Атомний вогонь над океаном - Курт Герварт Балль
Чийсь одноманітний голос почав лічити:
— Двадцять… дев'ятнадцять… вісімнадцять…
Брекдорп із свистом втягнув у себе повітря.
— Тринадцять… дванадцять… одинадцять… десять…
Френк Вільсон повільно опустив повіки. Час від часу він ловив то правим, то лівим оком маленький кораблик на екрані, його лоб прорізала глибока зморшка. Директор ПЕК сидів підкреслено спокійно і самовпевнено. Потім Вільсон нахилився вперед і моргнув одному з панів, які прибули на авіаносець учора. Можливо, то були репортери, а може, офіцери авіації чи морського флоту в цивільному одязі.
— Сім… шість… п'ять…
Вільсон глянув на Брекдорпа. Той хвилювався, як майже, весь час останніми днями. Тільки на обличчі Кальмана нічого не можна було прочитати. Він був мовчазний і замкнутий. Тепер вони тремтять від страху. А післязавтра, на урочистому засіданні ПЕК, коли він, Вільсон, привітає президента корпорації з найбільшою за столітню історію фірми перемогою, Брекдорп і Кальман всіляко намагатимуться підкреслити свої особисті заслуги. Та вони помиляються! Цей успіх належить йому, Вільсону, тільки йому. Він і відповідальність узяв на себе, навіть Еверет не посягає на його права.
— Чотири… три…
Монтери остаточно відрегулювали приймальні апарати.
Джека Кальмана все більше мучили сумніви. Він ще раз переглянув результати аналізів, які зробив Ватфілд. Ні, Барн неправий, його недовірливість нічим не обгрунтована. Ні, ні і ні. Навпаки, Гарріман був зрадником…
Думки Кальмана перервав голос з репродуктора:
— Один…
Кальман ще встиг подумати: «Контрольна бомба вибухне на великій висоті і не завдасть Барну ніякої шкоди». В цю мить почулося невідворотне слово:
— Нуль…
Джек Кальман підняв руку, поклав палець на червону кнопку і… Нічого не сталося. Секунда, дві, три… Пани, що сиділи в залі, втупили очі в білий екран, дивилися на море, на маленький човен, яким здавався «Ураган». Раптом екран прорізала блискавиця. В залі виникло сліпуче світло. Навіть при зменшенні, яке показував екран, на нього було боляче дивитися.
В небо злетіла вогненна куля, а море палахкотіло червоним полум'ям. Угору до велетенського сліпучого сонця знялася червона хмара. Стовп атомного гриба набрав сірого, потім жовтого і червоного кольорів. Гриб дедалі збільшувався, ширшав, потім почав розвіюватися.
Френк Вільсон відвернувся од телевізійного екрана. Він кинув погляд на світловий циферблат свого годинника і повернув крісло до Брекдорпа.
— Чудово, директоре, вибухнуло точно в призначений час, майже секунда в секунду. «Ураган» нам покаже ще красивішу картину.
Джек Кальман нахилився до Вільсона і промовив:
— Бомба вибухнула надто пізно і впала занадто низько. — Руки професора тремтіли.
— Тисяча метрів не має значення, професоре. — Вільсон дивився на вченого, який сидів біля розподільчого щита, лагідно всміхаючись. — Оці мені педанти! Їм завжди треба зробити розрахунок до двадцятої цифри після коми.
Вільсона цікавили лише цифри, що стоять перед комою! До того ж у цій забутій богом і всіма святими водній пустелі один кілометр справді не має ніякого значення. Освітлене зеленими лампочками розподільчого щита худорляве обличчя Кальмана здавалося Вільсону якимсь примарним. Учений явно потребує, щоб його трохи втішили, підбадьорили.
— Знаєте, професоре, — сказав директор ПЕК, — ваша бомба Х-10, її мільйони тонн тринітротолуолу покажуть нам на екрані чарівну картину. Цього не змогла б зробити навіть найкраща студія Голлівуда! — Вільсон лиховісно засміявся і звернувся до Брекдорпа: — Щастя, що «Ураган» міцно стоїть на якорях і не може посунутися ближче сюди.
Яскраве світло контрольної бомби все ще сліпило очі. Вільсон підняв руку, і сяйво на екрані згасло. Знову ввімкнули лампи на стелі. Вони залили весь зал м'яким, приємним світлом.
Вільсон оглянувся навколо і промовив:
— Панове, перша дія закінчилася. Скористаймось з перерви і зробімо невеличку прогулянку по палубі. Дякую вам за увагу. — Він швидко вийшов із залу.
В коридорі біля каюти до нього звернувся радист:
— Сер, вам радіограма, шифрована.
Вільсон узяв аркуш паперу і втупився в зашифровані спеціальним ключем літери. Останні шість літер були йому знайомі. Вони складали підпис: Еверет. Що йому потрібно? Саме зараз. Може, це вже привітання в зв'язку з експериментами? Вільсон зайшов у свою каюту, замкнув за собою двері, розшифрував текст і розставив у належному порядку літери звичайної абетки.
«З цієї хвилини Москва припиняє ядерні випробування. Еверет».
Вільсон примружив очі. Неможливо. Він ще раз перевірив розстановку літер. Зовсім неможливо. Ця мумія просто жартує!
«З цієї хвилини Москва припиняє ядерні випробування».
Ну й що ж? Що ще? Більше нічого? Москва припиняє? Прокляття, чому ж Еверет не дає ніяких вказівок?
Вільсон підійшов до дзеркала, глянув на себе, заскреготав зубами і зім'яв у кулаці радіограму, його нижня губа безсило відвисла.
Росіяни припиняють! А що, хай йому чорт, роблять американці? Скільки мільйонів вони вгатили в експерименти з бомбами. Для цих випробувань комісія з атомної енергії асигнувала ПЕК майже мільярд доларів. І ось тепер маєш. Еверет, цей старий шкарбун, надсилає лаконічне повідомлення. На мить перед Вільсоном постало сухе пергаментне лице шефа, перекривлене посмішкою. Вільсон ледве утримався, щоб не вдарити по відображенню свого обличчя в дзеркалі. Що він тепер не зробить, усе буде не так. Чи висадять «Ураган» у повітря, чи ні, він однаково буде винен. Вільсон кусав від злості губи. Раптом він збагнув: це ж насмішка. Еверет глузує. І не з нього, а з росіян!
Нехай вони припиняють свої небезпечні щодо радіації випробування. Нам, американцям, нашій ПЕК, більше нічого боятися радіації. Вільсон підійшов до шафи і дістав замкнений багатьма замками чемодан. Із спеціального відділення вийняв дві папки. На зеленій папці було написано: «Таємно! Контрольна бомба Х-10. Результати». На червоній папці був інший напис: «Таємно! Головна бомба Х-10. Результати».
Вільсон зважив обидві папки на руках. На його обличчі з'явилася іронічна посмішка. Наша бомба «чиста»! Документи підтвердять це. Директор ПЕК засміявся і знову замкнув червону папку в чемодан. Спершу потрібна
