Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

По тому, як гула голова, Зедд зміркував, що проспав пару годин, не більше. Напевно, зараз близько півночі. Проходячі мимо солдати не будили його. А може, визнали його мертвим.

Перший день пройшов так, як і очікувалося. У першу ніч зав'язувалися рідкісні сутички, досить незначні, а потім, на світанку другого дня, Орден обрушив на них усі свої сили. І лише з настанням темряви бій закінчився.

Вони дісталися до долини і примудрилися потягнути Орден за собою, подалі від інших воріт в Серединні Землі. Але якою ціною! Однак у них не було вибору — вони не могли дозволити противнику спокійно пройти в Серединні Землі. Як би там не було, зараз Орден зупинений. Зедд не знав, як довго це триватиме.

На жаль, поки що солдати Джегана показали себе кращими бійцями.

Зедд оглядівся. Скоріше не табір, а місце, де всі попадали від втоми. Там і сям із землі стирчали стріли і списи. Вони сипалися дощем, поки Зедд трудився, намагаючись зцілити поранених солдатів. А вдень, в бою, він обрушував на ворога всю наявну в його розпорядженні магію. Те, що почалося з розважливого, вмілого і зосередженого застосування його навичок, закінчилося магічним еквівалентом вуличної бійки.

Зедд насилу піднявся на ноги, стривожений долинаючим здалеку тупотом копит. Найближчі до табору сурми проспівали попередження, що наближаються дружні війська. Щось занадто багато коней для патруля. Зедд намагався пригадати, чи чув він дзвін магії, підтверджуючий, що сурми свої. Він так втомився, що забув звернути на це увагу. Ось так і гинеш — від неуваги до дрібниць.

Всюди снували солдати, тягаючи спорядження, їжу, ліки, воду, перев'язувальні матеріали. Багато бігали з доповідями і дорученнями. Тут і там Зедд бачив сестер, зайнятих цілительством. Солдати чинили фургони та спорядження на випадок, якщо доведеться швидко зніматися з місця. Дехто сидів, втупившись на зірки. Деякі бродили, як втрачені.

У тьмяному світлі видно було погано, але Зедд розгледів що земля вкрита мертвими, пораненими або просто шалено втомленими людьми. Всюди валялися коні і люди, нерухомі і мляві, з жахливими зяючими ранами. Зедд з молодості пам'ятав цей запах — крові, смерті і диму. Він пам'ятав, як в минулих битвах здавалося, ніби весь світ зійшов з розуму. І зараз було таке ж відчуття.

Тупіт копит наближався. Зедд чув гучний шум, але не міг зрозуміти, що це за гвалт такий. Праворуч він помітив підбігаючу до нього жіночу фігурку. По ході він упізнав Еді. А наздоганяюча Еді жінка — швидше за все Верна. Трохи подалі генерал Лейден вичитував капітана Мейфферта. Обидва офіцера озирнулися на тупіт копит.

Примружившись, Зедд розгледів вдалині солдатів, що стовпилися перед наближенням численних вершників. Солдати привітно махали руками, хтось радісно волав, багато вказували на Зедда, звільняючи вершникам шлях. Як Перший чарівник він став для всіх ключовою фігурою. У відсутність Річарда д'харіанці розраховували на Зедда в боротьбі магією проти магії. Сестри покладалися на його досвід в похмурому мистецтві застосування магії у війні.

У світлі пожарищ Зедд стежив за колоною вершників, що неспинно насувалася. Обладунки, зброя, кольчуги і начищені чоботи блищали, коли вони проїжджали повз палаючі фургони і барикади. Гуркітлива колона не зупинялася ні на мить, і солдати розступалися, звільняючи дорогу. На списах висіли довгі вимпели. Штандарти і хоругви майоріли на вітрі. Залита кров'ю земля здригалася під копитами тисяч коней. Вершники рухалися вперед, як армія привидів, що вийшли з могили.

Дими пожарищ звивалися в небо по обидві сторони колони, якалегким галопом рухалася до центру табору.

І тут Зедд розгледів, хто веде цю колону.

— Добрі духи! — Вигукнув він.

На чолі колони на величезному жеребці їхала жінка в шкіряних обладунках. Хутряна мантія велетенським вимпелом розвівалася в неї за плечима.

Келен.

Навіть звідси Зедд бачив над її лівим плечем срібне із золотом руків'я Меча Істини.

Його пройняв холодний піт.

Зедд відчув чиюсь долоню на своїй руці і, повернувшись, побачив Еді. Вона не зводила білих очей зі видовища, яке могла бачити лише за допомогою свого дару. Верна все ще пробиралася між пораненими. Капітан Мейфферт з генералом Лейденом поспішали слідом за нею.

Позаду Келен колона вершників тяглася, скільки сягало око. Кавалеристи просувалися вперед під вітальні крики д'харіанців. Зедд замахав руками, щоб Келен помітила його, але вона, схоже, і так весь цей час не зводила з нього очей.

Прямо перед ним коні встали. Вони фиркали і били копитами, трясучи закутими в броню головами. З ніздрів валив пар, могутні м'язи ходили під гладкою шкірою. Величезні коні стояли насторожено; хвости моталися з боку в бік, хльостаючи по боках, як бичі.

Келен уважно озирнулася. З усіх боків до неї бігли люди. Ті що вже підбігли зачаровано дивилися на неї. Вершники були галейцями.

Келен тимчасово зайняла місце своєї сестри, Цірілли, королеви Галеї, до тих пір, поки Цірілла не видужає. Якщо взагалі одужає. Єдинокровний брат Цірілли, принц Гарольд командував галейською армією і не хотів корони, вважаючи, що куди краще послужить країні на військовому поприщі. У Келен текла і галейська кров, хоча для сповідниці кровні узи нічого не значать, але для галейців це означало дуже багато.

Келен перекинула праву ногу через круп коня і зістрибнула на землю. Її чоботи загриміли, як молот, що сповіщає про прибуття Матері-сповідниці. Кара, в червоній шкірі і хутряній мантії, теж зіскочила з коня.

Втомлені після битви солдати різко замовкли. Приїхала не просто Мати-сповідниця. Приїхала дружина Магістра Рала.

Дивлячись в її зелені очі, Зедд на якусь мить подумав, що вона зараз кинеться йому в обійми і безпорадно розридається. І помилився.

Келен стягнула рукавички.

— Доповідайте.

На ній були легкі чорні обладунки, королівський меч Галеї висів