Сніговий дракон - Крістіна Логоша
- Яка некультурна, - сказала Ася, - Навіть не привіталася.
- Вона глухоніма, - відповів Стефан.
- Як шкода, - додала Тома.
- Буває, - хмикнув Стефан і підвівся з-за столу, - Я займуся кіньми, чекаю на вас біля стайні. З'їздимо на джерела...
- ...ловити дракона, - закінчила я його фразу.
- І це також.
Стефан вийшов із кімнати. Ми стали прибирати зі столу, і я впіймала на собі незадоволені погляди подруг.
– Що?
-Чому ти до нього докопуєшся, - сказала Тома.
- Вас не бентежить, що ми тут стільки часу, але жахливого дракона бачили лише раз? Що ночами тут відбувається якась чортівня, і замок замерзає?
- Витівки дракона, - відмахнулася Ася.
- Так, і це дивно.
– Анфіса! - суворо сказала Тома, взявши в руки тарілку. - Перестань чіплятися до Стефана. Чим швидше ви порозумієтеся, тим легше буде всім нам. І я протестую проти дебатів на тему…
Тома похитнулася, її руки безвольно опустилися, гублячи посуд. Тарілка з гуркотом розлетілася на десятки уламків. Я підхопила Тому - ще трохи, і вона впала б на підлогу, посадила її на стілець.
– Краще залишитися вдома та викликати лікаря. Зараз не час прогулянок до гірських джерел, – запропонувала я.
- Мені вже краще, - спробувала зобразити активність хвора, але вийшло погано, - Дається взнаки акліматизація, нічого серйозного. В Альвеллі не такий морозний клімат.
Я тривожно подивилася на Асю - нахмуривши брови, вона стежила за Томою. Нам обом не подобалося, як стрімко погіршувалося її здоров'я.
– Я скажу Стефану, що тобі зле, і ми перенесемо поїздку, – резюмувала Ася.
Тома тріснула кулаком по столу з такою силою, що посуд підстрибнув. Я здригнулася.
– Ніхто нікому нічого не казатиме. Я не хочу, щоб Стефан вважав мене слабкою Сніжинкою. Це моє здоров'я, і мені вирішувати кому про нього розповідати.
– Ми хочемо допомогти, – наполягала я.
- Допомагайте собі, зі мною все гаразд.
Тома впевнено підвелася і залишила кімнату. Хвилинної слабкості, як і не бувало. Приголомшені її реакцією, ми мовчки дивилися їй у слід. З подругою явно щось трапляється.
У повній тиші навели лад у їдальні. Я сумувала: Тома приховує проблеми зі здоров'ям, Ася вважає, що я хочу відбити у неї Стефана. І це минуло менше трьох діб, як ми опинилися в Крижаній Пустоші.
Через чверть години ми з Асей стояли біля саней, запряжених четвіркою коней. Тома з незворушним виглядом вийшла з дому і зайняла вільне місце навпроти Стефана.
Кони рвонули до вершини гори. Замерзла дорога вилася, як змія, нависаючи над прірвою. Невірний крок, і звалишся у прірву.
– Ой, батюшки, ми зараз зірвемося, – шепотіла Ася, хапаючи за камзол Стефана.
Лорд розтікався у задоволеній посмішці.
- Не бійтеся, а з вами.
Хотіла заперечити, але від побаченого попереду забула всі слова у світі. Гірська дорога різко обірвалася. Кони бачили це, і лише посилили біг.
– Стійте! Ми впадемо! - Вигукнула я.
Скакуни відштовхнулися від краю прірви - сани нахилилися, впечатуючи мене в спинку саней, і поскакали в повітрі, наче невидимою дорогою.
- Неймовірно! - захоплено сказала Тома.
Я визирнула за борт - внизу порожнеча. Як тільки кінь опускав ногу, під його підковою виростала брила льоду, даючи необхідну опору. Щойно копито відривалося від крижини, підпірка зникла і з'являлася в іншому місці.
Коні спритно мчали повітрям назустріч гірській вершині. Ми наблизилися до скелястого піку і м'яко приземлилися на лужок поруч із лісом.
Стефан вийшов першим і допоміг нам вийти. Ноги тремтіли після польоту, я була рада опинитися на землі.
– Ходімо, тут не далеко, – махнув нам Стефан і повів вузенькою стежкою до лісу.
Ми плелися позаду нього. Лорд розповідав, як уперше натрапив на джерела. Ася слухала його, не відриваючи погляду. Тома з серйозним виглядом йшла за ними. Я поглядала за нею, турбувалася раптом їй стане погано.
Через високі ялинки пробивалися стовпи пари. За ними ми побачили маленьке озеро з вирячою водою. Ася підійшла до краю і вмочила руку:
– Тепла.
– Це мінеральні води. Вони цілющі.
Прослизнула думка, що ми не дарма сюди прилетіли. Такі ванни повинні піти на користь Томі.
Ася клацнула пальцями, і вуличний одяг засяяв, перетворився на купальний костюм. Вона обережно підійшла до краю.
– Тут не глибоко? – звернулася до Стефана.
– Ні. Втопитися не повинні.
Подруги засміялися, я – насторожилася.
Ася із задоволеним вереском влізла у воду. Тома наслідувала її приклад, і вже дві Сніжинки грілися в джерелі.
