💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой
ранку. Якщо він дома, спить, — вона не піде, не забравши те, що він узяв із столу на бульварі Мальзерб.

Зоя зняла рукавички, легенько поправила волосся під шапочкою і пішла ліворуч коридором, який загинав коліном. На п’ятих дверях крупно, білою фарбою, стояло — 11. Зоя натиснула ручку, двері легко відчинились.

У невелику кімнату, в прочинене вікно падало місячне світло. На підлозі валявся розкритий чемодан. Жорстко біліли розкидані папери. Під стіною, між умивальником і комодом, на підлозі сиділа людина в самій сорочці, її голі коліна були задерті, величезними видавалися босі ступні… Місяць освітив половину обличчя, широко блищало розплющене око та біліли зуби — людина посміхалася. Ледь відкривши рота, без дихання, Зоя дивилася на нерухоме, усміхнене обличчя, — це був Гарін.

Сьогодні вранці в кафе «Глобус» вона сказала Гастонові Качиний Ніс: «Вкради у Гаріна креслення й апарат і, якщо можна, вбий». Сьогодні ввечері вона бачила крізь серпанок над келихом шампанського очі Гаріна і відчула: покличе така людина — вона все кине, забуде, піде за ним. Вночі, збагнувши небезпеку і кинувшись шукати Гастона, щоб попередити його, вона сама ще не усвідомлювала, що погнало її в такій тривозі нічним Парижем і привело зрештою на вулицю Гобеленів. Які почуття примусили цю розумну, холодну, жорстоку жінку відчинити двері в кімнату людини, яку вона прирекла на смерть?

Зоя дивилася на зуби і вирячене око Гаріна. Хрипко, неголосно скрикнула, підійшла і нахилилася над ним. Він був мертвий. Обличчя посиніло. На шиї набубнявіли подряпини. Це було те саме обличчя — змарніле, привабливе, із схвильованими очима, з конфетті у шовковій борідці… Зоя схопилася за крижаний мармур умивальника, ледве підвелася. Вона забула, навіщо прийшла. Гірка слина наповнила рота. «Не вистачає ще знепритомніти». Останнім зусиллям вона відірвала ґудзика на комірі, що душив її. Попрямувала до дверей. У дверях стояв Гарін.

Так само, як і в того — на підлозі, у нього блищали зуби, відкриті застиглою посмішкою. Він підняв палець і погрозив. Зоя зрозуміла, затулила рота рукою, щоб не закричати. Серце калатало, наче виринуло з води… «Живий, живий…»

— Вбито не мене, — прошепотів Гарін, все ще погрожуючи пальцем, — ви вбили Віктора Ленуара, мого помічника… Роллінг піде на гільйотину.

— Живий, живий, — хрипко проказала вона.

— Навіщо ви тут?..

— Я шукала Гастона…

— Кого, кого?

— Того, кому звеліла вас убити…

— Я це передбачив, — сказав він, дивлячись їй у вічі.

Вона відповіла, як у сні:

— Якби Гастон вас убив, я б наклала на себе руки…

— Не розумію…

Вона повторила за ним, ніби в забутті, ніжним, згасаючим голосом:

— Не розумію сама…

Розмова ця відбувалася біля дверей. У вікні місяць сідав за графітовий дах. Блукаючи очима по кімнаті, Гарін тихо мовив:

— Ви прийшли по автограф Роллінга?

— Так. Змилуйтеся.

— Над ким? Над Роллінгом?

— Ні. Наді мною. Змилуйтеся, — повторила вона.

Несподівано він випростався, прислухаючись. Різким рухом потягнув Зою за двері. Все ще стискаючи її руку вище ліктя, визирнув за арку на сходи…

— Ходімо. Я виведу вас звідси через парк… Послухайте, ви надзвичайна жінка, — очі його блиснули божевільним гумором, — наші доріжки зійшлися… Ви відчуваєте це?..

Він побіг разом із Зоєю крученими сходами. Вона не опиралася.

На нижній площадці Гарін завернув кудись у темряву, спинився, запалив воскового сірника[28] і з зусиллям одімкнув іржавий замок у дверях, які, певно, багато років не відчинялися.

— Отже, все передбачено.

Вони вийшли під темні, вогкуваті дерева парку. Саме тоді з вулиці у ворота входив загін поліції, який викликав чверть години тому Гарін по телефону.

32

Шельга добре пам’ятав «програного пішака» на дачі на Крестовському. Тоді (на бульварі Профспілок) він зрозумів, що П’янков-Питкевич неодмінно прийде ще раз на дачу по те, що сховано у нього в підвалі. В сутінки (того ж дня) Шельга пробрався на дачу, не потурбувавши сторожа, і з потаємним ліхтариком спустився у підвал. «Пішака» зразу було програно: за два кроки од люка в кухні стояв Гарін. За секунду до появи Шельги він вискочив з чемоданом з підвалу і стояв, розпластавшися по стіні за дверима. Він з гуркотом замкнув за Шельгою люк і заходився завалювати його мішками з вугіллям. Шельга, піднявши ліхтарика, усміхаючись, дивився, як крізь щілини люка сиплеться сміття. Він хотів порозумітися мирно. Але несподівано нагорі запала тиша. Почулася віддалена хода, потім — пролунали постріли, дикий крик. Це була сутичка з чотирипалим. Через годину приїхала міліція.

Програвши пішака, Шельга зробив хороший хід. Одразу з дачі він кинувся на міліцейському автомобілі до яхт-клубу, розбудив чергового по клубу, скуйовдженого морського чоловіка з хрипким голосом, і спитав упритул:

— Який вітер?

Моряк, звісно, не задумуючись, відказав:

— Зюйд-вест.

— Скільки балів?

— П’ять.

— Ви певні, що всі яхти стоять на місцях?

— Ручуся.

— Яка у вас охорона при яхтах?

— Петько, сторож.

— Дозвольте оглянути бони.

— Єсть оглянути бони, — відказав моряк, ледве потрапляючи спросоння в рукава морської куртки.

— Петько! — гукнув він спиртовим голосом, виходячи з Шельгою на веранду клубу. (Ніхто не озвався). — Певно, десь спить, хай йому грець, — обурився моряк, піднімаючи комір од вітру.

Сторожа знайшли недалеко в кущах — він здорово хропів, закривши голову баранячим коміром кожуха. Моряк вилаявся. Сторож

Відгуки про книгу Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: