Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Отож дещо охриплий Гаррі став розповідати про те, як вчасно прибув Фоукс і як Сортувальний капелюх передав йому меча...
Але далі він завагався. Він досі ще не згадував про Редлів щоденник і про Джіні, яка стояла, притуливши голову до плеча місіс Візлі, а сльози й далі текли по її щоках. А що, як Джіні виженуть? Гаррі почав гарячково міркувати. Редлів щоденник більше не діяв. Як тепер довести, що саме він примусив Джіні робити те все?
Гаррі з надією глянув на Дамблдора, що легенько усміхався, а в скельцях його окулярів танцювали іскорки вогню з каміна.
- А мене найдужче цікавить, - лагідно промовив Дамблдор, - як лорд Волдеморт зумів зачарувати Джіні. Адже, за моїми джерелами, він зараз переховується в албанських лісах?
Гаррі відлягло від серця - його огорнуло тепле, дивовижне відчуття полегкості.
- Щ-що? - очманіло перепитала місіс Візлі. Відомо-Хто за...зачарував Джіні? Але ж Джіні... хіба Джіні не була... Це вона?..
- У всьому винен цей щоденник, - швиденько промовив Гаррі, показуючи його Дамблдорові. - Редл написав його в шістнадцять років.
Дамблдор узяв щоденника і почав його ретельно оглядати, мало не торкаючись своїм довгим гачкуватим носом вогких і обгорілих сторінок.
- Блискуче! - м'яко вимовив він. - Так, звичайно, Редл був, мабуть, найталановитіпіим учнем Гоґвортсу. - Дамблдор повернувся до подружжя Візлів, які були вкрай спантеличені.
- Мало хто знає, що лорд Волдеморт колись називався Томом Редлом. Я сам навчав його в Гоґвортсі, п'ятдесят років тому. Після школи він десь зник, багато мандрував, страшенно захопився темними мистецтвами і спілкувався з найлихішими чаклунами. Він стільки разів піддавав себе жахливим магічним перевтіленням, що коли з'явився знову - вже як Волдеморт - його неможливо було впізнати. Не було нічого спільного між лордом Вол-демортом і тим розумним, приємним хлопчиною, що колись тут був старостою школи.
- Але Джіні, - здивувалася місіс Візлі, - що могла мати спільного з... з ніш наша Джіні?..
- Його... щ-щоденник! - заридала Джіні. - Я в ньому п-писала, а він ц-цілий рік мені відповідав!
- Джіні! - ошелешено вигукнув містер Візлі. - Невже я нічого тебе не навчив? Що я тобі завжди казав? Ніколи не довіряй тому, що думає само по собі, і ти не знаєш, де його мозок. Чому ти не показала щоденника мені або мамі? Така підозріла річ явно належала до чорної магії!
- Я н-не знала, - ридала Джіні. - Я знайшла його в одній книжці, яку мені дала мама. Я д-думала, що хтось просто лишив його там і забув!..
- Панну Візлі необхідно негайно відвести до Шкільної лікарні, - рішуче втрутився Дамблдор. - На неї випало надто жахливе випробування, її не покарають. Лорд Волдеморт ошукував значно старших і мудріших за неї чарівників. - Дамблдор пі-дійшов до дверей і відчинив їх. - Джіні необхідний відпочинок у ліжку і, мабуть, великий кухоль гарячого шоколаду. Це завжди мене збадьорювало, - додав він, по-дружньому підморгуючи дівчинці. - Мадам Помфрі ще не спить. Вона якраз роздає мандрагоровий сік, - гадаю, жертви Василіска можуть прокинутися з хвилини на хвилину.
- То з Герміоною все гаразд! - зрадів Рон.
- Вона відбулася тільки переляком, - сказав Дамблдор.
Місіс Візлі вивела Джіні з кабінету, а містер Віз-лі пішов услід за ними. Він, здається, ще й досі не отямився.
- Знаєш, Мінерво, - багатозначно мовив професор Дамблдор, - мені здається, що ми всі заслуговуємо на бучний бенкет. Чи не міг би я попросити тебе піти й повідомити про це на кухні?
- Гаразд, - погодилася професорка Макґоне-ґел, прямуючи до дверей. - Ти, гадаю, і без мене розберешся з Поттером і Візлі, чи не так?
- Звичайно, - відповів Дамблдор.
Вона вийшла, а Гаррі й Рон невпевнено глянули на Дамблдора. Що означає розберешся з ними? Але ж... їх, безперечно, не повинні карати!
- Пригадую, я казав, що буду змушений відрахувати вас, якщо ви знову порушите якісь шкільні правила, - почав Дамблдор.
Рон аж рота роззявив з переляку.
- А це означає, що всі ми іноді змушені брати свої слова назад, - усміхнувся Дамблдор. - Ви обидва отримаєте спеціальну нагороду за заслуги перед школою, а також... дайте подумаю... ну. так, кожен по двісті очок для Ґрифіндору.
Рон став яскраво-рожевим, немов Локартові квіти на день Валентина, і тепер уже закрив рота.
- Але дехто з нас, здається, зовсім не хоче похвалитися своєю участю у цій небезпечній пригоді, - додав Дамблдор. - Чого ти такий скромний, Ґільдерою?
Гаррі аж здригнувся - він геть забув про Ґільдероя Локарта. Озирнувшись, побачив, що той стоїть у кутку кімнати, непевно усміхаючись. Коли Дамблдор звернувся до нього, Локарт глянув через плече, щоб побачити, до кого той говорить.
- Професоре Дамблдоре, - швидко пояснив Рон, - у Таємній кімнаті сталася одна оказія. Професор Локарт...
- Я що, професор? - здивувався Локарт. - Отакої! А я гадав, що я повний дурило! Еге?
- Він намагався наслати на нас чари забуття, але чарівна паличка вразила його самого, - півголосом пояснив Дамблдорові Рон.
- Он як! - похитав головою Дамблдор, а його довгі срібні вуса затремтіли. - Наштрикнувся на власний меч, Ґільдерою?
- Меч? - не зрозумів Локарт. - Я не маю меча. А от цей хлопець має. - Він показав на Гаррі. - Він вам його позичить.
- Роне, чи не міг би ти відвести до лікарні й професора Локарта? - попросив Дамблдор. - Я хотів би перекинутися ще кількома словами з Гаррі.
Локарт рушив до виходу.
Рон, зачиняючи за собою двері, допитливо глянув на Гаррі і Дамблдора.
Дамблдор підійшов до одного з крісел біля каміна.
- Присядь, Гаррі, - запропонував він, і Гаррі сів, відчуваючи незбагненний неспокій.
- Передусім, Гаррі, я хочу тобі подякувати, - сказав Дамблдор, і його очі знову замерехтіли. - Там, у кімнаті, ти виявив мені справжню відданість. Інакше Фоукс нізащо не прилетів би до тебе.
Він погладив фенікса, який сів йому на коліна тріпочучи крильми. Гаррі ніяково всміхнувся.
Дамблдор не спускав з нього очей.
- Отож ти зустрів Тома Редла, - замислено мовив Дамблдор. - Можу собі уявити, як ти його цікавив!
Раптом Гаррі заговорив про те, що не давало йому спокою.
- Професоре Дамблдоре! Редл казав, що я подібний до нього. Дуже подібний.
- Він справді таке казав? - замислено глянув
