Екст - Геннадій Обушній

Відчинилися двері, і в рубку увійшли... діти! І підлітки, і зовсім малюки. Кет не витримала:

— Семмі, так ось що вони замовчували!

Я глянув на Клима. Лукава посмішка, він знав! І не сказав! Лео так само тихо попросив:

— Розкажіть, командире.

Улісс перейшов у свою каюту і почав розповідь. Розповідав довго. Я записав потім, коротко і від третьої особи.

Остання таємниця «Спіралі»

На п’ятий день після Катастрофи і, відповідно, на третій день після пам’ятних других зборів екіпажу, надійшла доповідь з медсанчастини. Як грім серед ясного неба.

— Командоре, в групі біологів надзвичайна ситуація. Одна з жінок, Рада, принципово відмовляється лягати в анабіоз.

— Чим мотивує?

— Вона вагітна.

— Що?!

— Ми перевірили. Це правда, термін три місяці.

— І ви дізналися про це тільки зараз? Навіщо тоді кожен член екіпажу тягає на собі особистий комунікатор? Гаразд, не будемо шукати крайніх. Хто батько?

— Ймовірно пілот-розвідник Кай, катер КР5-291. Аватара Сью. Сильно постраждав при катастрофі. Лежить в морозильнику, але безнадійний. Крім того...

— Достатньо. Я сам з нею поговорю.

Улісс викликав порушницю.

— Радо, негайно зайдіть до мене.

— Вибачте, командоре, але я не прийду. Кажіть так.

Улісс оторопіло дивився на молоду дівчину і крізь власне роздратування зумів розгледіти спокій і рішучість.

— Чому, Радо?

— Ви змусите мене лягти в анабіоз.

— Всі мають лягти. Так вирішила команда. Що в цьому поганого?

І тут Рада із врівноваженої жінки миттєво перетворилася на розлючену фурію.

— Що поганого?! Ви капітан великої експедиції і не знаєте, що ніхто і ніколи не кидав в анабіоз вагітних?! Ніде, в жодному зі світів! Я особисто перевіряла за збереженими архівами! Невідомо, як вплине анабіоз на плід! І я не дам Вам вбити свою дитину! Кай загинув, і зараз ви хочете відібрати у мене останнє? Бо це все, що в мене є! Ні батьківщини, ні сім’ї, ні Кая! Тільки оця іскра в мені, і ви хочете її загасити? Не буде цього! Чуєте, не буде! Не дам! Ніколи!

Улісс теж закричав:

— А що чекає твою дитину, що за життя? Сама знаєш, скільки нам сидіти в цій бляшанці!

— Командоре!!! Я народжу і виховаю цю дитину! Коли їй буде років двадцять, можете вкладати мене хоч до кінця польоту, хоч до кінця світу! Але не раніше! І не намагайтеся застосувати силу! Зараз я в катері Кая. Він колись сказав Сью, щоб вона оберігала мене завжди і всюди. Так ось, я сказала їй, що якщо мене заберуть силою, то я помру. Висновки робіть самі!

Улісс замислився: катер автономний, бункерований паливом, їжею та водою на п’ятдесят років. Напевно, Сью вже поставила захист. Захищаючи Раду, вона рознесе півкрейсера. А це вже нікому не потрібно.

— Гаразд, дівчинко, заспокойся. Я маю зважити.

— Думайте, капітане! Від вас зараз залежить більше, ніж ви уявляєте! Думайте! Можливо, це остання дитина народу ханнів! Думайте!

Улісс вимкнув зв’язок. Встав і ошелешено ходив з кутка в куток, без думок і відчуттів.

Струснувся, дістав із шафки спирт і... залишив на місці. За давньою звичкою поставив собі витверезливе в скрутну хвилину запитання: де я і що, власне, відбувається. Потрібно перевірити катер Ради. Віддав розпорядження і за хвилину отримав здивовану відповідь вахти: КР5-291 відімкнувся від усіх бортових систем, окрім інтеркома, і встановив первинний захист. Як вона сказала? Остання дитина народу. Іскра. Іскра життя.

І нарешті Улісс зрозумів. Ця іскорка розвіяла темряву сьогодення, і перед капітаном постало сіре і безрадісне майбутнє. Кого привезе «Спіраль» додому? Натовп старців і вже безплідних жінок? Якщо ТАМ нічого не вціліло, то це кінець. Звичайно, не може безслідно зникнути цивілізація, що стоїть на півмільйоні світів, але все ж...

Що ж робити? Якщо залишитися тут і заснувати колонію, то додому не повернемося ніколи. Про це вже говорили на зборах, галактика Краса молода і жодних проявів розуму ми не знайшли. Значить, і технологічної бази для збереження наявного технічного рівня не знайдемо. Вкласти в анабіоз всіх жінок і сотню чоловіків, які відновлять населення? Невідомо, як вплине такий тривалий анабіоз на репродуктивну функцію. А решта п’ятсот що скажуть? Ні, ні, і ще раз ні.

Улісс згадав свої переконливі промови на зборах і відчув себе повним ідіотом. Якщо не прийде допомога ззовні, то прийнятий план повернення — це план смерті. Найімовірніше, ніхто не доживе до кінця рейсу. Мінімальна вахта — б ханнів. Всього нас шістсот, значить, сто команд. Отже, кожен повинен відпрацювати мінімум тисячу років. При тривалості життя виду 300-400 років. Все, кінець історії.

Але, з другого боку, поступитися одному, захочуть всі. І до чого це призведе? А до чого, командоре? Чи може бути гірше, ніж зараз? Тоді чому б і ні? Регламент суворий, та інспекторів нема.

Стоп, зупинив себе Улісс. Так можна далеко зайти. Зібрати штаб? Вислухати десяток протилежних думок? Рішення все одно за мною, і тягар вибору теж. А ціна питання непомірна. Що, Уліссе, нема рішення? Тоді займемося поточними справами. Пройдемося по відсіках і блоках крейсера, подивимося за консервацією. Сів у невеликий глайдер і помчав.

Робота на кораблі йшла важко і мляво. Екіпаж, за незначним винятком, морально розчавлений і, хоча з графіку не вибивається, робить все повільно, знехотя. Без найменшого вогника в очах. Воно й зрозуміло.

Капітан вдруге спробував на зуб думку що промайнула. Вогник в очах. Іскра. Іскра в мені. Іскра життя. Ось воно, рішення! Повернувся в рубку. Увімкнув інтерком.

— До уваги екіпажу! О 12.00 всі жінки повинні зібратися в Білій залі. Начальникам служб звільнити їх від усіх видів робіт.

Зібралися. Улісс спитав:

— Всі тут?

— Ні. Троє в каютах. Кажуть, що погано почуваються.

— А хто тут добре почувається? Доставити як завгодно, мають бути всі.

Жінки перезирнулися — командир нечасто бував різким. Трійця з’явилася швидко. Своїм ходом.

— Добре, дівчата. Я зібрав вас і вимкнув інтерком. У крейсері нас не бачать і не чують.

— Навіщо все це?

— А тому, що ретельно розроблений і прийнятий загальними зборами екіпажу план повернення додому дав тріщину.

Аудиторія мовчала. Тріщиною більше, тріщиною менше — яка, зрештою, різниця? Улісс зачекав хвильку, але всі мовчали.

— Тут відсутня біолог Рада. Вона вагітна. Термін три місяці.

Все одно тиша. Улісс заплющив очі. «Що ж, я зробив усе, що міг. І на що тільки