Via Combusta, або Випалений шлях - Маріанна Маліна

— Неконтрольоване пробудження надсвідомості несе нам неабияку загрозу, — значуще відповіла вона, піднявши склянку. Відпила трохи води, поставила склянку на стіл та вела далі: —Тому наше першочергове завдання — зупинити неконтрольований розвиток. Це можливо здійснити за рахунок новітніх технологій зі впливу на певну зону свідомості. Знову ж… Японія поки що обганяє нашу країну в цій галузі. Та наразі з’явилася нагальна потреба зведення всіх розробок в один глобальний наддержавний проект. Тепер я можу повідомити вам приємну новину: керівництво цим проектом планується здійснювати одночасно з території України і Японії!

Зібрання на ці слова Пишногрудої вибухнуло оплесками.

Того дня ми з Майкою сиділи в бібліотеці. Її батько, дядько Іван, поїхав у справах до міністерства, а мати з молодшим братом ще до нашого приїзду подалися до санаторію. Тож Майка, що завжди потребувала до себе уваги, розважалася, як могла. Здебільшого у моєму товаристві.

За вікном періщив весняний дощ, і, як завжди у таку погоду, надворі була напівтемрява. В кімнаті горіла настільна лампа під зеленим абажуром, і від цього робилося доволі затишно і якось навіть тепліше. До того ж не так безнадійно нудно, як у решті величезного холодного будинку.

Отож, сидячи на просторому чорному шкіряному диванові, ми з Майкою грали в карти. Тут двері прочинилися, і до кімнати зазирнула Свєтка.

— Не скучили за мною? — запитала.

— Скучили! — відповіла Майка, зосереджено розглядаючи свої карти. — З ним неможливо грати, навіть якщо в тебе самі козирі, він усе одно виграє!

Тим часом Свєтка підійшла до маленької шафи, яку ми колись із нею совали. Там, на полиці, стояла жабка з монеткою в роті.

— Що це? — запитала вона у малої.

— Це феншуй такий… Не японський… — наморщила лоб Майя, відірвавшись від споглядання своїх козирів, — китайський, здається. Її ставлять в домівці для грошей. Бачиш — вона тримає золоту монетку в роті. Спеціальну таку. З отвором.

— Жаба… Вона ж з трьома лапами! — несподівано вражено прошепотіла Свєтка, роздивляючись «феншуй». — Вона живе на місяці й варить там зілля безсмертя… Жаба і вода! Де словники?

— Он там, на полиці,— байдуже змахнула головою в бік другої, велетенської шафи Майка, — дивися скільки влізе!

— Мені потрібно знайти дещо, — заклопотано прошепотіла Свєтка, оглядаючи полицю. І нарешті знайшовши потрібну книгу, витягла її і проказала незрозуміле слово: — Тринітаризм.

Поки Свєтка шукала в словнику значення свого «тринітаризму», ми знову грали в дурня. Майя вкотре програла у мене й ображено надула губи:

— Свєто, ну хоч ти б з нами пограла…

— Гаразд, — нахмурила чоло Свєтка і знову зашурхотіла сторінками, — трохи згодом… Ну! І хто так пише: «тринітаризм» — дивися «трійця»! Що, одразу не можна написати?

Вона ображено відклала словник, а Майя, перетасовуючи колоду, знову вимогливо запитала:

— Ну, то як? Граєш?

— Добре! Тільки спочатку я розкажу вам казочку… — Свєтка підійшла і сіла до нас на диван.

— Годиться, — відклала вбік колоду Майя і посунулася до неї ближче. — Я люблю казочки…

— Жив собі на світі хлопець і звали його Тристан, — почала Світлана. — Одного разу він зустрів прегарну дівчину, яку звали Ізольда. І закохався у неї… Його любов була палкою, як вогонь.

— Сядь до нас поближче, щоб було ліпше чути, — обернулась до мене Майя, і очі в неї стали загадкові, як японська культура.

Я підвівся з дивана, але сів не поряд із нею, а у крісло, що стояло з того боку, де вела свою казочку Світлана. Майя скривилася і зітхнула.

— А Ізольда була холодною крижаною красунею, — вела тим часом Свєтка, — бо насправді вона і була крига. Це було чутно навіть в її імені. Ізо-Льда. Тобто із льоду. Любов Тристана була гарячою, як сонце, що цілує кригу… Коли він приходив до Ізольди, серце її відігрівалося і робилося грайливим, як хмаринка. Ізольда теж покохала Тристана. Бо він відкрив три стани, що були сховані в ній. В минулому, коли його не було поряд, вона була закам’янілою кригою… Тепер, коли він з’явився, вони зробилася парою. А коли вони з’єднаються у коханні — вона проллється краплями животворної води, і від їхньої взаємної любові на небі заграє веселка. Так вони і танцюють — то ближче одне від одного, то далі. Їхній танок проходить від минулого в майбутнє і знову по колу… Від абсолютного порядку до абсолютної свободи. А завдяки їхньому коханню на небі з’являється райдуга… Коли побачите її на небі, згадайте про Тристана й Ізольду.

— Цікава версія легенди, — я закинув руки за голову і потягнувся. — Головне — свіжа…

Свєтка задумливо провадила:

— От така свята трійця виходить — віра, надія, любов. Надія — надійна крига, розум. Віра — мрії, вирій, пара — в хмарках літає. І вода — любов. Крига, вода і пара. Вони і різне, вони й одне… Саме так я й розумію тринітаризм…

— Згадується мені, щось схоже ти мені говорила про місяць, — єхидно зауважив я.

— Хм, — вона невдоволено стулила губи, а потім прорекла: — А тут ніяких протиріч немає. Місяць теж має три фази. І він символізує три стани. Тобто це одне й те ж, зрозумів?

— Слухай, Світлано, а для чого ти нам оце тут розказуєш? Яка з цього користь? — мені було справді цікаво, як вона спустить на грішну землю ці свої казочки.

Свєтка скривилася і помахала перед моїм лицем двома пальцями:

— Це дуалізм…

— Ну і…— я іронічно скривився.

— Є дві сили, два ордени, — продовжувала махати рукою перед моєю пикою Свєтка. — Умовно їх можна