Син Сонця — Фаетон - Микола Данилович Руденко
Талановиті люди здебільшого дуже довірливі. Через те їм часто випадала нелюдська смерть.
Уже кілька обертів Шако посідав становище фаворита.
Нікому ще не вдавалося так довго користуватися прихильністю Єдиного. Інші радники заздрили Шако. Вони не знали головного: мозок Шако все ще лишався таємницею для Безсмертного. Природа надто розщедрилася, заклавши в цей мозок програму, пробитись до якої Безсмертний не мав змоги.
Шако-Микола помітив на обличчі Єдиного глибокий смуток. Той смуток не могла приховати навіть грізна велич, сформована скульптором. І хоч люди знали, що Безсмертний був творінням їхніх рук, ота грізна велич, породжена фантазією художників, ставила їх на коліна. Ні, не боги створюють ідолів — їх створюють самі люди. І творіння їхніх рук здаються їм вищими від них самих…
Єдиний окреслив рукою широке коло. На штучному небі з'явився рукав Галактики, де пульсувала яскрава зоря.
— Дема, — тихо мовив Єдиний. — Протягом останнього тисячоліття вона завдає мені чимало клопоту. Думай, Шако, думай! Якщо ти знайдеш зброю проти Деми, я зроблю тебе моїм сином. Ти здобудеш вічне життя. Наше слово стане законом для Всесвіту. Дему треба скарати. Я виголосив їй смертний вирок сотні обертів тому. Ти повинен викувати для неї карний меч.
Спершу Миколі здалося, що то говорить божевільна людина. Як можна знищити зорю, чий промінь досягає Фаетона лише через сотні обертів? Невже Єдиний справді вважає, що Фаетон стоїть у центрі світу? Як поєднати оцей фанатичний егоцентризм із великими знаннями, котрими володіє Безсмертний? Якщо навіть стати на його точку зору, то й у цьому разі утвердження власного абсолютизму слід починати з Фаетона. А що він здатний вдіяти проти Материка Свободи? Лише лютувати… Чи думає він про Юпітер?..
Якось Микола дістав змогу ознайомитись із логотекою Безсмертного, що становить найвищу державну таємницю. То були нитки, залишені попередніми поколіннями радників. Ніхто не мав права користуватися логотекою, окрім самого Безсмертного. Те, що Єдиний дозволив її оглянути, було виявом великої довіри.
Дві нитки, закладені в логотеку близько тисячі обертів тому, розповідали про корабель із Юпітера. Третя нитка, що з'явилася порівняно недавно, — близько п'ятисот обертів тому, — пояснювала деякі таємниці Червоного Острова.
Червоний Острів, що плаває в аміачно-метановій атмосфері Юпітера, — це його променевий мозок. Ніщо в сонячній системі нездатне змагатися з ним. Його володар — саме Сонце. Він, — цей титанічний мозок, — посилає кометних гінців у напрямі Деми, що назустріч їм також висилає свої променеві організми. Їх можна назвати космічною спермою, яка несе в собі генетичну інформацію Всесвітнього Життя. Так, це є ті форми життя, які важко піддаються нашому розумінню. Та хіба у звичайному електронному мозкові діє білок? Там діє сама Субстанція — її променева сутність. Будь-який білок — це тільки атомна піна Субстанції…
Егоцентризм засліпив Безсмертного. Маючи у своєму розпорядженні тисячі електронних організмів, Єдиний не хоче зрозуміти, що природа здатна створювати незмірно могутніші електронні організми. Власне, і сам Всесвіт — це електронний організм. А хіба білкові організми не несуть у собі променевої сутності? Тоді з чого ж складається тулуб Єдиного і його мозок?.. Дослідження, які Шако-Микола почав іще в юності, остаточно його переконали, що речовинні форми життя — найменш досконалі форми. Для них потрібні майже оранжерейні умови. І лише тоді, коли білок перестає бути неодмінною якістю живого, життя досягає тієї свободи й незалежності, яка панує в неосяжних глибинах Субстанції. Білок — це тільки піна, а не сам океан…
Червоний Острів — носій Безвідносної Субстанції, що формувала всі інші види життя на Юпітері. А проте хіба тільки на Юпітері?..
Микола, намагаючись добирати точних слів, спробував пояснити свої сумніви. Уперше він дозволив собі не погодитись із думкою Безсмертного про відсутність життя на Юпітері.
Велика біла борода затряслась від гніву. За якусь мить вони опинилися в космічному кораблі, що висів над Червоним Островом. Ясно, це діяла оптика генераторів, які були зосереджені в нижніх поверхах палацу. Лампи і сферичні локатори генераторів обмацували найвіддаленіші закутки планетної системи.
— Он як! — вигукнув Єдиний. — Тепер я тебе побачив. Ти довго стояв за свинцевою стіною. Тепер ти вийшов під моє око. — Його палець наблизився до Миколиного чола. — Я бачу тебе, Шако. Не смій ховати думки!..
— Всевишній! Чи може смертна людина щось від тебе сховати?
Єдиний замовк. Він думав. А Микола тим часом оглядав глибини Червоного Острова.
Море вогню. Так на Землі горить червоною міддю Сонце, коли захід на виднокрузі оповитий серпанком морських випарів. Тоді Сонце здається дуже близьким, спокійним. Воно не обпікає, не засліплює очей. І здається, що десь там, — під червоно-мідяним щитом, — б'ється його стомлене серце. І серцю тому болить кожна прим'ята травинка, бо то його червона кров у жилах дерев і трав стає кров'ю Землі…
Хіба може бути мертвим те, що творить життя на планеті?.. Хіба від мертвого батька народжуються живі діти?! Червоний Острів був Сином Сонця.
Безсмертний ніби прокинувся. Голос його був лагідний, навіть безпорадний. Може, потім Єдиний пошкодує, що дав волю власним сумнівам, але зараз він шукав поради. Думка Єдиного не могла примиритися з тим, що не все у світі йому підвладне.
— Шако! Ти кажеш правду. Та хіба дух, мій вічний дух, не вищий від мертвого вогню? Ти — мій радник. Ти також станеш безсмертним. Хіба наш дух не може приборкати отого вогню?..
Микола все ще дивився вниз, де котилися хвилі, схожі на хвилі земного океану, коли уявити, що Сонце справді заглибилось у надра океану і тепер світить знизу, крізь товщу прозорої води. Миколі важко було налаштуватися на мозок Єдиного, важко збагнути, як може розумна істота не відчувати цієї казкової величі, світової краси. Невже існує щось вище, святіше за оту красу? Ах, так: самообожнення. Влада. Фаетоноцентризм. Відчуття власної переваги над усім живим. І через те живе хочеться бачити мертвим. Але ж він знає, що Червоний Острів — це Острів Субстанції.
