Що ховається у сутінках. Антология - Клайв Баркер

Тепер Док очікував можливості повернутися до Форту або диліжансом, або з кавалерією — що прийде раніше. Кавалерія затримувалася — за ними послали ще два дні тому, — диліжанс запізнювався, як завжди. Але Док не дурень, їхати без супроводу він не збирався.

А поки вони займалися відстрілом апачів.

— Розкажи-но нам ще раз свою побрехеньку, Доку, — сказав Чанк. — Я, звісно, повірю у все це не більше, ніж учора, але хоч час згуляємо.

— Ти про єгиптян чи про Френка Ширлі?

— Про ай-гіптян. Жодна людина, яка вправляється в стрільбі, приставивши дружину до стіни і вистрілюючи її фігуру в бісовій штукатурці, не варта того, щоб про неї заново розповідали.

Док кивнув.

— Терхан Бей. Це він розповів мені, звідки вони з’явилися. Ці мерці. Спочатку їх помітили в Єгипті. Він каже, вони існували задовго до самого Господа нашого Бога. Каже, у всьому винен його народ.

— А на що цей Бей скаржився? — поцікавився Сем.

— Нарив у вусі. Здивував він мене до смерті, чесне слово. Щоб торговець зміїним маслом боявся лікуватися своїм же засобом.

— Апачі для цього використовують кілька крапель сечі, — зауважив Чанк.

— Мені казали, це справді може допомогти, — сказав Док. — Хоча сам я ніколи не пробував. Але ми зараз говоримо про фараонів. Якщо вірити цьому Бею, то був перший справжній фараон. Він об’єднав Верхнє і Нижнє царства. Увесь Єгипет. Пан на ім’я чи то Нармер, чи Нарнер. Не пам’ятаю. Бей називав його Цар Скорпіонів. А жало в нього було, це без сумніву.

— Скорпіонів? У них у Єгипті є ці кляті тварюки?

— Чому ні? З розповідей можна зрозуміти, що та земля не надто відрізняється від того, що ми маємо тут. Переважно пустеля. Будинки здебільшого з глини. Спекотні дні і злі холодні ночі. Це тому, що у нас тут є Ґіла, а у них там — Ніл. Щоправда, він значно більший і потужніший. Чи ви, хлопці, чули про це?

Сем похитав головою. Док був людиною освіченою, і Сем це відчував. Чанк лише загарчав.

— Я бачив статую одного з тих фараонів у будівлі старого арсеналу в Нью-Йорку. Зараз це музей природознавства. Він тримав палицю і ціп.

— Ціп? Ти маєш на увазі, такий, як молотарка? — поцікавився Сем.

— Саме так. Ціп говорить про те, що він годувальник свого народу. А посох, такий з гаком, як у пастуха, говорить про те, що він їхній пастир. Схоже, друзяка Нармер або Нарнер завів свій народ у досить дивні місця, якщо вірити Терхан Бею.

— Ось тут я починаю не вірити, — сказав Чанк.

— Думай, що хочеш, Чанку, але ще він розповідав, що цей Нармер був першим, хто почав шукати вічного життя, нескінченного життя. Хоча я тут трохи не розумію. Власний народ і так вважав його богом. Я запитував про це у Бея. Якщо він бог, хіба він уже не безсмертний?

— Слушне питання, Доку.

— Я теж так подумав, Чанку. Бей сказав, вони вважали, ніби це фараон своєю фараонською силою утримує небо нагорі і змушує річку розливатися. Надзвичайно велика відповідальність. Тому вони і схилялися перед ним.

— Схилялися?

— Ну, як у церкві, Чанку. Коли молишся на хрест.

Сем подумав, що навряд чи Чанк коли-небудь бував усередині церкви, але вголос говорити цього не став і скрутив собі «Булл Дарем».

— Але цей Нармер не почувався богом. Гадаю, він почувався навіть дуже смертним. Тому наказав своїм солдатам і жерцям зайнятися дослідами.

— Он іще один, Семе. Бачиш його?

— Так.

Людина була гола, ніби щойно на світ з’явилася, хоча в апачів, принаймні у чоловіків, було заведено прикривати стегна. Індіанець виходив з-за рогу стайні, і коні всередині захропли від його появи. Сем зметикував, що апачі, живий він чи мертвий, все одно має запах.

— Це часом не Мертвовід? — запитав Чанк.

— Здається, він, — відповів Сем.

Того дня багато хто приходив до них без зброї, але Мертвовід за життя був не в тім’я битий і, ймовірно, залишився таким самим і після смерті. Хай там як, а блискучого на сонці ножа в його руці неможливо було не помітити. Як майже всі, він, роззявивши рота, брів у бік навісу, але рухався швидше за інших. Сем уже роздивився укус на плечі і зрозумів, що це той його і занапастив.

Він не хотів, щоб Чанк із ним розважався, тому підняв спенсер, вистрілив один раз — і все знову завмерло.

— Чудовий постріл, — сказав Чанк. — То про що ти говорив?

— Досліди, так. Хлопці, ви справді хочете почути про це знову?

— Звісно.

— Страшна ти людина, Чанку.

Док зітхнув.

— Вони вважали, що секрет вічного життя можна знайти в одному з небагатьох місць: у чоловічому або жіночому лоні, у серці або в крові. Тому вони пролили ріки крові рабів і вільних людей. Учиняли насильство, і не тільки над жінками, Чанку, над чоловіками й дітьми теж. Відбирали серця та інші органи. Здається мені, вони вважали, що саме смерть володіє магією, якою можна скористатися, продовжуючи цю справу, коли ти розумієш, про що я. Хоча особисто я в це не вірю. Ось, наприклад, ти маєш знати, що, коли Жовтий Кінь і його хлопці підвісили Сема Старка догори ногами над повільним вогнем, він, напевно, благав про кулю в голову. Коли ти відчуваєш такий біль, тобі не до вічного життя. Але вони все одно пробували. Вони розпинали, саджали на палі і робили вівісекцію.

— Що за вівідсекція?

— Без «д», Чанку. Вівісекція. Це коли розрізають іще живе тіло.

— Що, таке можна робити?

— Якщо дуже акуратно. Вони перепробували багато різних хитрощів, говорив Бей. Столяр ніс своє долото, каменяр — бур, пекар — дріжджі, пивовар — солод. Щоб зупиняти кров, вони використовували павутиння або сажу. Вони брали живокіст, безоар, кропиву, гусячий жир, бджолиний віск, гірчицю. Усе що завгодно.

— А ця вівісекція. Як конкретно це робиться?

— Ну, знаєш, як команчі або бродячі апачі знімають скальп, і якщо не перерізають бідоласі горло, і якщо він не втрачає надто багато крові, то за кілька тижнів знову стає здоровим як кінь, правильно? Те саме з частинами тіла. Рука, нога, член, очі. Усе, що