“Галатея” (укр.) - Микола Олександрович Дашкієв

— Та чого ви з ним голову морочите! — сердито сказав Кребс. — Стріляйте!

Що відбулося далі — я спочатку не зрозумів. Почувся постріл, потім другий, третій… Болю я не відчував. А Кребс, який стояв біля сейфа, раптом посунувся додолу. Його довгі жовті пальці гарячково зірвали кришку з чорної скриньки на стіні, і в останній конвульсії вчепилися в ряд червоних кнопок… А Кларк у нестямі все стріляв і стріляв у старого.

— Кнопка! — вигукнув я. — Кнопка!

Поглянули б ви тієї миті на американця! Його обличчя враз стало попелястим, він за один стрибок опинився біля столу, схопив у оберемок чемодан і не оглядаючись побіг до дверей.

І тільки тепер він, а одночасно з ним і я, помітили, що дверей не існувало.

Так он як помстився Кребс перед смертю!.. Кімната немов одягнулася в сталевий панцир: простінки й вікна було затягнуто суцільними плитами.

Грюкнув чемодан об підлогу. Посипалися папери. Американець кинувся назад, але скриньки на стіні побоявся торкнутись; знову побіг до колишніх дверей, почав грюкати ногами й руками в метал.

— Не нервуйте! — сказав я зловтішно. — Старий людожер був, мабуть, непоганим конструктором. Ваші клопоти даремні: за годину ви перетворитесь на атоми. Чи не треба вам духівника?.. Без особливого бажання, але все одно можу вислухати звіт про ваші мерзенні справи.

Американець, певно, не чув мене. Він учепився в волосся руками і шепотів:

— Чорт забирай!.. Чорт забирай!.. — потім підбіг до мене й закричав: — Скажіть, ви — інженер?.. Так, так, знаю: інженер, та ще й фахівець, бо інакше б вас не послали сюди!.. Я вас розв’яжу зараз. Беріть собі всі креслення! Забирайте хоч увесь Крейцвальд! Зробіть тільки так, щоб ми вибралися звідси!

Він розплутував мотузки, що стягували моє тіло, але пістолета з рук не випускав.

— Тільки швидше, швидше! — майже благав він. — Лишилося мало часу… Я зараз випатраю сейф — може, пощастить знайти схему вмикання фугасів… Якщо знайду креслення “мислячої машини” — віддам вам, слово честі!

Щиро кажучи, я й сам стрімголов кинувся б до тієї скриньки з кнопками, бо таки неприємно знати, що десь з невблаганною точністю крутяться коліщата годинникового механізму, який ось-ось ввімкне струм у “пекельну машину”. Але я не квапився: гра не скінчилася, хоч козирі й потрапили до моїх рук.

Крім крихітного кишенькового ножа, що його дав мені Кларк, я не мав жодного інструмента, тому чимало поморочився навіть, аби витягти пристрій з футляра. Схеми, яка б пояснила що до чого, — не було. Але загалом я зрозумів: це — пристрій миттєвої дії. Натисни на кнопку, бодай легенько, — і щось десь ввімкнеться. А тоді вже хоч натискай, хоч не натискай — все одно. Отож, якщо годинниковий механізм “пекельної машини” почав працювати, порятунку нам немає.

Звісно ж, я не поділився цими думками з американцем. А той стояв поруч і шепотів:

— Ну, як?.. Ну, що?.. Чи вдасться щось зробити?

Я з поважним виглядом копирсався в складній схемі і багатозначно гмукав. А очі мої нишком оббігали кімнату: де б узяти якусь зброю?

На килимі я помітив стріляні пістолетні гільзи. Цілком машинально, за звичкою розвідника, полічив їх. Дев’ять… Дев’ять? Я мало не підскочив з радості: в обойму мого пістолета входить саме дев’ять набоїв; Кларк випустив їх усі, — отже, в його руках тепер не смертоносна зброя, а звичайний шматок металу!

— Мені потрібний якийсь важіль! Швидко! — скомандував я.

Кларк з усіх чотирьох кинувся на пошуки. А я вже помітив те, що було мені потрібно. Я згадав: на стіні кабінету висіла колекція старовинної зброї. Саме вона мала врятувати мені життя.

— Шпагу!.. Ні, не ту… Оту, що праворуч.

Кларк підозріло зиркнув на мене, але я гримнув:

— Швидше! — і він, тримаючи пістолет напоготові, простягнув мені вузький пружний клинок.

Скажу вам: ніколи доти я не тримав у руках шпагу, фехтувати не міг, і вигляд я мав, напевне, дуже кумедний. Але тоді мені було не до сміху.

— Ну, досить гратися! — сказав я, наставляючи проти його грудей вістря шпаги. — Лягайте!

Гадаю, вас не цікавить опис невеликої сутички, що відбулась між нами. Словом, легко поранений Кларк покірно ліг на підлогу і чемно дав зв’язати себе тими ж мотузками, якими раніше був зв’язаний я. Я таки переміг.

Вас цікавить, що діялося далі?.. А далі потяглися довжелезні години нестерпного чекання. Дорого дісталися вони мені — я тоді посивів. Усі мої зусилля вибратися з того каземату були марні, і ми з американцем сиділи там, як миші в пастці, аж доки лейтенант Мамиченко таки розшукав нас, а дивізійні слюсарі вирізали автогеном отвір у броньованих дверях.

На майора Кларка чекала прикра несподіванка: Радянська Армія перейшла в наступ на день раніше визначеного строку, і Крейцвальд одразу ж захопив наш повітряний десант.

Старий шкарбун Кребс не збрехав: уся територія дослідного інституту телемеханіки справді була замінована. І кнопки чорної скриньки справді вмикали спускові важельки “пекельних машин”.

Усе передбачив хижий садист. І машини його справді були бездоганні, як на той час. Не врахував він тільки дрібниці. Один його помічник, знаючи, що Крейцвальд незабаром потрапить до рук радянських солдатів, вимкнув струм у секретній мережі. Цим він врятував життя кільком десяткам людей у підземних майстернях, а також і мені.

Чоловік замовк, лукаво посміхаючись. Він знав, що на нього посиплеться злива запитань.

— А що з американцем? Його повісили? — вигукнув один з хлопчаків.

— А чи знайшли креслення “мислячої машини”? — запитав інший.

— А як дізналися, де ви є?

— А де тепер отой об’єкт “Ікс” — у американців?