День на роздуми - Олександр Вікторович Зима

— Йду негайно. — Кукудзі вимкнув живлення, прислухався до глухуватих ударів скаженіючої хвилі гравіталу й заквапився до ескалатора. Він був задоволений тим, що Тійока не знає про загрозу, яка нависла не тільки над підземними лабораторіями й над Ранчо Доута. Кукудзі пам’ятає, як зблід Вундстон, коли опустився в підземелля й прислухався до гарматних ударів спресованої води. «На вас уся надія, — сказав тоді Вундстон. — По-моєму, все легше руйнувати, ніж створювати. Феномен відкриття Павла Острожного треба залишити в таємниці, а його хвилю поховати в стінах лабораторії». — «Ми випустили джина, містер Вундстон, і не так легко його вблагати ввійти в свої береги. Руйнувати можна місто, світ, але не енергію». — «Якщо ви не знайдете іншого способу, ми вивеземо звідси людей і проведемо підземний ядерний вибух». — «А ви не допускаєте того, що ударна хвиля ядерного заряду може стати для гравіталу тим батогом, яким підганяють дзиґу?» — запитав Кукудзі, і Вундстон не зміг заперечити. «Що ви пропонуєте?» — «Чекати одужання Острожного або негайно проконсультуватися в містера Макларена», — підказав Кукудзі, не знаючи, що сталося з Малькольном.

Вундстон посірів з обличчя, проте намагався приховати свій відчай: «Ви, містер Тонако, безперечно, обізнані з проблемами, над якими працюють кращі учені світу, але дозвольте нам звертатися за допомогою саме до тих, на кого ми покладаємось і знаємо, хто може зарадити неминучій біді». — «Це так, але, як казав Острожний, вони з Малькольном вирішили об’їздити мустанга раніше, ніж для нього виготують вуздечку, містер Х’ю. Мустанг уже стукає копитами в стіни моєї лабораторії, і я не знаю, хто на нього накине ласо». — «Не будемо шукати винуватих, містер Кукудзі, - примирливо сказав Вундстон. — А все ж таки подумайте над тим, які знадобляться пристрої, щоб розірвати кільце гравіталу. Може статися, що саме в цій галузі ви станете першим Нобелівським лауреатом серед учених Ранчо Доута. Академія залишила для нас два місця і чекає імен претендентів». — «Це заманливо, але нескромно. Якщо я й підберу ключ до хвилі Острожного, то зроблю це заради безпеки учених Ранчо Доута».

— Ваша перепустка, — зупинив Кукудзі жіночий голос.

— Вибачте, — швидко відповів Кукудзі, зрозумівши, що він потрапив у магнітне поле. Добув з нагрудної кишені синій пластиковий жетон з власним барельєфом і встромив у щілину чорних поручнів.

— Ви не забули вимкнути живлення?

— Усе гаразд, — відповів Кукудзі. «Як добре, що вони завжди нагадують про це», — подумки подякував вартовому, котрий навіть не здогадувався, якої сили струм вирував зараз у знищеному дотла полігоні Острожного. — Цікаво, хто нас охороняє на прохідній? — Вартові були відгороджені ґратами, схожими на товсті щільники, і тільки синяве око телекамери постійно дивилося на того, хто проходив потрійні кордони підземного лабіринту.

Нарешті Кукудзі збагнув причину свого смутку: він жив ці місяці без Павла і журився за ним. «Усе таки Едді Міт чел гарний лікар, а я йому не довіряв».

— Містер Кукудзі, ви, як завжди, перші, - похвалила Лілі Стауфер.

— Ви дуже уважні, Лілі, - підкреслив Кукудзі.

— Лілі, без вас — як без головнокомандуючого на полі бою, — весело сказала Катя.

— У мене така місія — стояти тут і кланятися гостям, місіс Кет, — ввічливо мовила Лілі, а сама подумала: «Хазяї затівають добрячу гулянку. Навряд чи розійдуться до півночі. Доведеться Блеку прогулюватися по пустелі одному».

Лілі зустрічалася з лейтенантом Блеком під виглядом закоханих, переповідаючи йому все, що чула й бачила за день у будинку Острожних. Прийшов Едді з Анітою, всі почали вітати одне одного з якоюсь новиною, але Кукудзі бачив, що Острожний пропускає все мимо вух. Як тільки випала нагода, Кукудзі підійшов до Каті й шепнув їй:

— Можу я бодай до обіду поговорити з Павлом? Я лише псуватиму ваші веселі розваги. Та й містеру Острожному, як ви знаєте, не до тостів.

Катя надміру голосно, щоб привернути увагу присутніх, звернулася до лікаря:

— Містер Мітчел, ви, напевне, зауважили, що великі. вчені — це завжди аскети і світські розваги стають для них справжніми тортурами. А містер Павел щойно повернувся з вашої палати. То чи не краще йому побути у товаристві пана Кукудзі? Ви лише подивіться на їхні страдницькі обличчя, сер, — намагалася жартувати Катя.

— Ми все надолужимо за обідом, — пообіцяв Кукудзі.

— Я вас розумію, — сказав Мітчел.

— Ви боїтеся за рецидив у містера Острожного? — тихо спитала Аніта.

Мітчел мовчки стиснув її руку.

— Аніто, радійте, що ви ще наречена і містер Едді не покидає вас, як наші заклопотані чоловіки, — заговорила Катя й ввімкнула тиху музику. — Сідайте ближче до гурту і підніміть ваші чари. Те, що містер Едді журиться, цілком природно. Майте на увазі, міс Аніто, всі чоловіки стають надто серйозними уже в день заручин.

Тійока теж намагалася розвеселити себе і молодих, сипала дотепами, але чомусь не відчувала затишку, коли сиділа у товаристві свого чоловіка і Павла Острожного. Їй здавалося, що з появою Едді Мітчела в кімнаті запанував дух недовіри, кожен боявся виказати щось важливе й ховався за удавану безжурність.

— Час обідати. — Катя заходилася наводити лад у кімнаті. - І непогано було б нагадати моєму чоловікові, що він тут господар, — звернулася до Мітчела.

Як тільки Едді вийшов з кімнати, Катя радо обійняла Аніту.

— Як вам поталанило, люба моя!

— Це вам здається, місіс Кет, — ніяково зауважила Аніта. — Чужі чоловіки завжди кращі.

— Називайте мене просто Кет. Ви для мене як рідна сестра: ваші руки виходили Павла. Я довіку буду вдячна вам за доброту.

— За містера Острожного я дуже рада, — сказала Аніта і вже розповідала з веселим переблиском в щасливих очах: — Едді страшенно безпорадний. Коли містер Павел був у стані шоку й здавався кам’яним, Едді всю ніч простояв біля нього, а вранці сховався у своєму кабінеті й заплакав. Я тоді сказала Едді, що Острожний не