Друзі зі змієносця - Володимир Бабула
Дослідник схопився за голову й витріщився на старого.
Хіба це можливо? Ви один із них? Але це безглуздя! Ви людина, як і я - не майте мене за дурня.
Я людина, як і ти, але й не людина - в твоєму розумінні, - засміявся старий загадково. - В усякому разі, я прийшов з іншого світу, повір мені.
А чому навідалися саме до мене? - здавленим голосом запитав учений.
Бо знаю тебе краще від інших - і мій літак приземлився на озері поблизу. Завтра в тому переконаєшся...
Вчений схопився й побіг до відеофону. Старий зупинив його.
Знаю, що ти надумав. Хочеш повідомити людям про мій візит. Не треба, нікому не телефонуй. Я волів би залишитися в тебе на деякий час інкогніто, як кажете ви, люди. Сподіваюся, ти приймеш мою пропозицію. Не пожалкуєш. Дізнаєшся багато про що - розповім тобі, як мені жилося в іншому світі, та про наш шлях. Я був провідником експедиції на вашу планету.
Радо прийму вас як гостя, - сказав учений нерішуче. - Але що скажуть люди, коли побачать вас тут? Як їм пояснимо вашу присутність? Відразу ж збагнуть, що тут щось негаразд.
Дам тобі пораду: скажи їм, що я твій пацієнт звідкись - хоча б із Америки, еге ж?
Учений безпорадно кивнув і втомлено сів у крісло.
Сидітимеш отак цілу ніч? - після короткої мовчанки поцікавився старий. - Щодо мене, то я б охоче виспався, бо й справді дуже втомився в дорозі. І потім, мені цікаво, як спиться у справжній людській постелі.
Дослідник відвів старого до гостьової кімнати, побажав на добраніч і повернувся до кабінету. Щоб охолодити розпалену голову, вихилився з вікна. Йому здалося, що шпичасті верховини Гімалаїв танцюють швидкий вальс.
«Що тепер? Чому таємничий чоловік прийшов саме до мене? Сповістити про його візит до Академії? Чи сховати гостя тут? Що як образиться, коли я його викажу? А, може, це якась пастка - хитрість?..»
Хутко зачинив вікно і впав на канапу.
Чому тут так страшенно тихо?
Що транслюють по телебаченню?
Передаємо нове повідомлення про візит на Землю невідомих мислячих істот, - озвався диктор. - За мить ви познайомитеся з ними в прямій трансляції зі Всесвітньої Академії наук...
Лікар буквально прикипів очима до екрану телевізора. Цієї миті він забув про загадкового старого, що спав у сусідньому приміщенні.
Від імені всіх нас дякую за дружній прийом, який ми зустріли у мозку вашої планети - Всесвітній Академії наук, - вклонилася людина з незнаного, схована в скафандрі з непрозорим шоломом. - Спасибі також пані, яка нас сюди охоче допровадила, - знову вклонився гість докторові Бартошовій. - Зізнаюся - ми уявляли вас дещо інакше. Припускали, що ви не цілком довірятимете нам, оскільки ми для вас надто чужі істоти. Проте запевняємо: ми прийшли з добрими намірами й не хочемо зашкодити вам чи воювати з вами...
Президент Академії був уражений і водночас здивований словами таємничого прибульця.
Будьте певні, ви - наші бажані й дорогі гості, - сказав він. - Збентеження, помічене вами, не є проявом недовіри. Ми тільки не збагнемо, як це можливо, що ви розмовляєте по-нашому. Адже прибули ви з далекої далечі, де, виходячи з людських припущень і знань, зв’язок із Землею вельми утруднений, якщо взагалі можливий.
Маєте рацію, пане президенте. Наші пізнання в техніці зв’язку є не більшими від ваших. Будемо раді познайомити вас зі всім, що знаємо і вміємо. Дозвольте, однак, на питання, чому ми з вами розмовляємо однаковою мовою, відповісти пізніше, коли познайомимося краще.
Невисокий прибулець повернувся до глобуса зоряного неба, що стояв на низькому столику, й поволі обернув його.
Ось наш дім у сузір’ї Ophiuchus, - повільно вимовив важку назву.
У Змієносці? - уточнив президент.
Авжеж, на планеті, що обертається навколо цієї зорі, - гість указав на маленьку світляну цятку на глобусі.
Я припускав це, - сказав президент. - Проксима Змієносця - Барнарда. Відстань шість і одна десята світлового року, спектральний клас М5, густина 62, світність 0,00048. Не вельми гріє вас ваше сонце.
Воно справді зігріває не вельми, навіть з огляду на те, що ми потребуємо значно менше тепла, ніж маєте на вашій планеті ви, - погодилася людина в скафандрі. - Це й було головною причиною, чому ми помандрували в космос...
У лікаревій лабораторії заблимало червоне світло. Чоловік біля телевізора нервово здригнувся.
«Хто це турбує мене так пізно, й саме під час цієї вражаючої програми?» - подумав він, неприязно поглянувши на порушника спокою - відеофон. Світло, однак, блимало далі. За хвилю до нього додався зумер, сигналізуючи, що виклик дуже важливий.
Лікар неохоче встав і натиснув кнопку апарату.
Доктор Лікургос? - запитав чоловік на екрані. Коли вчений ствердно кивнув, продовжив: - Розумію ваше невдоволення. Я доктор Пасанг із Кганба-Дсонгу. Кілька хвилин тому мене, як і вас, відірвали від перегляду передачі. Але це якраз той випадок, що його ми, як лікарі, добре розуміємо. Мова йде про людське життя, точніше про життя найстаршої людини в світі - Селенарктоса.
Селенарктос помирає? - видихнув лікар стривожено.
Якщо відверто - ні, хоча й безперестанку повторює нам, що скоро помре. Стан його здоров’я досить добрий. Я заміщаю його лікаря, котрий на відпочинку. Селенарктос просто в дуже кепському настрої, це
