Атомний вогонь над океаном - Курт Герварт Балль
Вільсон встав з крісла, а слідом за ним крекчучи, підвівся і Брекдорп. Ідучи поруч, директор прошепотів Вільсону на вухо:
— Пробачте, але ви просто диявол!
— Атомне місто, — тихо відповів Вільсон, — не святий храм, де читають проповіді, а золота жила. Та що там золота жила — це поле, всіяне алмазами завбільшки з кулак.
Кальман, що йшов попереду, почув сміх Вільсона, і його охопив невиразний страх.
Протягом півгодини Вільсон показував, яка він компанійська людина: директор ПЕК розповідав про веселі пригоди, що сталися з ним під час останнього перебування в Парижі. Брекдорп усміхався і слухав Вільсона з заздрістю. А Кальман примушував себе слухати уважно. Для нього було мукою чути самовдоволений сміх Вільсона. Вибравши хвилину, професор попрощався і квапливо пішов у свою лабораторію, щоб замкнутися там і ще раз перевірити обчислення останнього експерименту. Може, десь усе-таки вкралася помилка, може, є ще один варіант…
Коли Кальман вийшов з буфетної, Вільсон, подивившись йому вслід примруженими очима, сказав:
— Цілком на нього покладатися теж не можна. В цього фанатика ідеї американського століття є сумніви. А це погана ознака.
Коли Вільсон і Брекдорп повернулися в директорську приймальню, там чекав на них Лекс Шпрінгер.
— Алло, Шпрінгер, що у вас? — спокійно запитав Вільсон.
— Дуже неприємна справа, містер Вільсон, — пошепки відповів Шпрінгер. — Нагляд за співробітниками
Мехіко-Занда…
— На те вас тут і поставлено, — нетерпляче перервав його Вільсон. — Що ж показав той нагляд?
— Є люди, які хочуть поширити серед науковців резолюцію з вимогою припинити ядерні випробування. Такі вимоги тепер популярні в Європі й Азії. Там утворено навіть різні комітети. Подібні протести подавали вже і в Штатах, наприклад, Міжнародне товариство по мирному…
— Дорогий Шпрінгер, я теж живу не на Місяці, — глузливо сказав Вільсон і обернувся до Брекдорпа.
Атомний слон кинув на Шпрінгера гнівний погляд. Треба ж було йому повідомити про це в присутності Вільсона.
— Хто ж ці люди? — гримнув Брекдорп на Шпрінгера.
— Ініціатор руху Єф Гарріман. Профспілка теж хоче поставити певні вимоги, і тому резолюцію мають начебто підписати ще й представники профспілки.
— А які вимоги хоче поставити профспілка? — поцікавився Вільсон.
— Збільшити грошову допомогу при нещасних випадках…
— Що? А хто її зменшив? — запитав Вільсон.
Брекдорп пояснив, що в атомному місті зменшено грошову допомогу при нещасних випадках, оскільки виявилося, що променеві захворювання не такі небезпечні, як їх вважали.
— Це безглуздя, Брекдорп. Економія непотрібна. Цього не можна робити. Зрозуміло, що люди бунтуватимуть. Ні, ні. Накажіть негайно виплатити всім різницю в грошовій допомозі. Зараз же, ще до того, як прийдуть представники профспілки. А хто такий Гарріман?
— Науковець. Досі нічого поганого за ним не помічалося. Так же, Шпрінгер? — Директор хотів пом'якшити ситуацію. Але в начальника охорони сьогодні був, очевидно, поганий день, а може, він хотів вислужитися перед Вільсоном.
— Гарріман працює в «барі привидів» під керівництвом професора Метіуса. Останнім часом він керує групою науковців, яка за дорученням професора Кальмана робить аналізи для Х-10.
— Хвилиночку, — перервав його Вільсон. — Отже, цей Гарріман відповідає за аналізи дослідів Кальмана? І водночас він же готує резолюцію проти ядерних випробувань? Не дивно, що експерименти містера Кальмана не мають успіху! Чудова робота, містер Шпрінгер.
Ні Брекдорп, ні Шпрінгер не зрозуміли, кого Вільсон мав на увазі своїм зауваженням «Чудова робота».
— Ви надто спізнилися з своєю інформацією, — гримнув Брекдорп на Шпрінгера.
Вільсон подивився на збентеженого начальника охорони і зауважив:
— Ви принесли інформацію цілком вчасно. Отже, треба негайно сплатити різницю в грошовій допомозі потерпілим. Якщо представники профспілки висунуть інші вимоги, розпочніть переговори і по можливості задовольніть ці вимоги. Все. Профспілку слід ізолювати від науковців. А хто там ще замішаний, Шпрінгер?
— Під час тривоги, яка відбулася кілька днів тому, Гарріман сидів разом з шофером О'Брайєном, активістом профспілки, інженерами Фоггі і Боттомом та робітником-будівельником Говеном.
— Нічого собі компанія, — зауважив Вільсон.
— Перед самим сигналом одбою до них підійшов містер Кальман-молодший. Але до змови, якщо можна так висловитися, він, здається, непричетний. Ні перед тим, ні після того його ні з ким з тієї групи не бачили. О'Брайєн тільки відвіз його після тривоги до натрієвого інкубаторного реактора, але це відповідає…
— Ви вважаєте, Брекдорп, — ще раз перервав Шпрінгера Вільсон, — що Кальман може саботувати роботу свого батька?
— Навряд, містер Вільсон.
Директор ПЕК глянув на годинника і сказав:
— Я маю вилетіти через годину, точніше через п'ятдесят хвилин. Треба негайно вирішити, яких вжити заходів. — І він знову сів за письмовий стіл Брекдорпа.
Хріс Браун прислухався до глухого гуркоту мотора. Він їхав на невеличкому катері до атола. Залитий сонцем Тихий океан безмежно простягався перед ним. Що з мотором? Він гуркоче, аж у вухах лящить. Тут Браун прокинувся. Хтось грюкав у двері. Хто б це міг бути серед ночі? Накинувши купальний халат, Браун, не вмикаючи світла, навпомацки пішов до дверей.
До кімнати, не кажучи ні слова, вдерся Єф Гарріман. Він теж жив у цьому великому, розкішно обладнаному будинку для науковців, що не мали сім'ї. Але до цієї ночі обидва приятелі не заходили один до одного на квартиру.
Повний місяць освітлював кімнату: приятелі мовчки пройшли до дверей балкона і посідали в шезлонги.
— Я прийшов попрощатися, Хріс, — спокійно сказав Гарріман.
— Ти їдеш у відпустку? — злякано спитав Браун. — Так раптово? Щось трапилось дома?
— Це довготривала відпустка, Хріс. Мене звільнено, і завтра вранці я повинен залишити Мехіко-Занд і Рівертаун.
— Яка
