Капітула Дюни - Френк Херберт
Коли Одраде забрала його до спостережної кімнати, звідки вони мали стежити за Шіаною й дитиною, він перебував у якомусь дивному настрої.
«Непокоїться через Мурбеллу? Чи через те, що мав зараз побачити?»
Спостережна кімната була довгою і вузькою. Три ряди крісел, повернутих у бік оглядової стіни, суміжної з таємною кімнатою, де мав проходити експеримент. Обшир, з якого велося спостереження, залишився в сірій напівтемряві, лише з двома малими світлокулями у верхніх кутках за кріслами.
Були присутні дві сукійки… хоча Одраде побоювалася, що вони можуть виявитися неефективними. Джаланту, яку Айдаго вважав найкращою з сукійок, була з Мурбеллою.
«Показуємо нашу турботу. Вона достатньо щира».
Уздовж оглядової стіни розставлено слінгокрісла. Поблизу був аварійний вхід до іншої кімнати.
Стреггі провела хлопчика зовнішнім переходом, звідки він не бачив спостерігачів, і завела до кімнати. Її облаштовували під наглядом Мурбелли: спальня, частина Теґових речей із його помешкання, і ще деякі речі з кімнат, які ділили між собою Айдаго й Мурбелла.
«Лігво звіра», — подумала Одраде. Кімната видавалася занедбаною через навмисний безлад, звичний для кімнат Айдаго: одяг, звалений на слінгокрісло, сандалі в кутку. Спальна мата, яку використовували Айдаго з Мурбеллою. Оглядаючи її раніше, Одраде зауважила запах чогось схожого на слину. Аромат сексуальної інтимності. Це теж мало вплинути на підсвідомість Теґа.
«Звідси походять дикі речі, те, що ми не можемо придушити. Яке ж зухвальство думати, що ми можемо цим керувати. Але ми мусимо».
Коли Стреггі роздягла хлопця і залишила його оголеного на маті, Одраде виявила, що її пульс прискорився. Посунула крісло вперед, зауваживши, що її компаньйонки з Бене Ґессерит наслідують цей рух.
«Мої любі, — подумала вона. — Хіба ж ми не вуаєристки?»
Такі думки були цієї миті неуникними, та Одраде відчула, що вони її принижують. З цим вторгненням вона щось утратила. Мислення вкрай не бене-ґессеритське. Але дуже людське!
Дункан набрав завчено байдужого вигляду, як легко було розпізнати, вдаваного. Надто багато суб’єктивності в його думках, щоб він міг добре функціонувати як ментат. Саме цього вона зараз від нього й хотіла. Participation Mystique! Оргія як енергетичний чинник. Белл правильно це розпізнала.
Поблизу сиділи три Прокторки, обрані завдяки їхній силі, але тут вони нібито як лише спостерігали. Одраде звернулася до однієї з них:
— Гхола хоче повернути собі первісну пам’ять, але й украй цього боїться. Це головний бар’єр, який слід подолати.
— Биче лайно! — вилаявся Айдаго. — Знаєш, над чим ми зараз працюємо? Його мати була однією з вас і вишколила сина. Яка імовірність того, що вона навчила його захищатися від ваших імпринтерок?
Одраде різко обернулася до нього. Ментат? Ні, він поринув у своє недавнє минуле, переживаючи його наново й порівнюючи. Хоча ця згадка про імпринтерок… Чи це так перша «сексуальна колізія» з Мурбеллою повернула йому пам’яті інших гхолівських життів? Глибокий опір імпринтингу?
Прокторка, до якої зверталася Одраде, вирішила проігнорувати це зухвале втручання. Коли Беллонда її проінструктувала, вона прочитала архівні матеріали. Усі троє знали, що їм можуть наказати вбити хлопчика-гхолу. Матиме він сили, небезпечні для них? Спостерігачі не знатимуть, доки Шіана не досягне успіху. Або ж доки не зазнає невдачі.
— Стреггі розповіла, чому він тут, — сказала Одраде Айдаго.
— Що вона розповіла? — Занадто категоричний тон для звертання до Матері Настоятельки. Прокторки пильно глянули на нього.
Одраде змусила себе заговорити з обдуманою м’якістю:
— Стреггі сказала, що Шіана поверне йому спогади.
— І що він сказав?
— Чому цього не зробить Дункан Айдаго?
— Вона чесно йому відповіла? — «Знову повернувся у власне минуле».
— Чесно, але нічого не відкривши. Стреггі сказала, що Шіана знає кращий спосіб. І що ти погодився.
— Глянь на нього! Він навіть не рухається. Ви ж не обпоїли його якимсь трунком?
Айдаго гостро зиркнув на Прокторок.
— Ми не посміли б. Але він внутрішньо зосереджений. Ти ж пам’ятаєш, що це необхідно?
Айдаго відкинувся на спинку крісла, опустив плечі.
— Мурбелла раз у раз повторює: «Він ще дитина. Він ще дитина». Знаєш, ми через це посварилися.
— Я вважаю твій аргумент слушним. Башар не був дитиною. Ми будимо саме башара.
Він підняв схрещені пальці.
— Сподіваюся.
Вона відхилилася, дивлячись на його схрещені пальці.
— Я й не знала, Дункане, що ти забобонний.
— Я молився б до Дура, якби вважав, що це допоможе.
«Пам’ятає біль власного пробудження».
— Не показуй співчуття, — пробурмотів він. — Відвернись від нього. Дай йому внутрішньо зосередитись. Тобі потрібен його гнів.
Це були слова з його власного досвіду.
Зненацька він сказав:
— Можливо, це найдурніша річ, яку я підказав. Я мав би піти звідси і побути з Мурбеллою.
— Ти в добрій компанії, Дункане. І зараз ти нічого не можеш зробити для Мурбелли. Глянь! — Це Теґ схопився з мати і глянув на комунікатори під стелею.
— Ніхто не прийде мені на допомогу? — запитав Теґ. У його голосі чулося більше розпачу, ніж передбачено на цій стадії. — Де Дункан Айдаго?
Коли Айдаго рвонув вперед, Одраде поклала руку йому на плече.
— Залишайся на місці, Дункане. Ти теж йому не допоможеш. Ще ні.
— Хтось мені скаже, що я маю робити? — Юний голос звучав тонко й самотньо. — Що ви збираєтесь робити?
Шіана прочитала сигнал і ввійшла до кімнати через прихований люк позаду Теґа.
— Ось я.
Її тіло облягала лише тонка, мов павутина, сукня, блідо-блакитна, майже прозора. Вона підійшла до хлопця, стала перед ним.
Він здивовано глянув. Це Превелебна Мати? Він ніколи не бачив, щоб хтось із них так одягався.
— Ти повернеш мені спогади? — Сумнів і розпач.
— Я допоможу тобі самому їх повернути. — Кажучи це, вона вислизнула з одежі і відкинула її вбік. Сукня полетіла на підлогу, мов великий блакитний метелик.
— Що ти робиш? — глянув на неї Теґ.
— А як ти думаєш, що я роблю? — Вона сіла поруч і поклала руку йому на пеніс.
Його голова схилилася вперед, наче хтось позаду його штовхнув. Дивився на її долоню, що викликала в нього ерекцію.
— Навіщо ти це робиш?
— Не знаєш?
— Ні!
— Башар знав би.
Глянув на її обличчя, таке близьке до нього.
— Ти знаєш! Чому мені не скажеш?
— Я не твоя пам’ять!
— Чому ти так наспівуєш?
Вона торкнулася
