Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Потому він знову зіп’явся на ноги й летів уперед, стискаючи в руці спис. Важкий щит боляче бив його по спині. Ворожа армія, що виднілася вдалині, теж зарухалася: супротивник так само мчав полем битви їм назустріч. Нічого схожого на бойовий лад чи акуратно вишикувану шеренгу. Усе це навіть віддалено не нагадувало того, до чого їх готували на військовій муштрі.

Ценн навіть не знав, проти кого вони битимуться. Якийсь магнат зазіхав на вотчину ясновельможного Амарама, сюзереном якого, своєю чергою, був великий князь Садеас. Це була звичайна прикордонна сутичка, а противник, найімовірніше, належав до іншого алетійського князівства. Чому вони не мирилися між собою? Монарх, напевно, міг би покласти край їхнім чварам, але якраз відбув на Розколоті рівнини, де прагнув помститися за смерть свого батька, короля Ґавілара, вбитого за п’ять років до того.

Лучників ворогові було не позичати. Ценнів переляк сягнув апогею, коли в повітря знялася перша хвиля стріл. Він знову зам’явся, відчуваючи сильну спокусу дістати з-за спини щит. Але Даллет ухопив його за руку й потягнув за собою.

Небо розкололи сотні стріл, застуючи сонце. Вони описували в повітрі дугу й падали долі, кидаючись на здобич, немов небесні мурени. Воїни Амарама здійняли щити. Але не загін Каладіна: там обходилися без них.

Ценн скрикнув.

А стріли вп’ялися в середні лави Амарамової армії, далеко позаду нього. Ценн на бігу озирнувся через плече: стріли падали позаду. Почувся хрускіт деревини, що ламалася об крицю щитів. Закричали поранені. Лише декілька заблукалих стріл потрапили в передні ряди.

— Але як так? — крикнув він Даллетові. — Звідки ви знали?

— Лучники стріляють туди, де бачать найбільше скупчення живої сили, — відказав гігант, — так вони хоч у когось та поцілять.

Лише декілька групок бійців у складі передового загону не стали піднімати своїх щитів. Але більшість навскісно звели їх до неба, побоюючись стріл, що не так уже їм і загрожували, та незграбно бігли, відстаючи. Відтак наражалися на справжню небезпеку: їх могли затоптати солдати із задніх лав, у яких ті й справді вціляли. Та все ж і Ценнові кортіло підняти щит: без нього він почувався все одно що голим.

У небо звився другий залп, і ті, у кого він влучив, заволали від болю. Загін Каладіна щодуху мчав у напрямку рядів супротивника, які теж ріділи від стріл Амарамових лучників. До Ценнових вух долинав бойовий клич ворожих солдатів, його очі розрізняли окремі обличчя. Раптом бійці Каладіна уповільнили біг і зупинилися, збившись тісною купкою. Вони досягли невеличкого схилу, що його Каладін і Даллет намітили раніше.

Даллет ухопив Ценна за руку та втягнув його в саму гущу Каладінових воїнів. Перед лицем ворога, котрий невпинно наближався, вони опустили списи й дістали з-за спин щити. Лави супротивника давно перемішалися: метальники дротиків уже не були строго попереду, а озброєні ударними списами — позаду. Усі вони просто бігли вперед, несамовито волаючи.

Ценн копошився, марно намагаючись розщібнути ремені та розвернути щит у потрібний бік. Загони зійшлися врукопаш, задзвеніли схрещені списи. На Каладінових бійців ринула група ворожих солдатів, які, напевно, бажали захопити командну висоту. Десятків зо три нападників сяк-так трималися купи, але куди їм було до того тісного строю, який тримав атакований ними загін. Ворог, здавалося, вирішив компенсувати цю обставину завзяттям: солдати розлючено закричали, стрімким валом налітаючи на стан воїнів Буреблагословенного. Але ряди Каладінових бійців залишались непорушними, прикриваючи Ценна, неначе він був якимось світлооким, а вони — його почесною вартою. Супротивники зійшлись у двобої: скрегіт металу загородив шлях дереву; стикаючись, загриміли щити. Ценн зіщулився від страху.

За кілька секунд усе було скінчено. Ворожий загін відступив, залишивши на кам’янистому схилі двох убитих. Серед Каладінових воїнів загиблих не було. Наїжачившись списами, вони вперто тримали стрій, знаний як «клин» або ж «свиня», хоч один із бійців і відійшов на кілька кроків назад та дістав сувійчик полотна, щоби перев’язати рану на стегні. Але решта солдатів стали щільніше, і ця прогалина в шерензі зникла. Поранений був справжнім здоровилом із м’язистими руками. Хоч він і лаявся на всі заставки, його рана все ж не виглядала серйозною. За якусь мить той знову був на ногах, але на старе місце не повернувся. Натомість він став у самому кінці клиноподібного строю, де було безпечніше.

На полі битви панував хаос. Ряди обох армій уже так перемішалися, що не можна було розрізнити, де ж свої. Повітря повнилося брязканням, хрускотом і криками. Багато загонів розпорошилися: їхні бійці кидалися з однієї сутички в іншу. Вони гасали, мовби хижаки на полюванні: збившись у групи по троє-четверо, вишукували солдатів, котрі відстали від своїх, і по-звірячому накидалися на них всією зграєю.

Воїни Каладіна утримували свою позицію, вступаючи в бій лише з тими загонами супротивника, які підходили занадто близько. Невже такою й була справжня битва? Під час муштри Ценна готували до атаки в довгій шерензі солдатів, вишикуваних плече до плеча. Але аж ніяк не до такої божевільної мішанини, не до цього кромішнього пекла й вавилонського стовпотворіння. Чому інші не тримали строю?

«Справжніх солдатів більше не залишилось, — подумав Ценн, — Усі вони там, на Розколотих рівнинах, — ось де точиться справжня битва. Не дивно, що й Каладін прагне домогтися, щоби його загін перекинули туди».

З усіх сторін поблискували наконечники списів. Важко було розібратися, де ворог, а де друг. Не допомагали навіть герби на нагрудниках і пофарбовані в однаковий колір щити. Поле битви розпалося на сотні маленьких сутичок, немов на ньому одразу вели тисячу різних війн.

Після кількох найперших зіткнень із ворогом Даллет узяв Ценна за плече та поставив його в стрій у самому кінці клиноподібного бойового ладу. Хоча користі від нього не було жодної: щойно загін вступав у черговий двобій із супротивником, як уся військова наука миттю вилітала з Ценнової голови. Межею його можливостей був сам факт того, що він залишався там, куди його поставили, тримаючи виставленого перед собою списа й намагаючись прибрати якомога грізнішого вигляду.

Бійці Каладіна займали той невеличкий горбок уже з годину, тримаючись разом, плече до плеча. Каладін часто полишав своє місце на самому вістрі бойового клина, кидаючись то в один бік, то в інший