Друга одіссея - Артур Чарльз Кларк

Якщо не зважати на чотири гігантські баки з пальним, які відійдуть, щойно буде досягнуто відповідної орбіти, «Леонов», на диво, здавався маленьким. Від теплозахисного екрана до керівного відсіку — менше п’ятдесяти метрів; важко повірити, що такий скромний за розмірами транспортний засіб, менший навіть від деяких комерційних літаків, зможе пронести десятьох чоловіків і жінок через половину Сонячної системи.

Проте брак сили тяжіння, яка робить стіни, стелю й підлогу навзаєм замінними, переписав правила. Усередині «Леонов» був достатньо просторим, навіть тоді, коли всі учасники експедиції не сплять, як, наприклад, зараз. Нині на борту, крім членів команди, були присутні ретельно відібрані представники преси, інженери, що здійснювали останні приготування, заклопотані посадові особи.

Щойно шатл зістикувався із «Леоновим», Флойд спробував знайти каюту, яку він, коли прокинеться за рік від сьогодні, ділитиме з Керноу й Чандрою. Нарешті знайшовши її, він виявив, що каюту забарикадовано акуратно підписаними коробками з обладнанням і провізією, тож потрапити всередину неможливо. Він похмуро міркував, що тепер робити, коли один із членів команди, що якраз ручкався з новоприбулими, помітив спантеличеного Флойда й, перервавши своє заняття, підплив до нього.

— Докторе Флойде, вітаємо на борту. Я Макс Брайловський — помічник інженера.

Молодий росіянин говорив повільною, обережною англійською, із чого можна було зробити висновок, що він більше працював із електронним репетитором, а не викладачем-людиною. Вони потиснули один одному руки. Флойд пригадав обличчя і біографію із досьє на усіх членів команди, які йому дали на ознайомлення перед польотом: Максим Андрійович Брайловський, тридцять один рік, народився у Ленінграді, спеціалізується на структурних системах; хобі: фехтування, повітряні велосипеди, шахи.

— Радий зустрічі, — сказав Флойд, — але як мені потрапити всередину?

— Не хвилюйтеся, — весело відповів Макс. — Усе це щезне до того часу, як ви прокинетеся. Це — як ви його називаєте? — витратні матеріали. Ми виїмо вашу кімнату до того, як вам вона знадобиться. Я обіцяю.

Він поплескав себе по животу.

— Прекрасно, але куди мені покласти свої речі? — Флойд указав на три маленькі валізи, загальною вагою 50 кілограмів, у яких умістилось усе (принаймні він на це сподівався), що знадобиться йому наступні кілька мільярдів кілометрів. У стані невагомості пронести їх коридорами корабля з кількома поворотами було нелегким завданням.

Макс схопив дві валізи, і, м’яко ковзнувши через трикутник, утворений трьома перехрещеними балками, пірнув у невеличкий люк, повністю зігнорувавши Перший закон Ньютона. Флойд набив собі кілька синців, перш ніж йому вдалося повторити цей трюк; після доволі тривалого переходу («Леонов» виявився значно більшим усередині, ніж здавався ззовні), вони опинилися перед дверима з табличкою «КАПІТАН»; табличку було написано кирилицею і латинкою. Хоча Флойд умів читати російською значно краще, ніж говорити, він оцінив цей жест ввічливості; він уже помітив, що всі написи на кораблі двомовні.

Макс постукав, засвітилося зелене світло, і Флойд заплив усередину так граційно, як тільки спромігся. Хоча він говорив із капітаном Орловою багато разів, вони раніше ніколи не зустрічались особисто. Тож на Флойда очікували два сюрпризи.

Важко судити про зріст людини, розмовляючи з нею по відеофону, — камера «урівнює» усіх. Капітан Орлова стоячи (хоча «стояти» в стані невагомості доволі проблематично) заледве досягала Флойдових плечей. Відеофон також не зміг передати проникливу красу її сліпучо-блакитних очей, найвизначнішу рису цього обличчя, що зараз заледве могло претендувати на вроду.

— Привіт, Таню, — сказав Флойд. — Як приємно нарешті з тобою зустрітися. Шкода твого волосся. — Вони взялися за обидві руки, немов старі друзі.

— Я рада, що ти летиш із нами, — відповіла капітан. Її англійська мова, на відміну від мови Брайловського, була більш вільною, хоча й з помітним акцентом. — Так, волосся шкода, але з ним стільки мороки в тривалій мандрівці, і я бажала б якомога довше не користуватися послугами перукаря на «Леонові». Прошу вибачення щодо вашої каюти. Спробую пояснити, Макс раптом виявив, що нам треба ще десять квадратних метрів для вантажу. Наступні кілька годин ми з Василієм будемо відсутні, тож ти поки що можеш користуватися нашим приміщенням.

— Дякую, а як же Керноу і Чандра?

— Про них я домовилася з екіпажем. Не подумай, що ми ставимося до вас як до вантажу.

— Ще й непотрібного.

— Перепрошую?

— Такі таблички використовували для вантажу в давні часи океанських подорожей.

Таня усміхнулася.

— Ну, трохи схоже на те. Але ви відчуєте себе бажаними гостями наприкінці мандрівки. Ми вже плануємо свято з нагоди вашого воскресіння.

— Це звучить надто релігійно. Влаштуйте — ні, переродження звучить навіть гірше — просто вітальну вечірку. Однак я розумію, що ти дуже зайнята, не хочу тебе відволікати, дозволь мені залишити свої речі й продовжити грандіозну екскурсію вашим кораблем.

— Макс тобі все покаже. Відведи доктора Флойда до Василія. Він унизу, у відсіку керування кораблем.

Коли вони випливли з капітанських приміщень, Флойд відзначив хорошу роботу комітету з добору персоналу. Таня Орлова вміла вразити на папері, а наживо, попри свій шарм, вона майже лякала. Цікаво, яка вона, коли сердиться. Це вогонь чи лід? Хай там як, ліпше цього не знати зовсім.

Флойд швидко згадував, як треба рухатись у космосі; перш ніж вони досягли приміщення, де зараз працював Василій Орлов, він маневрував майже так само вправно, як і його провідник. Головний науковець вітав його так само тепло, як і його дружина.

— Вітаю на борту, Гейвуде. Як почуваєшся?

— Ще трохи, і помру з голоду.

На мить Орлов замислився над сказаним, потім на його обличчі з’явилася широка усмішка.

— О, я й забув. Ну, що ж, потерпи ще трохи. За десять місяців їстимеш стільки, скільки забажаєш.

Ті, хто планував упасти в стан гібернації, тиждень мали дотримуватися низькоглікемічної дієти, а за двадцять чотири години до сну споживати лише рідину. Флойд міркував, що сприяло його легковажному настрою — голодування, шампанське Керноу чи відсутність сили тяжіння.

Щоб сконцентруватися, він зосередився на різнокольоровій техніці, що оточувала їх.

— Тож це і є славнозвісний двигун Сахарова. Уперше бачу його наживо.

— Їх усього чотири у світі.

— Сподіваюся, працює.

— Краще б йому працювати, а то міській раді Горького знову доведеться перейменовувати майдан Сахарова.

Це була ознака відлиги: тепер росіяни могли жартувати (хоч і дещо кострубато) про ставлення влади своєї країни до визначного науковця.

Флойд ізнову згадав проникливу промову Сахарова, коли його дещо запізно зробили Героєм Радянського Союзу. Він