💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Її величність кішка - Бернард Вербер

Її величність кішка - Бернард Вербер

Читаємо онлайн Її величність кішка - Бернард Вербер
німої ясновидиці, з якою мені кілька разів вдалося поспілкуватись подумки. Я даю знак, що хочу поговорити, і вона сідає у відповідну позу.

Патриціє, ти єдина з людей, кому вдавалося поспілкуватися зі мною. Будь ласка, допоможи мені: скажи моїй служниці, що я роблю те, що хочу, і тоді, коли хочу, і мені байдуже, якщо їй це не подобається. Не турбуйся, вона знатиме, про що мова.

Сподіваюся, наша єдина шаманка зрозуміла моє повідомлення. Вона киває головою та гладить мене по голові.

Як не боляче це казати, але мені здається, що Патриція втратила свій телепатичний дар. Або ж я більше не здатна зв’язуватися з нею.

Я блукаю островом Сіте й обмірковую цю новину.

Час не розставив усе на свої місця. Я втратила будь-який спосіб висловлюватись перед нашими слугами.

Нічого не вдієш, буду використовувати Піфагора для зв’язку з Наталі за допомогою його Третього Ока, бо відтепер він — єдиний міст між нашими цивілізаціями.

Іще один день минув, і мені здається, що, попри мої пориви покинути цей випадково знайдений острів, тут все складається якнайкраще. До північного берега прибули і попросили притулку семеро нових поранених котів. Згодом до нас захотіли долучитися ще троє людей, які пережили епідемію чуми. Дуже вчасно, нам потрібно якомога більше п’ятипалих рук.

Наші люди човном забрали їх з протилежного берега. Оскільки на острові Сіте вдосталь місця, ми з легкістю розміщуємо їх. Таким чином підвищується ефективність нашої спільноти, а заразом нашого оборонного війська.

Наступні дні лише підтверджують феномен. Що більше ми вдосконалюємо комфорт на острові, то більше приваблюємо тих, хто пережив Кризу. Менш ніж за тиждень населення з кількасот котів і десятка людей зростає до тисячі котів і сотні людей.

Моє кошеня Анджело виросло та оселилося з двадцятьма підлітками в Есмеральди, якій, здається, подобається піклуватися про них.

Що ж до мене, як я вже казала, моя крихта материнського інстинкту підказує, що діти — це перешкода на шляху до власного розвитку. Я люблю Анджело ще більше, коли… не бачу його часто. А бажання Есмеральди виховати його здалося мені знаком. Скажу більше, я вважаю, що дітей потрібно довіряти тим, хто любить ними займатися, а не тим, для кого це каторга.

В останні мої відвідини сина в «дитячому куточку», я здалеку помітила, як мій Анджело веселився з однолітками, здираючи шкіру з жаби під заохотливі вигуки Есмеральди. Я подумала: це найкраще, що могло з ним статися. До того ж, за допомогою вівісекції він вивчить розташування органів (оскільки в земноводних прозора кров, вони менше, ніж пацюки, бруднять шерсть тим, хто їх роздирає, кожна мати це знає).

Спостерігаючи за моїм кошеням, яке, мушу визнати, стало молодим котом, розумію, що Анджело поставив себе на чолі зграї. Він зневажливо звертається до інших молодих котів. Він займає домінантну позицію стосовно найслабших і тих, хто дозволяє керувати собою.

Треба буде наглядати за ним, ще бракувало, щоб він прийняв себе… за мене!

Щоб закріпити новоспечену співпрацю з нашими двоногими друзями, я пропоную організувати святкування на честь нашого Раю.

Піфагор обговорює це з Наталі, яка не тільки погоджується передати настанови іншим, щоб ті організували подію, але й піднімається в собор та грає на органі. Перші ноти заворожують.

— «Токката» Йоганна Себастьяна Баха, — заявляє сіамець із виглядом всезнайка.

«Токката» Баха звучить величніше з кожною нотою. Мені подобається ця музика, і я вирішую приєднатися до служниці за органом. Я сідаю навпроти неї та спостерігаю, як її десять пальців бігають по клавішах, немов два гігантські рожеві павуки.

Після голосу Каллас у «Каста Діва» Белліні та «Весні» Вівальді, які я колись почула у моєї служниці на Монмартрі, тепер я відкриваю для себе «Токкату» Баха. Моя грудна клітка вібрує під звуки цього могутнього та величного твору, а все тіло тремтить від голови до хвоста. Так я пізнаю дивовижний вплив музики на тіло.

З кожною наступною нотою мене наповнює блаженство. Я милуюся своєю служницею Наталі. У пориві натхнення наступаю на клавіші й нявчу. Я хотіла б створити перший твір для людей і котів.

Але через моє втручання Наталі зупиняється. Бере мене на руки і гладить. Мене це обурює: я хотіла грати разом з нею, однак у мене знову складається враження, що вона мене недооцінює, думає, ніби я м’яка іграшка, і не розуміє, що я маленька левиця.

Я з гордістю забираюся геть, ми з нею, моєю гордістю, ідемо в котячий квартал. І разом нявчимо відому пісню з Монмартру, яку жодній людині не зрозуміти.

Люди розпалюють величезне вогнище і танцюють довкола нього під жваву музику. Спершу молоді люди, чоловіки й жінки, а потім і коти. Ті пробують наслідувати людей і якомога довше триматись на задніх лапах.

Вольфганг підходить до мене й каже:

— Мені, наприклад, гастрономічне мистецтво більше до вподоби, ніж музичне чи хореографічне.

Сіро-блакитний шартрез пропонує мені не їжу, а обов’язковий, на його думку, додаток — напій. Він радить мені скуштувати найбільш вишуканий людський напій: «шампанське».

— Ти любиш ікру? То шампанське — та сама ікра, тільки в рідкому стані: це другий найцінніший продукт людей.

Піфагор просить Наталі знайти ікру. Прийнявши виклик, їй вдається роздобути баночку в покинутому помешканні й покласти мені в миску. Оскільки мені подобається ікра, я не маю сумнівів. Я одразу роблю великий ковток. Кашляю. З шампанським все просто: воно схоже на сечу, але має свій присмак. Єдина відмінність полягає в бульбашках, які лоскочуть піднебіння і горло. А ще від нього паморочиться в голові! Я плююся і не можу спинитись. Вольфгангу дуже весело, він пропонує мені ще.

— Не зупиняйся. Побачиш, коли вип’єш більше, тобі сподобається. Ти просто мало випила, не розпробувала.

Я прислухаюсь до його поради і, попри дивні відчуття, випиваю ще безліч ковтків, та мені все одно не подобається. Від шампанського в мене все іде обертом. Паморочиться голова, я хитаюся, мені здається, що розум каламутиться.

— З тобою все гаразд? — запитує Вольфганг.

— Ні, не гаразд, здається, мій мозок зараз вибухне.

— Тобі приємно?

— Ні, таке відчуття, ніби мої думки більше мені не підвладні. Трохи нагадує котячу траву, але гіркіше. Ненавиджу, коли не можу контролювати свої думки. Я більше ніколи не вип’ю твою отруту!

Шартреза розчулює моя реакція:

— Значить, ти ще недостатньо випила. Треба пити далі, але сміливіше! Не задовільняйся одним ковтком, пий до дна. Так президент Республіки розпочинав свій день. Це напій лідерів, який дарує лідерські ідеї.

Я його більше не слухаю, раптове

Відгуки про книгу Її величність кішка - Бернард Вербер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: