💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Останній сигнал - Ігор Маркович Росоховатський

Останній сигнал - Ігор Маркович Росоховатський

Читаємо онлайн Останній сигнал - Ігор Маркович Росоховатський
спільну мову з оцим паралітиком?

Бідна патлата Василева голова тріщала від суперечливих думок, які зштовхувалися в ній, немов більярдні кульки. А може, для орієнтації запитати спочатку про таємничі потоки ліо?

Юрій дивився кудись повз нього, і Василь уже подумав, що той не розчув запитання. Однак виявилося, він просто роздумував над відповіддю.

— Якщо я видам тобі характеристики потоків, ти все одно без підготовки нічого не зрозумієш, і я виглядатиму, як ідіот, — уголос міркував він, щадячи співрозмовника. — Коли тобі сказати, що при взаємодії з єдиним полем виникають імпульси, що змінюють людину, і людина стає не такою, якою була раніше, ти не повіриш…

Спробуй-но спочатку відповісти на просте запитання: які радощі ти знав у своєму житті?

— Перерахувати, чи що? — ображено запитав Василь. — Витратимо багато часу… — Проте, боячись, що йому не дадуть договорити, почав: — Ну, по-перше, я і в дитинстві захоплювався футболом… І домагався, між іншим, деяких успіхів!

— Ти й зараз в гарній спортивній формі, — сказав Юрій. — Ти — ого-го! Тілом і душею молодий.

— По-друге, в мене закохалася чудова дівчина, — бадьоро продовжував Василь. — Премію отримав на олімпіаді. І по службі немало їх перепадало… Взагалі по службі я просувався швидко…

— А чому ти називаєш роботу службою?

Василь глянув на Юрія і затнувся. Тільки тепер він помітив, які у нього очі.

— Тобі смішно?

— Трішечки, — відповів Юрій, — я сміюся над собою. Знаєш, про що я зараз подумав? Мабуть, якщо перевірити пам’ять багатьох людей, вона виявиться захаращеною, як сміттєпровід.

— Це й називається ціною пам’яті? — з викликом запитав Василь.

— Вірніше, ціною життя, — Юрій вже не посміхався. — Не розумію, чому ти не почав з інших радощів: гарні речі, комфортна квартира, власний транспорт.

— Все це також необхідно для щастя, — вперто хитнув головою Василь.

— Ти мені розповідав про свою тещу… Чи погодився б жити так, як вона?

— Вона — дурна міщанка, — відрубав Василь. — Щастя борсучихи — якомога більше натягти до своєї нори…

— Отже, ти не бажаєш борсукового щастя? — пустотливо запитав Юрій. — А хіба кожен не бажає жити з принципу: не гірше за інших?

— А що в цьому поганого? — відказав Василь. — Врешті-решт усі люди рівні!

— Рівні, заспокойся, рівні, тільки перед законом — це було записано ще у стародавній декларації. Але я читав у книжках, що одна людина шукає щастя в тому, щоб одягатися не гірше за іншого, а друга буде щасливою, якщо взнає те, чого ще не знають інші. І при цьому ризикує життям. Як же їх зрівняти? А може, в книжках говорять неправду?

— Правду, — знехотя проказав Василь і роздратовано нагадав. — Ти говорив про потоки ліо. Сподіваюсь, вони як об’єктивне явище природи доступні всім?

— Либонь, ні, — заперечив Юрій, з жалем дивлячись на Василя. — Ані на Землі, ні будь-де в іншому місці.

— В іншому місці? Де ж саме?

Василь пильно глянув на Юрія. Йому здалося, що сусід збентежився. Он воно що. Невже влучив у ціль? Здогадка сяйнула в патлатій голові, і спина та руки Василя вкрилися гусячою шкірою. “Здається, я розкусив його, — подумав він. — Пришелець! Це багато чого з’ясовує. Ось чому він з такою готовністю всіх вислуховує! Йому потрібна інформація про Землю, про людину. Навіщо? І чому він не заявить про себе офіційно, не звернеться до уряду? А що як він збирає інформацію, аби його одноплеменці могли безперешкодно уярмити нас або перебити? Можливо, вони шукають планету для переселення…”

Страхітливі відомості, почерпнуті з прочитаних книжок, ще роз’ятрювали думку Василя, та він уже знав, у чому полягає його обов’язок. Він скрізь супроводжуватиме пришельця, мов тінь. Він постарається остаточно переконатися в своїх підозріннях і врятує людство від поневолення. Він стане найуславленішим землянином, і тоді дехто пожалкує, що обрав не того…

Швидкою дріботливою ходою, потираючи довгі руки і про щось розмовляючи сам із собою, коридором ішов високий кістлявий чоловік, схожий на сушену воблу. Декілька разів він озирався, повертаючись усім тулубом, здригаючись. Втягуючи в плечі голову з круглими тьмяними очима, петляв коридором, притискуючись до стін. Побачивши Юрія та Василя, чоловік-вобла благально глянув на них і поклав палець на уста. Василь одразу зрозумів, що перед ним пацієнт із психіатричного відділу, і потягнув сусіда за рукав. Але Юрій вирвав руку, кивнув у відповідь хворому і поманив його до себе.

— Стережіться, вони стежать за мною, — зашепотів хворий, підходячи впритул до них.

Василь ладен був зірватися з місця й бігти подалі від нового знайомця. Всі попередні побоювання разом спалахнули в голові.

— Не бійся. Ми переможемо їх! — урочисто пообіцяв Юрій хворому.

— Хіба це можливо? — хворий зачаровано дивився на несподіваного рятівника.

— Цілком, — запевнив його Юрій. — Ми знищимо їх назавжди за допомогою новітньої зброї гаммафоніда.

Хворий захоплено і віддано подивився на нього і повідомив:

— Вони вже давно стежать за мною. Відтоді, як Оріон перемістився до Південного Хреста.

— Знаю, — на повному серйозі відказав Юрій.

— Вони летять на кораблі, кружляють, — продовжував хворий. — Хочуть захопити Землю. Тільки я один знаю про них. Вони змовились мене знищити.

Його обличчям пройшли корчі. Він ухопив Юрія за вилогу халата:

— Чекайте тут. А я вигляну…

Він повернувся, зробив кілька поквапливих кроків і завмер, утупившись у стелю.

— Ходімо звідси, — прошепотів Василь Юрію. — Хіба ти не зрозумів, що він ненормальний?

— А що таке норма? — так само пошепки відповів йому Юрій. — Коли мозок захищається від хвороби, він намагається надолужити втрату в одній якості перевагою в іншій…

Хворий знову підійшов до них, підвівшись навшпиньки.

Відгуки про книгу Останній сигнал - Ігор Маркович Росоховатський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: