Зоряний єгер - Григорій Євгенович Темкін

З того, як метнулися врозсип рибки, як пірнув під уламками рак-самітник, Ігор визначив, що гвинти почали обертатися. Над дном спучилася хмара каламуті й почала рости. В ній уже зникали корали, каламуть закривала оглядовий сегмент… Дисколіт гойднувся, і майже відразу Ігор відчув вібрацію. Вона застукала мідними молоточками в корпус, примушуючи дисколіт здригатися короткими, судомними ривками.

— Кепська справа? — запитав Ігор.

— Терпимо! — обнадійливо крикнув Чекерс. — Ми піднімаємося. Аби лише вібрація не посилювалася…

Не встиг він договорити, як молоточки перетворилися на глухо теленькаючий будильник, а ривки злилися в нерівне, гарячкове тремтіння.

Хмара каламуті росла, розповзалася, застилаючи колонію. Водна товща між нею й дискольотом поступово збільшувалася.

— На скільки піднялися? — пролунав голос Наді.

— Пройшли двадцять, — відгукнувся пілот. — Вібрація наростає.

— А якщо скинути оберти? — запропонував Краснов.

— Не можна. І так ідемо на найменших. Трохи зменшити — опустимося назад.

— Голова… Болить голова! — скрикнула Надя.

Здивуватися, як у таку мить можна говорити про головний біль, Ігор не встиг. Ніби розлючений джміль увірвався до нього в мозок. Еколог здавлено замугикав, стискуючи скроні.

— Терпіть, друзі, це від вібрації, — бурмотів Чекерс.

Із голосу відчувалося, що і йому несолодко.

Тридцять метрів до поверхні. Пройдено лише половину. Чи піднімуться вони, чи протримаються ще півдороги?

— Все, — оголосив пілот, — вібрація підходить до критичної. Пускаю реактор на холостій.

— Ні! Тільки не зараз, хоча б ще десяток метрів! — закричав Ігор. — Прошу тебе, Бобе, зачекай. Якщо ти запустиш реактор на цій висоті, у них немає шансів…

— Якщо я забарюся ще хвилину, — важко дихаючи, відгукнувся пілот, — дисколіт може розвалитися.

— Бобе! Тримайся, тримайся до останнього. Хай вони звичайні корали. Але ми ж люди! Тримайся до останнього!

— Не можу, — прохрипів Чекерс. — Більше не можу, друзі… Зараз даватиму газ…

Ігор заплющив очі, втиснувся в підлогу. Все його єство ніби злилося з тремтячим корпусом дискольота. Він буквально відчував безмежний біль корабельних м’язів, рвання нервів приладів, хрусткіт кісток переборок. Дисколіт, побудований для космічних подорожей, з останніх сил чинив опір руйнівній, всепроникаючій силі вібрації, та все ж Ігор, зціпивши зуби, подумки вмовляв його не здаватися, піднестися ще, ну хоч на метр іще…

Чекерс вимкнув пропелери, й відразу навалилася якась дивна, гулка, свердляча мозок тиша. Краснов здригнувся, почувши легке бурчання реактора, що набирав потужність… Усе! І жодних шансів на виживання коралам! Та й які можуть бути шанси, коли від коралів до дюз усього тридцять шість метрів, підйом припинений, а розжарений струмінь ударить рівно через три секунди…

… Він цілком виразно пам’ятав кожен крок свого життя.

Спочатку було Дитинство, якого він, звісно, пам’ятати не міг, але, пізнавши хід подій, уявляв так виразно, немов усе відбулося лише вчора.

Воно почалося, коли завершилося сьоме Велике зледеніння. Власне, зледеніння не закінчилося тоді, а досягло своєї найвищої точки, апогею: крига покривала половину планети. Але вже не наступала.

Чому він народився саме в те зледеніння, а не раніше? Найпевніше тому, що сьоме зледеніння було найпотужнішим. Воно забрало незліченні маси води, і підводне плоскогір’я, якому було призначено стати його батьківщиною і яке завжди знаходилося на безживній глибині, опинилося раптом у якихось півтора десятках метрів від поверхні. Це була одна з небагатьох вільних від льоду ділянок океану, і перш за все там почала позначатися дія сонця й вулканів: температура води над плато почала підніматися. Вона підвищувалася поволі, майже невідчутно, на частки градуса в сторіччя, але цього виявилося достатньо.

Наклалися один на одного, перехлеснулися, сплелися воєдино тисячі випадкових чинників і неймовірним, та все ж неминучим чином створили ту саму єдину комбінацію.

На світ з’явився він — крихітний поліп з віночком тонких мацаків над ротовим отвором. Жадібно заганяючи мікроскопічний корм у порожнину шлунку, він поспішав вирости. Коли прийшла пора, на витягнутому трубчастому тільці набубнявіла брунька. Не відокремившись, брунька перетворилася на самостійний організм, але водночас це був і він сам: їх стало двоє. А відтак ще більше, і ще, і ще…

Думок у той період не було, був лише великий, всепереможний інстинкт розмноження. Цей-таки інстинкт усвідомив, чи вгадав, чи зрозумів, що незахищені поліпи надто легка здобич, що основна частина нових організмів приречена на загибель, не встигнувши відбрунькуватися, і почав шукати шлях до самозбереження. Такий шлях знайшовся: щоб вижити, довелося навчитися витягувати з води кальцій, переробляти його й відкладати вапняним панциром на ніжну епідерму.

Рішення виявилося правильним. Громадячись одне на одного, замуровуючи під собою мертвих родичів, зводячи над їх спорожнілими житлами чергові поверхи кам’яних келій, недосяжні тепер для більшості ворогів, коралові поліпи почали розростатися в колонію. Вода, що добре прогрівалася, невелика глибина, велика кількість сонячного світла, а значить, і їжі — це були ідеальні умови для розмноження. Висовуючи з віконець ловецькі вусики, хапаючи здобич і ховаючи їх при щонайменшій небезпеці назад, корали шар за шаром доросли майже до поверхні, але там і зупинилися — відпливи регулярно оголяли верхню частину колонії, й поліпи без води гинули.

Корали подалися вшир, за декілька сотень років заполонили все мілководдя й поповзли по підводних схилах униз. Однак тепла і світла вистачало лише на порівняно невеликих глибинах, нижче було голодно, і втриматися там вдавалося лише завдяки ниткам-арканам, які навчилися виробляти в собі поліпи. Але глибше двохсот метрів і нитки не допомагали, прогодуватися там виявилося взагалі неможливо.

Популяційний вибух скінчився. Бурхлива, бездумна репродукція натрапила на перешкоду.

І тоді, зайшовши в безвихідь кількісного зростання, живлена первинними, наріжними інстинктами органічного життя, еволюція повернула в бік якості.

І народилася перша протодумка.

Доти кожен окремий поліп вирощував бруньку лише в той бік, де майбутньому нащадкові буде простіше вижити і прогодуватися, — закони збереження роду й не допускають нічого іншого. Колонія зуміла переступити через сліпі закони і змусити, де потрібно, корали розмножуватися брунькуванням униз, тим самим прирікаючи потомство на швидку