💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Золото і кров Сінопа - Віктор Васильович Савченко

Золото і кров Сінопа - Віктор Васильович Савченко

Читаємо онлайн Золото і кров Сінопа - Віктор Васильович Савченко
воно таке, коли поряд з твоєю є ще одна душа, власника якої немає й близько, а, може, й зовсім уже не існую поміж живих. Мабуть, той Сава з минулого не давав їй упізнати його ж таки в арабському одязі… Вона збиралася вкоротити собі віку. Її не стримували й блакитні очі араба. Так ось, тепер і я знаю, що таке любов. І якщо, не дай, Боже, з тобою щось станеться, не жити й мені. А якщо й виживу, то душа твоя довіку стоятиме поруч.

— Серденько, — почувся лагідний Петрів голос, — ти так добре все казала, і на таке сумне звела. Ходи-но сюди, моя рибко.

Почулося шурхотіння, а по миті — знову Наталчин голос:

— Милий, укрий нас твоїм білим арабським плащем…

Сава, обережно ступаючи, відійшов. Він щойно ніби підгледів минулу подію, але не своїми очима, а очима іншої людини.


ЧУЖІ

Рівнину, якою вони скакали вже два дні, перетнула круча. Не балка чи яр, а глибоке урвище, прорите водами. Потурнак повагався, куди їхати, тоді погнав коня на північ. Незабаром урвище виположилося в балку, а потім — у байрак.

— Це те місце, де можемо оговтатися… — сказав Петро. — За чверть світлового дня звідси річка Інгул. Вона десь така ж, як і Південний Буг. Через неї мусимо також переправитися. Але сьогодні вже не встигнемо.

Коли вони опинилися в улоговині, на дні якої цибеніло джерело, Потурнак уважно оглянув густі, непрохідні хащі чагарника на протилежному схилі й ліворуч від нього, сказав Саві:

— Місцина зручна для відпочинку, але має вхід, та не має виходу. Те, що зі сходу ніхто не продереться крізь зарості, добре. Але ми, в разі небезпеки з заходу, опинимось у пастці. Втікати буде нікуди. І все ж — ризикнемо… Бо від гонитви усе тіло ломить.


Розсідлані коні пощипували зелену травичку, яка ще вціліла по краях потоку. Раптом вони попідводили голови, до чогось дослухаючись, а потім знову заходилися пастися. Потурнаків же кінь насторожено форкав. Тоді підійшов до свого господаря, який спав на ліжнику просто неба, і нахилив над ним голову. Довга грива лоскотнула чоловікові обличчя, але той тільки поморщився. Тоді кінь торкнувся губами його чола. Мить Петро лежав, погладжуючи коневі голову.

— Чого тобі, друже, — озвався, розплющивши очі.

Та раптом підхопився, немов би під ним земля шарпнулася, скочив на рівні й кинувся до краю байраку. З заходу наближалися вершники — десь дюжина. Точніше порахувати не можна було, бо частина з них — така ж сіро-жовта, як і степ, розчинялася в просторі. Вони прямували з боку західної дороги Кучманського шляху. Отже, вершники або перетнули той шлях, або ж збочили з нього. У першому випадку то міг бути бозна хто, у другому — кримці. Якийсь час Петро дослухався до звуків, що їх відлунювала суха земля, бо в повітрі вони ще не вгадувалися.

Скоро бахмати стояли вже під сідлом, тягловий — з вантажем, а Петро й Сава, примостившись на попоні, показували дівчатам, як набивати пістолі. Власне, вчили Наталку, бо Меланія те робила вправно.

— Голубки, маємо чотири пістолі, — казав Петро, — два дорогих, за кожного з них можна купити цілий табун коней. Бачите, руків’я обкладені діамантами в золоті? А на стволах — насічки арабськими літерами — присяга султанові. Отож обережно з ними… Ми з Савою цілимося й стріляємо, ви набиваєте: засипаєте порох з порохівниць, вставляєте кулі, забиваєте клейтух. Не баріться. Якщо все обійдеться, обіцяю на вечерю куліш зварити, бо ми так і не пообідали до-пуття.

— Петре, а куліш і дружини Ібн Джафара готували, — сказала Меланія.

— То я їх навчив. У них добріший виходить, бо вони присмачують спеціями всілякими.

— Знайшли про що балакати, — усміхнувся Сава. — Може, того кулішу не доведеться ні тобі готувати, ні нам куштувати…

Потурнак подивився на друга з докором, і той усе зрозумів. Балачками про їжу Петро хотів відволікти увагу дівчат від небезпеки, що насувалася.

Тим часом уже можна було почути глухі звуки від ударів копит об суху землю. Петро й Сава кинулися до краю байраку й, залігши, стали спостерігати. То був дивний гурт. Попереду на рослих білих конях їхало півдесятка людей у капелюхах, прикрашених павичевим пір’ям, з великими загнутими крисами. Незабаром можна було розгледіти на них дорогий одяг вельмож, не схожий на шати ні польської, ні української шляхти. Не були вони й турками. За ними на відстані їхало шестеро на вухатих конях — мулах. На тих угадувалися накидки ченців. Якщо в передніх стирчало з-за пояса по пістолю й звисали шаблі, а за спиною до сідел були прив’язані списи, то задні, схоже, зброї не мали.

Петро перехрестився, полегшено зітхнув.

— Чого ти радієш? Їх п’ятеро, та ще оті, на мулах…

— Я радію, братику, бо сили майже рівні. Їхня перевага в кількості, наша — у тому, що ми для них — несподіванка. Маємо чотири набитих дула.

За спинами почувся рух. Дівчата принесли пістолі й розстелили попону з причандаллям для зарядки. Меланія підповзла до чоловіків, спостерігала за гуртом, що вже наблизився до відстані двох польотів кулі. По хвилі озвалася:

— На них дорогий одяг, а під ними баські коні. Отже, їдуть не по здобич, грабіжники-бо убираються аби-як.

— Але вони й не мирні люди, — зауважив Петро. — Пістолі, шаблі, списи… Втім, ми можемо накоїти лиха, вбивши безневинних. А коні справді породисті — арабські скакуни. На таких їздять чільні люди Туреччини і європейські вельможі. — Він замовк, мить поміркував, а тоді сказав: — Часу на роздуми немає. Зробимо так: я піду їм назустріч, може, пощастить порозумітися.

— Подумай над тим, — озвався Сава, — що якщо з тобою скоїться лихо,

Відгуки про книгу Золото і кров Сінопа - Віктор Васильович Савченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: