Друга одіссея - Артур Чарльз Кларк
Гейвуд Флойд жертвував їхнім сьогоденням, щоб вони змогли довше насолоджуватись одне одним у майбутньому.
Розділ 5. На «Леонові»
Місяці скоротилися до тижнів, тижні — до днів, дні — до годин, аж раптом знову, уперше після мандрівки на базу «Клавіус» до моноліту Тіхо багато років тому, Гейвуд Флойд опинився на мисі Канаверал, готуючись до виходу в космос.
Проте цього разу він вирушав не сам і його місія не була секретною. За кілька сидінь від нього, байдужий до всіх і всього, летів доктор Чандра, який уже розпочав діалог зі своїм портативним комп’ютером.
Одна з таємних розваг Флойда, про яку він нікому не розповідав, це виявляти схожі риси між людьми й тваринами. У цьому випадку схожі риси швидше лестили людям, ніж ображали їх, окрім того, то була непогана вправа для тренування пам’яті.
Доктора Чандру асоціювати легко, тільки глянеш на нього — і одразу на думку спадає прикметник «пташиний». Цей чоловік такий самий маленький і витончений делікатний, усі його рухи швидкі й точні. Утім, який саме птах? Ясно, що доктор Чандра розумний птах. Сорока? Надто жвава й корислива. Сова? Ні, занадто повільна. Можливо, горобець — саме те, що треба.
Вальтер Керноу, фахівець із систем космічних кораблів, що летів до Юпітера з грандіозним завданням відновити дієздатність «Діскавері», являє собою набагато складніший випадок. Цей кремезний чоловік зовсім не схожий на птаха. Можна було підшукати щось серед різноманітних порід собак, але жодна порода не видавалася достатньо могутньою, щоб порівнювати її представників із Керноу. Звичайно, Керноу — це ведмідь. Однак не похмурий і небезпечний, а з тих дружніх привітних симпатяг. Згадка про ведмедя спрямувала його думки до російських колег, до яких вони скоро приєднаються. Росіяни вже кілька днів здійснювали на орбіті свої останні перевірки.
«Це визначна мить мого життя, — переконував себе Флойд. — Я вирушаю у місію, від якої може залежати майбутнє людства». Проте він зовсім не відчував торжества; на останніх секундах зворотного відліку він думав лише про слова, що їх промовив перед тим, як вийти з дому: «Прощавай, мій любий сину, чи пам’ятатимеш ти мене, коли я повернуся?»
Флойд досі трохи ображався на Керолайн за те, що вона не розбудила малого для прощальних обіймів, хоча і знав, що дружина вчинила мудро й що так буде краще для всіх. Неквапливий плин його думок раптом перервав вибух реготу: це доктор Керноу розповідав жарт своєму сусіду, а ще Керноу мав при собі велику пляшку, яку тримав так обережно, немов то була критична маса плутонію.
— Гейвуде, — гукнув він, — кажуть, капітан Орлова замкнула всі алкогольні напої, тож це ваш останній шанс випити по- людськи. Шато Т’єрі 95. Даруйте за пластиковий посуд.
Попиваючи маленькими ковточками справді хороше шампанське, Флойд відчував якесь пригнічення від того, що, очевидно, доведеться слухати регіт Керноу ввесь шлях через Сонячну систему. Хоч він захоплювався інженерними здібностями Вальтера, як супутник у тривалій мандрівці інженер міг кого хочеш звести з розуму. Добре, хоч із доктором Чандрою таких проблем не передбачається, Флойд заледве міг уявити його з усмішкою на устах, а вже щоб він реготав — і поготів. Звісно, Чандра відмовився від шампанського ледь помітним порухом голови. А Керноу був достатньо ввічливим чи надто неуважним, щоб наполягати.
Здавалось, інженер вирішив стати душею компанії. За кілька хвилин він звідкись дістав двооктавний електронний синтезатор і швидко зімпровізував популярну пісеньку в режимі піаніно, тромбона, скрипки, флейти й органа з голосовим супроводом. Керноу зробив це справді майстерно, і Флойд несподівано для себе помітив, що підспівує разом з іншими. «Та все-таки добре, — спало йому на гадку, — що Керноу більшу частину подорожі проведе в стані гібернації, а значить — мовчки».
Музика затихла на мінорній ноті тоді, коли загорілися двигуни й шатл стартував у небо. Флойда охопило знайоме, але завжди нове сп’яніння — відчуття безмежної сили, що відривала його від турбот і обов’язків земного життя. Люди несвідомо передбачили це, помістивши своїх богів на небо, а отже у сферу, позбавлену сили тяжіння. Флойд прямував до царства невагомості; на мить він дозволив собі забути, що там на нього чекає не свобода, а найвідповідальніше завдання за всю його кар’єру.
Тяга збільшувалася, і він відчував, що на його плечі лягає вага цілого світу, але Флойд, немов Атлант, який ще не стомився тримати свій тягар, радий був її прийняти. Він не збирався аналізувати це відчуття, а просто насолоджувався ним. Навіть якщо він покидає Землю востаннє і зараз прощається з усім, що любив, у його душі не було місця для суму. Рев навколо перетворювався на переможний гімн, що змітав геть усі тужливі емоції.
Флойд майже шкодував, коли рев припинився, хоч дихати стало легше, аж раптом його охопило відчуття повної свободи. Більшість інших пасажирів почали розстібати свої паски безпеки, готуючись насолодитися тридцятьма хвилинами невагомості на перехідній орбіті, але кілька з попутників, які, напевно, уперше здійснювали космічну подорож, залишилися на своїх місцях, тривожно роззираючись у пошуках бортпровідників.
— Говорить капітан. Ми зараз на висоті триста кілометрів над рівнем моря, проходимо над західним узбережжям Африки. На жаль, ви не зможете все роздивитися, бо зараз там ніч, оте світло попереду — Сьєрра-Леоне, а над Гвінейською затокою вирує потужний тропічний шторм. Погляньте на ці спалахи!
Сонце зійде за п’ятнадцять хвилин. Тим часом я розверну корабель так, щоб ви могли добре роздивитись екваторіальний супутниковий пояс. Найяскравіший вогник прямо по курсу — це космічна станція «Атлантик-1». Потім на заході «Інтеркосмос-2», а найтьмяніша зірка попереду — Юпітер. А подивившись прямо під нею, ви побачите миготливі вогні, що рухаються навпроти цятки світла, — це нова китайська космічна станція. Ми пройдемо за сто кілометрів від неї, не настільки близько, щоб розгледіти щось вільним оком.
«Що вони там замислили?» — байдуже подумав Флойд. Він роздивлявся у монітор збільшену опецькувату циліндричну конструкцію із чудернацькими опуклостями й не бачив причини вірити тривожним чуткам, що це неприступна фортеця, обладнана лазером. Утім, доки Пекінська академія наук ігнорувала неодноразові запити Всесвітнього космічного комітету щодо комплексної перевірки нового об’єкта, доти китайці могли обвинувачувати в недружній пропаганді лише себе самих.
«Космонавт Олексій Леонов» не був еталоном краси, та космічні кораблі рідко могли
