Шістка воронів - Лі Бардуго

— Гаразд, — мовив Каз. — Станьмо багатіями.

— Жодних плакальників, — сказав Ротті, всідаючись, щоб стерегти баркас.

— Жодних погребінь, — відповіли всі.

Вони покрокували до центру острова, Кувей — позаду Каза, а з боків від нього  — Джаспер та Інеж. Коли вони наблизилися, стрілець помітив, як до них рухається хтось у чорному крамарському вбранні. Його супроводжував високий шуанський чоловік із зав’язаним на потилиці темним волоссям, а позаду пленталася група чоловіків із міської варти в багряних кітелях. Усі вони несли кийки й магазинні гвинтівки. Двійко чоловіків тягли з обох боків важелезну скриню, котра похитувалася під власною вагою.

— То це так виглядають тридцять мільйоні крюґе, — виголосив Каз.

Джаспер тихенько свиснув.

— Сподіваюся, баркас не втопиться.

— Лише ви, Ван Еку? — люб’язно поцікавився Каз у чоловіка в чорному крамарському вбранні. — Решту Ради не можна турбувати?

Це був Ян Ван Ек. Він був худіший за Вілана, і його волосся відступило від лоба подалі, але Джаспер безсумнівно бачив схожість.

— Рада вважає, що я найбільше підходжу для цього завдання, оскільки ми вже вели справи разом.

— Гарний затискач, — кинув Бреккер, глипнувши на прищеплений до Ван Екової краватки рубін. — Хоча не такий розкішний, як той, інший.

Ван Екові вуста щільно стиснулися.

— Інший був сімейною коштовністю. Так що? — звернувся він до шуанця, котрий стояв позаду.

Той відповів:

— Це Кувей Юл-Бо. Минув рік відтоді, коли я бачив його востаннє. Тепер він вищий, але залишається точною копією свого батька, — чоловік коротко звернувся до Кувея шуанською й різко вклонився.

Кувей зиркнув на Каза й теж відповів поклоном. Джаспер помітив, як блищить піт на його чолі.

Ван Ек усміхнувся:

— Мушу визнати, я здивований, пане Бреккер. Здивований, але захоплююся.

— Ви не сподівалися, що ми досягнемо успіху?

— Скажімо так, я думав, що ви авантюристи.

— І саме тому підстрахували свої ставки?

— Ах, то ви спілкувалися з Пеккою Роллінзом?

— Він такий балакучий, якщо вам тільки вдасться викликати в нього відповідний настрій, — сказав Бреккер, і Джаспер пригадав кров на його сорочці у в’язниці. — Він сказав, що ви найняли ще й його та Десятицентових Левів, щоб вони теж вирушили на пошуки Бо Юл-Баюра.

З легким відчуттям тривоги Джаспер задумався, що ще міг повідомити Казові Роллінз.

Ван Ек стенув плечима.

— Так було краще, щоб залишатися в безпеці.

— Та й чому б ви мали перейматися, якщо зграйка канальних щурів порозриває одне одного на шматки в перегонах за винагородою.

— Ми знали, що шанси обох команд були невисокими. Я сподіваюся, що ви як картяр мене зрозумієте.

Але Джаспер ніколи не думав про Каза як про картяра. Азартні гравці де в чому покладаються на долю.

— Тридцять мільйонів крюґе заспокоять мої сердечні переживання, — підказав Нечисторукий.

Ван Ек подав знак охоронцям позаду нього. Вони підняли скриню й поставили її перед Казом. Хлопець присів біля неї навпочіпки й відкинув кришку. Навіть звіддаля Джаспер побачив стоси купюр найблідішого багряного керчинського кольору, прикрашені трьома летючими рибами. Вони вишикувалися рядок за рядком, зв’язані паперовими стрічками з восковими печатками.

Інеж затамувала подих.

— У вас навіть гроші мають дивний колір, — зауважив Матаяс.

Джаспер мріяв пробігтися руками по цих прекрасних стосиках. Він волів би скупатися в них.

— Гадаю, у мене з рота полилася слина, — сказав він.

Каз витяг одну пачку й ковзнув по ній одягненим у рукавичку великим пальцем, потім попорпався в нижчому шарі грошей, щоб переконатися, що Ван Ек не намагається обдурити їх.

— Усе тут, — сказав він нарешті.

Каз озирнувся через плече й махнув, підкликаючи Кувея ближче. Хлопчик перетнув коротку відстань, і Ван Ек жестом запросив його до себе, а потім поплескав по спині.

Бреккер звівся на ноги.

— Добре, Ван Еку. Я мав би сказати, що було дуже приємно, але я не такий вправний брехун. Ми прощаємося.

Ван Ек заступив собою Кувея й сказав:

— Боюся, я не можу дозволити цього, пане Бреккер.

Каз обперся на ціпок і пильно поглянув на Ван Ека.

— Якісь проблеми?

— Так, я бачу кілька просто навпроти мене. І немає жодного шансу, що хтось із вас покине цей острів.

Ван Ек витягнув із кишені свисток і видав високу пронизливу ноту. Тієї ж миті його служники опустили зброю й нізвідки надлетів вітер — неприродний шторм, котрий завив і вихором закружляв довкола острова, а море почало підійматися.

Моряки на баркасі бригантини підвели руки, під їхніми долонями почали збиратися хвилі.

— Плинороби, — проревів Матаяс, хапаючись за гвинтівку.

Тієї ж миті з палуби бригантини злетіло ще дві постаті.

— Верескуни! — крикнув Джаспер. — Вони користуються парем.

Верескуни кружляли в небі, а вітер шмагав повітря навколо них.

— Ти притримав частину запасу, котрий Юл-Баюр надіслав Раді, — мовив Каз, примруживши очі.

Верескуни підвели руки, і вітер завив, наче голосив за небіжчиком.

Джаспер потягнувся до револьверів. Хіба він не хотів знайти щось, у що можна постріляти? «Я сподіваюся, це місце справді „приязна удача“, — подумав стрілець, купаючись у передчуттях. — Схоже, мої бажання скоро здійсняться».

45

Каз

— Угода є угода! — гукнув Каз, перекрикуючи ревіння шторму. — Якщо Торговельна Рада відмовляється поважати свої цілі в нашій домовленості, жодна людина з Бочки ніколи більше не матиме з вами справ. Ваші слова не матимуть значення.

— Це було б проблемою, пане Бреккер, якби Рада знала про цю угоду.

Розуміння спалахнуло жахливим сяйвом.

— Вони ніколи не брали в цьому участі, — сказав Нечисторукий.

Чому він повірив, що Ван Ек має благословення Торговельної Ради? Бо той був багатим, чесним крамарем? Тому що він одягнув своїх власних служників і солдатів у багряну уніформу міської варти? Каз зустрічався з Ван Еком в ізольованому будинку купця, а не в урядовій споруді, але повірив звичайному перевдяганню. Герцун і його кав’ярня знову повернулися, лише тепер Каз був достатньо дорослим, щоб думати краще.

— Ти хотів Юл-Баюра. Ти хотів отримати формулу парем.

Ван Ек підтвердив правдивість здогадки простим кивком.

— Нейтралітет — це розкіш, якою Керч насолоджувався занадто довго. Члени Ради думають, що їхні статки захистять їх, що вони можуть зручніше вмоститися в кріслі й лічити свої гроші, поки цілий світ чвариться.

— А ти знаєш щось краще?

— Безумовно, я знаю. Юрда парем — це не той секрет, який можна приховати, розтрощити чи закопати в схованку в хатинці на кордонах Новозем’я.

— Тож усі твої бесіди про торгові потоки й обвал ринків…

— О, це станеться точнісінько так, як я передбачав, пане Бреккер. Я