Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— Це краще, ніж бути просто поні. — Патриція знову підняла очі до неба. Ворони вже давно полетіли, і все, що вона побачила, — це повільно пливучі хмари.

Після цього Патриція подружилася з Лоуренсом. У них було ще кілька спільних предметів. Вона помітила, що у Лоуренса появилися свіжі шрами на обох худих руках і червоний укус на гомілковостопному суглобі, який його непокоїв, бо він кілька разів піднімав штанину, щоб оглянути його на уроці англійської. У його шкільній сумці були компас і карта, визираюча з передніх відділень, і трава та бруд залишили плями на нижній поверхні.

Через кілька днів після їхнього знайомства вона побачила Лоуренса після занять, він сидів на задніх сходинках школи, біля великого схилу, і читав брошуру «Великі мандрівки на вихідні дні». Вона навіть не могла собі цього уявити: цілих два дні подалі від людей і їх сміття. Два дні відчувати сонце на своєму обличчі! Патриція бігала у ліс за їхнім будинком кожного разу, як тільки була можливість, але її батьки ніколи не дозволили би їй провести у лісі ніч.

— Виглядає приголомшливо, — сказала вона, і Лоуренс здригнувся від несподіванки, відчувши, що вона дивиться через його плече.

— Це мій найгірший кошмар, — сказав він, — реально.

— Ви вже ходили хоча б по одному з них?

Лоуренс не відповів, лише показав листівку з фотографією на зворотньому боці, на якій група дітей піднімала рюкзаки біля водоспаду, наклавши на обличчя посмішки, за винятком одного типа позаду: Лоуренс носив смішний круглий зелений капелюх, як у рибалок-спортсменів. Фотограф вхопив Лоуренса у той момент, коли той щось говорив.

— Але це чудово, — сказала Патриція.

Лоуренс встав і пішов назад у школу, гупаючи черевиками по підлозі.

— Будь-ласка, — сказала Патриція. — Я просто... Я хочу з кимось поговорити. Навіть якщо ніхто ніколи не зможе зрозуміти, що я бачила. Я б хотіла порозмовляти з кимось, хто любить бути на природі. Почекайте, не йдіть, Лоуренс!

Він обернувся.

— Ви правильно сказали моє ім'я. — Його очі звузилися.

— Звичайно. Ви сказали мені його.

— Так, справді. — Він змусив себе перестати гніватися. — То що ви хочете почути про природу?

— Це те, що реальне. І... не схоже на світ людей. — Вона заговорила з Лоуренсом про виводок диких індиків на задньому дворі їхнього будинку, і про лози, які прилипли до стін кладовища по дорозі; виноград на них більш солодкий через його близькість до мертвих. — У лісі повно оленів і є навіть кілька старих, у оленів майже не залишилося хижаків. Повністю дорослий лось може бути розміром з коня. — Лоуренс з жахом уявив собі, що буде, коли вони почнуть переслідувати тварину таких розмірів.

— Ви не бачили його, — сказав Лоуренс. — Так... І хочете побачити?

Патриція кивнула.

— Можливо ми справді можемо допомогти один одному. Давайте укладемо угоду: ви допомагаєте мені переконати моїх батьків, що я витрачаю багато часу на природу, і вони дозволять мені їздити на дачу. А я дам вам двадцять баксів.

— Ви хочете, щоб я збрехала вашим батькам? — Патриція не була впевнена, чи буде така справа достойна її як відьми.

— Так, — сказав він. — Я хочу, щоб ви збрехали моїм батькам. Тридцять баксів, добре? Це майже весь мій суперкомп'ютерний фонд.

— Дайте мені подумати, — сказала Патриція.

Це була серйозна етична дилема. Не просто неправда, а втручання в ту частину життя Лоуренса, яку контролювали його батьки, бажаючи, щоб він набув життєвого досвіду. Вона не могла вгадати, що буде далі. Можливо, Лоуренс винайде новий вітряк для млинів, спостерігаючи за крилами метелика. Вона уявила собі Лоуренса, який отримує Нобелівську премію і розказує, що він зобов'язаний своїм відкритям «Великим мандрівкам на вихідні дні». З іншого боку, Лоуренс може піти у похід в один з таких вихідних, впасти у водопад і потонути, і тоді це буде частково провиною Патриції. Крім того вона могла використати тридцять баксів на свій розсуд.

Тепер Патриція намагалася завести собі інших друзів. Дороті Глас ходила на гімнастку, як і матір Патриції, маскувала веснянки, а також писала вірші на своєму телефоні, коли думала, що ніхто не дивиться. Патриція сіла поруч з Дороті на зборах, коли пан Діббс, віце-президент, розповідав про політику школи — «ніяких нотаток» — і пояснював, чому запам'ятовування на слух — найкращий спосіб відірвати на короткий проміжок увагу дітей, які виховуються на фейсбуці і відеоіграх. Весь час Патриція і Дороті шепотілися про те, що вони бачили у веб-тюнері — коня, який смоктав цигарку. Патриція відчула приплив надії, але потім Дороті сіла з Мейсі Фрістоун і Керрі Даннінг обідати і пізніше холодно подивилася на Патриціюв коридорі.

Тому Патриція підійшла до Лоуренса, коли він чекав на автобус.

— Згода, — сказала вона. — Я буду твоїм алібі.