна. Акторам доводилося виконувати дві, три, чотири ролі, а то й більше. Якби Дона Бартоломе й Ізабеллу справді вбивали на очах усього залу, хіба могли би Фрозо і Берма раз у раз повертатися на сцену, граючи стількох приречених? Навіть карлик із перерізаним горлом, Кляйнзак, знову виповз на сцену, щоб його забили на смерть жебраки з Двору чудес[109] за те, що він перебував у відверто жалюгідному стані й складав нечесну конкуренцію фальшивим калікам і вдаваним сліпцям. Матрона з безумними очима, позначена в програмці як Маліта,[110] грала консьєржку, жінку із собачою мордою, померлу на гільйотині мадам Дефарж[111] та самотню плакальницю – жертву нападу Кайє. Знайти заміну акторам важче, ніж канаркам.
– Але хтось таки викрадає людей і вбиває їх геть близько від завулка Шапталь, – нагадав Перс. – І свідки майже завжди згадують Ґіньйоля, коли стається чергове вбивство.
– Ґіньйоль – це лише маска, – відповіла Кейт. – Будь-хто може надіти маску, особливо в Парижі. У цьому місті більше масок, ніж у Венеції під час карнавалу.
– Це правда, – погодилася Клара. – Маски Ґіньйоля скрізь.
Англійка дістала зі свого ридикюля картонну маску і приклала до обличчя.
– Продаються в театрі, – пропищала вона, імітуючи голос Ґіньйоля. – По два франки.
– Цілком можливо, що справжній Ґіньйоль не лише невинуватий, а є жертвою несправедливих підозр, що намагається кинути на нього справжній злочинець. Або група злочинців, – сказала Кейт. – Такий успішний заклад, як Театр Жахів, не може не мати ворогів. «Ле Ша Нуар» і «Комеді Росс» втрачають глядачів. Один зі способів відлякувати публіку – ширити чутки, нібито люди ризикують бути вбитими, якщо поткнуться на виставу Ґіньйоля.
– Ти не розумієшся на людській натурі, Кеті, – сказала Клара. – Відколи почалися вбивства, продаж квитків у касі Театру Жахів злетів до неба. І можу закластися, що єдина причина такої цікавості до розхлюпаної на сцені фарби – стійка асоціація з кров’ю, що ллється на вулицях.
– Ти плутаєш особисті схильності із загальним принципом, Кларо. Не всі люди такі, як ти.
– Звичайно ж, такі, люба. Більшість просто цього не визнає.
Кейт подивилася на Юкі, що майже весь час мовчала.
– Ти ж знаєш, що вона скоїла, – промовила Клара. – Юкі більш подібна до мене, ніж я сама. Я у своєму житті здебільшого спостерігала. А вона діяла… Ота її парасолька поклала в могилу чимало людей.
Японка мовчки пила чай і в розмову не вступала.
– Це ти тут біла ворона, Кеті.
Кейт знов спалахнула і міцно стиснула свою чашку.
– От зараз, – солодким голосом вела далі Клара, – хіба тобі не хочеться дати мені добрячого ляпаса? Чи, може, встромити цю ложечку мені в око? Розбити чашку і вдавити уламки мені в шию?
Англійка дурнувато посміхалася, вважаючи себе переможницею. Кейт знала, що далі сперечатися немає сенсу – зрештою вона була ірландкою. До того ж розмова явно звертала не в той бік.
Юкі допила свій чай, і її увагу привернула пара ляльок у костюмах апашів. Вона почала гратися ними, наспівуючи під ніс. Більш витончені, ніж пара, що танцювала в кафе, та все ж… коли йшлося про апашів, навіть дитячі іграшки мали спідниці з розрізами і ножі, заткнуті за підв’язки. Клара сказала би, що це лише правдиве відображення дійсності.
Господи, а може, Клара має рацію, і це вона дивачка? А те, що робить Ґіньйоль, цілком нормально?
Поки що серед зниклих або вбитих не було жодної визначної – ба навіть помітної – особи, тож і особливого галасу не було. Жертвами ставали чорнороби, п’яниці, старі хвойди, чужинці та недоумки. Тіла, знайдені в річці, в каналізації та на смітниках, уже встигли згнити
