Промінь - Марина та Сергій Дяченко

Вервечкою, слід у слід, вони дійшли до обриву й зупинилися над річкою. На гладенькому снігу поверх льоду ще були помітні сліди великого звіра.

— Одна дівчинка завжди залишала цукерки біля ліжка, на ніч, для Променя, — почала Ліза, дивлячись на протилежний берег, на засніжені сосни з темно-червоними стовбурами. — Уранці цукерки зникали. Дівчинка хотіла не спати всю ніч, щоб побачити, як Промінь приходить по свої цукерки. Вона хотіла переконатися, чи правда, що на ногах у Променя смугасті шкарпетки, на голові — зелений ковпак. Чи правда, що він на зріст по коліно дорослому квантові, щоб зручніше лазити по вентиляційних ходах…

Її слова, зірвавшись з губ, відразу ставали парою й розчинялися в повітрі. Ті, що пішли за нею сьогодні в ліс, мовчали, не перебиваючи. Адам стояв, підставивши снігу долоню, і дивився, як тануть у руці сніжинки. Сезар і Мішель дивилися в різні боки, насуплено, натягши теплі каптури, і були в цю мить страшенно не схожі одне на одного — брат і сестра, що народилися в один день.

— Дівчинка росла. Але їй як і раніше хотілося побачити Променя. Вона вишукувала найвіддаленіші переходи, технічні коридори, вона світила ліхтариком у темні кутки на кораблі… І якось побачила люк, якого не помічала раніше.

Сезар здригнувся, немов од холоду.

— Вона знала, як небезпечно відкривати замкнені люки… Але знала й інше: кожний замкнений люк рано чи пізно буде відкритий. Сьогодні чи завтра. Тобою чи кимсь іншим. Тоді дівчинка зібрала всю свою сміливість, відкрила люк, зайшла… і побачила Променя. Але це не було маля в ковпаку.

Вона перевела дух. Сніг погустішав.

— Це було чудовисько, виткане зі злежалої, брехливої інформації. Байти й біти, стовпчики цифр, туман, морок… Жмутки смердючої вовни й каламутні очі, які бачать вас крізь стіни. Бачать, навіть якщо ви в рекреаційному залі.

— Годі, — сказала Мішель незвично високим, скляним голосом. — Вистачить твоїх страшилок! Ти обіцяла сказати щось важливе!

— Це і є важливо. Промінь — не штучний інтелект. Він щось інше. Маніпулятор, що має над нами владу. У мене були підозри багато років тому… Але Промінь їх уміло приспав.

— Що він таке? — швидко запитав Адам, і одночасно Сезар стяг з голови каптур:

— Яку владу? Як Промінь може мати над нами владу?!

Здійнявся холодний низовий вітер. Він піднімав упалі сніжинки, звивав у джгути й волочив летючі полотнища в ліс, у темряву, в хащу.

— Розпалимо багаття? — запропонувала Ліза.

Дрова — штучна імітація дерева — завжди лежали біля стіни перекошеного сараю. Адам мовчки, ні про що не питаючи, склав багаття, хлюпнув оливи, клацнув довгою запальничкою, і одразу стало тепло й світло. Ліза потяглася до вогню — у дитинстві вона дуже любила сидіти коло багаття, підкидаючи дровинячки. Адам сів поруч, Сезар напроти, Мішель залишилася стояти осторонь.

— Я пам’ятаю батькові розповіді про те, як вони познайомилися з Марією, — заговорила Ліза. — Ви не застали її, а я пам’ятаю дуже добре її голос, лице, її слова… Вони познайомилися на канатній дорозі в Сінгапурі, і навколо було мирне, спокійне життя. Або не абсолютно спокійне, страх перед майбутнім є завжди… Але наші предки не евакуювалися з планети, не тікали. Їхнє звернення до дітей, яке нібито зберігалося в пам’яті Променя до певної дати… фальшивка. Пам’ятаєте? «Нашої планети більше немає, діти. І вас не існує в цю хвилину, коли ми записуємо звернення, але ви дивитеся цей запис у майбутньому — у світі, де ви є. Так і Земля — зараз її нема, але ми транслюємо її в майбутнє разом з «Променем», разом з вами…» Наші батьки не говорили цих прекрасних слів. Коли Промінь показав нам запис, нікого зі старших уже не було серед живих, щоб розкрити обман.

— Отже, Земля ціла?! — видихнув Адам.

— Ні, — сказала Ліза. — Вона була ціла, поки ми не повірили в її загибель. Поки Промінь не переконав нас, що Землі більше немає. Але ми повірили — і це стало правдою.

— По-твоєму, Промінь міг знищити Землю? — сказала Мішель з темряви за її спиною. — Зі своєї волі? Підірвати нашу рідну планету? Сезаре! Ти й далі її слухатимеш?

— Можеш не слухати, — Ліза обернулася й подивилася їй у вічі, і Мішель відступила. — Я говорю з вами, як з квантами, не як з промінцями. Дітям я б такого не сказала… Пам’ятайте, я пообіцяла не брехати. Нічого не приховувати. Ось факти: Нова Земля була відкрита, досліджена, обрана, як мета експедиції. Довга робота астрономів і космофізиків цілої планети. Усі ці люди, найкращі фахівці Землі, не раз перевіряли одні одних, розглядали варіанти… і в результаті припустилися помилки, яку виявив Адам у неповних сімнадцять років.

Хлопчик сіпнувся. Ліза поклала руку йому на плече:

— Ти не винен. Не ти — хтось інший збудував би цю модель, просто Промінь вибрав тебе посередником.

— Чому?!

— Він міняє наше життя з власної волі. Нова Земля була нашою метою, але тепер її немає. Тепер, нібито, в нас інша мета, і наші навігатори обіцяють швидко прорахувати зміну курсу. Але ж, коли наші батьки вирушали в політ, кораблем зовсім не можна було керувати. Ми вчилися на ходу, після Аварії, елементарних речей — як одержувати енергію…

Її голос перервався. Довгу хвилину вона дивилася у вогонь.

— Ліза божеволіє, — сказала Мішель, порушуючи тишу. — Це давня травма, відколи вона втратила чоловіка, це всі знають…

— Але ж вона має рацію, — прошепотів Сезар. У його голосі був жах. — Тепер я розумію твою казку. Чудовисько… зі злежалої брехливої інформації. Це — Промінь?!

— Промінь! — викрикнула Мішель. — Відповідай!

— Слухаю тебе, Мішель.

— Ми можемо змінити курс? Ми правда полетимо до іншої планети, і там можна буде жити?!

— Правда. Так