Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

1541 Першого березня цього року[62] настала нарешті пора Відходу Короля Елессара. Мовлять, що Мерія докова та Переґрінова могили розташовані поруч із ложем великого короля. Тоді Леґолас спорудив в Ітілієні сірий корабель і поплив униз Андуїном і через Море; а з ним, кажуть, відбув і ґном Ґімлі. І коли корабель той зник за обрієм, і у Середзем’ї вже не залишилося нікого із Братства Персня.

Додаток В

Родоводи

Наведені тут імена — лише вибірка з величезної кількості вжитих у книзі. Більшість зі згаданих гобітів є або гостями на Прощальній Вечірці Більбо, або їхніми безпосередніми нащадками. Імена гостей Вечірки підкреслено. Наведено також і декілька інших імен — тих персонажів, котрі мають стосунок до описаних у книзі подій. Додатково подано стислу генеалогічну інформацію щодо Семвайза — засновника роду Садівників, який згодом став знаменитим і впливовим.

Цифри після імен указують на дату народження (і смерті, якщо про неї відомо). Усі дати узгоджено з Кіпрським літочисленням, відлік якого починається від часу, коли 1 року (1601 рік Третьої Епохи) брати Мархо та Бланко перебралися через Брендівинну.

Додаток Г

Календар ширу

Кожен рік починався в перший день тижня, в суботу, і завершувався в останній день тижня — у п’ятницю. День Середріччя, а у високосні роки — черезлітень — не мав буденної назви. Літень перед Днем Середріччя називався 1-м літнем, а після нього — 2-м літнем. Різдвян наприкінці року був 1-м різдвяном, а на початку — 2-м різдвяном. Черезлітень був днем особливого свята, проте в жодному з років, важливих для розповіді про Перстень, він ані разу не випав. Черезлітень припав на 1420 рік — рік прекрасного врожаю та дивовижного літа, а тогорічні забави, кажуть, були найбучнішими з усіх, що їх пам’ятають і самі гобіти, і їхні літописи.

Календарі

Календар Ширу дещо відрізняється від нашого. Тогочасний рік, без сумніву, тривав стільки само, скільки й нині[63], адже те, що сьогодні здається давнім із погляду літочислення та життя людей, не є таким у пам’яті Землі. У гобітських літописах зазначено, що коли гобіти були ще мандрівним народом, то не мали «тижнів», і хоча мали «місяці», які визначали більш-менш за рухом Місяця, та дотримання певних дат і відлік часу були для них поняттями дуже приблизними й неточними. Осідаючи в західних землях Еріадору, вони перейняли Королівське літочислення дунедайнів, яке мало, властиво, ельдарське походження; натомість гобіти з Ширу внесли до нього кілька незначних змін. Цей календар — «Ширське літочислення», як його називали, — принагідно адаптували для себе і гобіти з Брі, — крім того, що вони не вважали першим рік колонізації Ширу.

Часто буває досить складно виокремити зі стародавніх переказів і традицій точну інформацію про те, що було добре відомо народу, а що він приймав на віру в ті дні (як-от назви літер, днів тижня, назви і тривалість місяців). Проте з огляду на загальне захоплення генеалогією та інтерес до стародавньої історії, прикметний для найосвіченіших із них після Війни за Перстень, ширські гобіти таки переймалися датами; вони також укладали комплексні таблиці, встановлюючи зв’язок між їхньою власною системою обрахунку днів та іншими подібними схемами. Я не знаюся на цих питання, тож у моїх припущеннях можливі помилки, але хай там як, а хронологію життєво важливих років Ш.Л. — 1418,1419 — у «Червоній книзі» викладено так ретельно, що тут уже годі сумніватися стосовно днів і часів.

Здається очевидним, що ельдари в Середземні — котрі, як слушно зазначив Семвайз, мали до своїх послуг більше часу, ніж гобіти, — користувались у літочисленні довшими за гобітські періодами, і квенійське слово єн, яке часто перекладають як «рік» (дивись тут: ч. 1, с. 638), насправді означає часовий відрізок тривалістю 144 наших років. Наскільки їм те вдавалося, ельдари вели відлік часу шестиріччями та дванадцятиріччями. Сонячний «день» вони називали ре, і тривав він од заходу до заходу сонця. Відтак єн налічував 52 596 днів. Ельдари користувалися також і поняттям тижня, або шестиденного енквіє, проте радше з ритуальною, ніж із практичною метою: єн налічував 8766 таких енквіє, незмінних упродовж цілого періоду.

У Середзем’ї ельдари послуговувалися ще й коротшим періодом відліку часу — сонячним роком, який називали коранар, або ж «сонцебіг», якщо дивитися на це з більш-менш астрономічного погляду, та ще звичнішою його назвою було лоа — «ріст» (особливо в північно-західних землях), де насамперед зважали на сезонні зміни в житті рослин, що було притаманно ельфам загалом. Лоа поділявся на періоди, які можна трактувати чи то як довгі місяці, чи то як короткі пори року. Вони, без сумніву, різнилися залежно від регіону, та гобіти надають нам інформацію лише стосовно календаря Імладріса. За цим календарем, таких «пір року» було шість, і квенійською мовою вони називалися туїле, лайре, явіє, квелле, гріве та койре, що можна перекласти як «весна», «літо», «осінь», «завмирання», «зима», «пробудження». Синдарською мовою вони називалися так: етуїл, лаер, явас, фіріт, рîв, ехвір. «Завмирання» називали ще ласселанта — «листопад», або нарбелет — «сонцеспад» синдарською.

Лайре та гріве налічували по 72 дні кожен, решта — по 54. Лоа починали з єстаре — дня, що йшов безпосередньо за туїле, а закінчувався меттаре — днем, що йшов безпосередньо за койре. Між явіє та квелле були три вставні ендери, себто «середдні». У такий спосіб поставав 365-денний рік, на зміну якому кожні дванадцять літ приходив рік із подвоєними ендерами (тобто з додаванням іще 3 днів).

Як виправляли певні невідповідності, які при цьому виникали, нам достеменно не відомо. Якщо рік мав тоді таку саму тривалість, як і тепер, то єн мусив би бути довшим більш ніж на день. Про те, що невідповідності таки були, свідчить заувага в календарях «Червоної книги», де сказано, що в Рівендільському літочисленні останній рік кожного третього єну вкорочували на три дні: скасовували подвоєння належних йому ендерів; «але такого в наші дні не траплялося». Про виправлення будь-яких інших невідповідностей записів немає.

Нуменорці трохи