💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Небо сингулярності - Чарлз Строс

Небо сингулярності - Чарлз Строс

Читаємо онлайн Небо сингулярності - Чарлз Строс
до її каюти. Стежте за моєю перепусткою. Якщо побачите, ніби я йду деінде, негайно мене інформуйте.

Зауер одягнув легку переговорну гарнітуру, взяв тазер, потримав його біля скроні, поки комп’ютери обмінялися контактними даними, а потім покрутив очима, випробовуючи автоматичне ведення цілі.

— Ви мене зрозуміли?

— Так точно. Повідомити старших офіцерів на зеленій палубі?

— Звичайно.

Зауер націлився на двері.

— Відчиняйте люк.

— Так точно.

Клацнули засуви, матрос за люком мало не впустив тацю з кавою, коли побачив молодшого лейтенанта.

— Ти! Максиме! Облиш свою тацю і хапай ось це! — Зауер простягнув йому ще один пістолет, і здивований космофлотець незграбно покрутив його в руках. — Зв’язок на дев’ятнадцятому каналі. Нічого не питайте, тільки відповідайте. А тепер за мною.

Вони помчали коридорами. Герметичні шлюзи відчинялися перед ними і з гуркотом сковзали назад позад них, перетворивши ніч на рвану послідовність підсвічених червоними лампами тунелів.

Найперше вона зрозуміла, що в неї болить голова. А наступним…

Вона лежала в стартовому кріслі. В неї були холодні руки й ноги.

— Рейчел!

Вона спробувала відповісти, що вже прокинулася, але нічого не змогла сказати. Розплющити очі їй вартувало неймовірних зусиль.

— Ч-ч-час-с-с. Давно?..

— Хвилину тому, — відповів Мартін. — Що тут сталося?

Він лежав у кріслі поруч із нею. Капсула була крихітною, аж до клаустрофобного страху, немовбито щось родом із досвіту Космічної епохи. Люк над ними все ще лишався відчинений, крізь нього виднілися вхідні двері в каюту.

«Зачинити люк».

— Я ж казала, що в мене є рятувальний човник, правда?

— Еге ж, але я подумав, ти просто намагаєшся мене підбадьорити. — У тьмяному світлі в Мартіна були велетенські зіниці. Згори капсула почала упаковуватися. — Що відбувається?

— Ми сидимо на… — Вона перевела подих. — А, ч-чорт. На ракеті з двигуном Зубріна. Ядерній. З багажем урану. І бору. Такий собі унобтаній, потрібний під час надзвичайних ситуацій. З усього, чим було можна тут поживитися. Мій скромний страховий поліс.

— Хіба можна взяти й просто так висадити в повітря обшивку корабля з екіпажем?! — запротестував Мартін.

— Дивись і вчись. — Вона вишкірилася: — Відсіки ізольовано. Навколо нас герметичний кокон. Єдине питання…

— Автопілот готовий, — оголосив рятувальний човник. На консолі перед ними загорілись різні навігаційні дисплеї.

— …чи стрілятимуть вони по нас після старту.

— Зажди. Я правильно зрозумів, що лишилося менше ніж день польоту від Світу Рохарда? Що… ця річ… має вдосталь ніжок, щоб доправити нас на планету? І тому ти продірявиш охайну дірочку в обшивці, через яку ми втечемо, а вони дозволять нам це зробити?

— Якось так.

Вона заплющила очі, щоб звіритись зі спроєктованими на сітківку голубими цифрами дисплеїв:

— Близько десяти тисяч «же»-секунд до посадки. Від перигею нас зараз відділяє біля сорока тисяч секунд. Тож ми дрейфуватимемо, наче той кавалок лайна, еге ж? Вдаватимемо із себе силосну цистерну. Ввімкнуть радар — викажуть себе. Стрілятимуть — стануть видимі. Тому нас відпустять політати, сподіваючись підібрати вже на місці прибуття, де вони будуть раніше. Якщо ж ми спробуємо їх обігнати, тоді відкриють вогонь…

— Отже, ти розраховуєш на те, що з ними раніше розбереться Фестиваль?

— Угумсь, — погодилася вона.

— Готовий зарядити ініціюючий насос, — голосом метушливого діда промовив автопілот.

— Мій перший чоловік, — пояснила Рейчел. — Постійно доскіпувався.

— А я думав, це твій улюблений тхорик. — Мартін намагався розібратися з аварійними ременями. — На цьому ж кориті немає штучної гравітації?

— Ну, не яхта люкс-класу.

Щось грюкнуло й брязнуло за дверима.

— От чорт.

— Старт за сорок дві секунди, — повідомила Рейчел.

— Сподіваюся, ми цей час виграємо.

Мартін нахилився й став застібати її в кріслі.

— Скільки «же» витягне ця штука?

Вона зареготала і зайшлася кашлем.

— Скільки треба, стільки й потягне. Це ж ядерна ракета.

— Ядерна? — приголомшений Мартін аж роззявив рота. — Але ж ми дитяча для них ціль. Якщо вони…

— Помовч, мені треба працювати.

Рейчел знову заплющила очі, зайнята приготуваннями до польоту.

Скрадливість, звісно ж, грала роль. Ядерна ракета — надто проста ціль для такого лінійного крейсера, як «Владар Ванек»; тяги їй вистачить на чотири години, за які вона може таки вирватися вперед (якщо тільки нічим не компенсоване прискорення не вб’є її пасажирів і якщо корабель просто не переключиться на бойовий режим і не обжене її на всіх парах), але вже на п’ятій годині вона вичерпає все своє пальне і долучиться до санітарних втрат. Що гірше, то це те, що тільки на відстані в понад десять тисяч кілометрів од «Владаря Ванека» їм не загрожуватиме третинний лазерний захисний рубіж; в межах цього радіуса зореліт може просто ввімкнути свою лідарну сітку, навести її на рятувальний човник і підсмажити їх, наче яйце в мікрохвильовці.

От тільки відстань між «може» і «зробить», сподівалася Рейчел, зяє така велика, що в неї вміститься навіть сам зореліт. Повноцінний запуск ходових систем великого військового корабля засвічує такий маяк, що його побачать усі захисники системи в радіусі до пів світлової хвилини. А ввімкнути велику лазерну мережу — все одно що засвітити велику не­онову вивіску на борту корабля: «Прийдіть і візьміть мене». Якщо капітан Мирський не мав на меті влаштувати справжнісіньке шоу для Фестивалю і збирався ризикнути здоров’ям, викликаючи гнів адмірала, то навряд чи намагатиметься так прямолінійно дістати Рейчел. Хіба що вона сама ввімкне

Відгуки про книгу Небо сингулярності - Чарлз Строс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: