Капітула Дюни - Френк Херберт
«Який маслянистий голос! Ти хотіла б згодувати зграї мене, чи не так, Логно?»
— І краще дбати про безпеку кліток, Логно. Минулої ночі ще троє їх утекло. Тинялися садом, коли я прокинулася.
— Мені про це розповіли, Дамо. Біля кліток виставили додаткову сторожу.
— І не кажи мені, що без Вожатих вони нешкідливі.
— Я в це не вірю, Дамо.
«Бодай раз сказала правду. Футари викликають у неї жах. Добре».
— Я думаю, що ми збудували підвалини нашої влади, Логно. — Дама обернулася, помітивши, що Логно заступила в небезпечну зону — щонайменше на два міліметри. Логно відчула це й відсахнулася. «Спереду, де я тебе бачу, можеш підступати так близько, як захочеш, Логно, але не за моєю спиною».
Логно побачила оранжеві спалахи в очах Дами й ледь не впала навколішки. Коліна їй виразно підігнулися.
— Докладаю всіх старань, щоб тобі служити, Дамо!
«Докладаєш всіх старань, щоб зайняти моє місце, Логно».
— Що та жінка з Гамму? Дивне ім’я. Як її там?
— Ребекка, Дамо. Вона і кілька її спільників… ах, тимчасово вислизнули від нас. Ми їх знайдемо. Вони не могли покинути планету.
— Думаєш, я мала затримати її тут, чи не так?
— Гадка про те, щоб використати її як приманку, була мудрою, Дамо!
— Вона й досі приманка. Відьма, яку ми знайшли на Гамму, не випадково потрапила до тих людей.
— Так, Дамо.
«Так, Дамо!» Проте улесливе звучання голосу Логно було приємним.
— Що ж, берись за це!
Логно шуснула геть.
Завжди були дрібні вогнища потенційного насилля, спільноти таємних змовників. Плекають взаємну ненависть, рояться, намагаючись сколотити порядок довкола себе. Після таких заколочень завжди хтось мусить поприбирати. Дама зітхнула. Тактика терору була такою… такою недовговічною!
Успіх — ось де небезпека. Це коштувало їм імперії. Якщо вимахувати успіхом, наче прапором, завжди знайдеться той, хто захоче тебе розрубати. Заздрість!
«Цього разу вони будуть обережнішими зі своїм успіхом».
Вона поринула в задуму, досі чуйно прислухаючись до звуків за нею, але водночас смакуючи докази нових перемог, які їй продемонстрували цього ранку. Їй подобалося безмовно перекочувати на язику назви захоплених планет.
Валлах, Кронін, Рінол, Еказ, Бела Теґейзе, Гамму, Ґамонт, Нюше.
***
Люди мають природжену піддатливість найбільш упертій та виснажливій недузі інтелекту — самоошукуванню. Найкращі з можливих світів, як і найгірші, здобувають завдяки їй драматичне забарвлення. Наскільки можемо визначити, природного імунітету не існує. Необхідна постійна пильність.
Кодекс
Беллонда знала, що діяти треба швидко: доки Одраде немає в Централі (а це, схоже, триватиме недовго). «Цей клятий ментат надто небезпечний, щоб залишити його живим!»
Група Матері Настоятельки зникла з поля зору пізнього пополудня, коли Беллонда була вже в дорозі до не-корабля.
Задумлива прогулянка через кільце садів Беллонду не влаштовувала. Вона розпорядилася виділити їй місце у пневматичному транспорті: безвіконному, автоматичному, швидкому. Одраде теж мала спостерігачів, які могли вислати небажані вісті.
Дорогою Беллонда переглянула свій звіт про численні життя Айдаго: запис, який вона зберігала в Архівах, щоб був напохваті. У характері оригіналу та ранніх гхол домінувала імпульсивність. Швидкі у ненависті, швидкі у вірності. У пізніших Айдаго-гхол ця риса дещо стерлася під впливом цинізму, але базисна імпульсивність зосталася. Тиран багато разів користався з неї. Беллонда розпізнала схему.
Гордість може бути збудником для нього.
Її захоплювала його довга служба Тиранові. Він не лише кілька разів був ментатом — існували докази, що був і Правдомовцем, причому не раз.
Вигляд Айдаго відповідав тому, що вона бачила в записах. Цікаві характерні риси, вираз очей та вуст свідчили про високий внутрішній розвиток.
Чому Одраде не погоджується з тим, що цей чоловік небезпечний? Беллонда часто відчувала побоювання, коли починала говорити про Айдаго, виставляючи при цьому напоказ емоції.
«Його мислення ясне і пряме. У його думках панує витончена чистота. Це відновлює сили. Він мені подобається, і я знаю, що ця тривіальна обставина впливає на мої рішення».
«Вона зізнається, що він має вплив на неї!»
Беллонда застала Айдаго самого, він сидів за консоллю. Зосередив увагу на лінійному зображенні, яке вона впізнала: операційна схема не-корабля. Стер проєкцію, побачивши її.
— Вітаю, Белл. Я чекав тебе.
Він торкнувся поля консолі, двері позаду нього розчинилися. Ввійшов юний Теґ і став біля Айдаго, мовчки дивлячись на Беллонду.
Айдаго не запросив її сідати і не знайшов для неї крісла. Беллонда була змушена принести стілець зі спальні і поставити так, щоб сидіти до нього обличчям. Коли вже сіла, він глянув на неї з обережними веселощами.
Беллонда все ще була здивована його привітанням. «Чого це він мене чекав?»
Він відповів на її безмовне питання:
— Дар зв’язалася зі мною раніше. Сказала, що виїжджає на зустріч із Шіаною. Я знав, що ти не гаятимеш часу і дістанешся до мене, тільки-но вона відбуде.
Проста ментатська проєкція чи…
— Вона тебе попередила!
— Неправильно.
— Які такі таємниці між тобою й Шіаною? — спитала вимогливо.
— Вона використовує мене так, як ви хочете, щоб вона мене використовувала.
— Міссіонарія!
— Белл! Ти і я — обоє ментати. Мусимо грати в ці ідіотські ігри?
Беллонда глибоко вдихнула й спробувала ввійти у ментатський режим. Нелегко за таких обставин. Це дитя, що дивиться на неї, ці веселощі на обличчі Айдаго. Невже Одраде проявила несподіване лукавство? Вона діє проти Сестри на боці цього гхоли?
Айдаго розслабився, побачивши, що до бене-ґессеритської інтенсивності додалося ментатське зосередження.
— Я давно знаю, що ти прагнеш моєї смерті, Белл.
«Так… Через цей мій переляк мене легко читати».
Він подумав, що цього разу небагато бракувало. Беллонда прибула до нього з думкою про смерть, маючи напоготові маленьку драму для створення «необхідності». У нього було небагато ілюзій щодо своєї спроможності дорівнятися їй у насиллі. Та Беллонда-ментатка спостерігатиме, перш ніж почне діяти.
— Називати нас на ім’я нешанобливо з твого боку, — сказала вона, намагаючись його спровокувати.
— Залежить від того, як подивитися, Белл. Ти більше не Превелебна Мати, а я не «цей гхола». Дві людські істоти зі спільними потребами. Не кажи мені, що ти цього не розумієш.
Вона роззирнулася по кабінету.
— Якщо ти чекав мене, то чому тут немає Мурбелли?
— Щоб змусити її вбити тебе, захищаючи мене?
Беллонда обміркувала це. «Та клята Всечесна Матрона, імовірно, могла б мене вбити, але тоді…»
— Ти відіслав Мурбеллу, щоб її захистити.
— Я маю кращого захисника. — Він
