Небо сингулярності - Чарлз Строс

— Встати! — скомандував боцман на порозі.

— Що?..

— Встати! — З нього вмить зідрали плед, і вже за якусь мить інженера стягнули з ліжка, не чекаючи, поки той, кліпаючи, звикне до яскравого світла. — Бігом — руш!

— Що відбувається?

— Мовчати! — гаркнув один із матросів, знічев’я й навідмаш ляснувши його по обличчю. Мартін повалився назад на ліжко. Інший матрос схопив його за ліву руку й одягнув на неї кайданки. Мартін намагався дотягнутись іншою рукою, торкнутися пекучого, болючого місця удару. На щастя, нічого серйозного, але тут і другу його руку закували в наручник.

— У карцер бігом — руш!

Схопивши голого, в кайданках, Мартіна за руки-ноги, космофлотці потягнули його на нижню палубу, під машинне відділення і залу з ядром рушія. Перед очима все розмилося й потонулу в болю. Мартін сплюнув і побачив, як за ним по підлозі тягнеться цівочка крові.

Відчинилися двері. Його заштовхали всередину і з брязкотом замкнули карцер за ним.

Аж тільки тут Мартіна наздогнав шок. Він повалився на підлогу і перекотився набік — його корчило від спазму, але проблюватися було нічим. Від початку і до кінця весь цей напад тривав лише дві хвилини.

Коли двері знову розчинились, він усе ще лежав на підлозі. В полі його зору з’явилася пара чобіт.

Пролунав приглушений голос:

— Приберіть тут на підлозі. — А гучніше сказав: — Ви… Встати!

Мартін перекотився горілиць і побачив перед собою лейтенанта безпеки Зауера, який витріщався на нього. За його спиною ховався молодший офіцер з управління Куратора і декілька матросів. Інженер спробував піднятись

— Геть! — скомандував охороні Зауер. Ті пішли. — Встати! — знову гаркнув він.

Мартін сів і, спираючись на стінку, зіпнувся на ноги.

— Ви круто вляпалися, — промовив лейтенант. — Ні, нічого не кажіть. Ви вляпалися. Можете копати яму під собою ще глибше, а можете піти на співпрацю. Хочу, щоб ви про це трохи подумали. — Він показав йому тонку чорну пластинку. — Нам відомо, що це таке. Можете нам про це розповісти. Від кого її одержано. Або можете дозволити нам самостійно зробити висновки. Це вам не цивільний суд і не аудиторське розслідування. Якщо до вас іще не дійшло, підкажу: йдеться про військову розвідку. І ваше рішення, як поводитися з нами, безпосередньо впливатиме на наше рішення, як вчинити з вами. Зрозуміло?

Мартін кліпнув очима. Серце мало не вискакувало з грудей.

— Уперше бачу, — промовив він.

— Ворушіть мізками, — скривився огиджений Зауер. — Це з вашого ж ґаджета. Флотським статутом прямо заборонено проносити несанкціоновані комунікаційні прилади на борт військового корабля. То що він тоді тут робить? Забули дістати? Кому він належить?

Мартін завагався.

— Мені сказали його взяти на верфі. І коли я піднявся на борт корабля, то ще не знав, що затримаюся тут довше, ніж на одну зміну. Як і те, що це може стати клопотом.

— То це на верфі вам сказали його взяти? — скептично перепитав Зауер. — Чоловіче, це заглушений каузальний комунікатор! Ви хоч уявляєте, скільки він коштує?

Мартін, тремтячи, кивнув:

— А ви уявляєте, скільки коштує цей корабель? МіГ його сконструював. МіГ планує заробити багато грошей, продаючи його однотипні копії. А якщо вийде переможцем із бою, то однотипних копій набудують іще більше. Вам не спадало на думку, що мої основні роботодавці (люди, в яких ви зафрахтували мої послуги) мають цілком законний інтерес подивитись, які ви повносили зміни в їхньому товарі?

Зауер жбурнув пластинку на койку Мартіна.

— Цілком можливо. Ви добре тримаєтеся. Поки що. Тому не зазнавайтесь. — Він розвернувся і стукнув у двері. — Тому якщо це ваша остаточна версія, я перекажу її капітану. Якщо маєте що додати, скажіть наглядачу, коли вам принесуть обід.

— І це все? — запитав Мартін, коли відчинилися двері.

— Оце все? — похитав головою Зауер. — Ви зізналися в злочині, за який карають на горло, і питаєте мене, чи це все?

Лейтенант затримався на порозі і без найменших емоцій у погляді відповів Мартінові:

— Так, це все. Кінець запису. — І вийшов геть.

Василій пішов до лейтенанта Зауера одразу після похапцем покинутого обшуку в Рейчел: до смерті переляканий, він потребував поради. Повністю виговорився перед ним, поки той заохотливо кивав і заспокоював прокуратора, і тільки потім пояснив йому, що робити далі.

— Вони діють заодно, синку. Це й до бабки не ходи. Але тобі слід було найперше поговорити зі мною. Давай подивимося, що там за приблуду ти в нього знайшов, угу?

Василій передав йому картку, яку викрав із персонального асистента Мартіна. Зауер глянув на неї впівока і сам собі кивнув:

— Ніколи раніше таких не бачив, еге ж? Не переживай. Ним ми його і підважимо. — І він значуще поплескав по каузальному комунікатору. — Не знаю, навіщо йому це на борту, але він зробив ідіотську помилку, бо це беззаперечне порушення статутів Його величності. А от тобі треба було одразу, без зайвих питань, іти з ним до мене, а не копирсатися в жіночому багажі. Чого ти, до речі сказати, і не робив же, правда?

— Е-е… ні, пане лейтенанте!

— Ну, і славно, — знову кивнув собі Зауер. — Бо інакше я мав би, звісно, тебе арештувати. Гадаю, ми могли би провести розслідування, якщо вона забула зачинити двері до себе в каюту, а якийсь матрос пошарудів у її гардеробі… —