Останнє дізнання капітана - Richard McBorne

- Найповніший!!!

Саме тоді мені здалося, що слова, які вирвалися з мого осиплого горла, потонули в вигуках операторів з Орбітального стаціонару і в наростаючому гуркоті посиленого метеоритного потоку.

Що там, на Ньюфаундленді-IV сталося після, я так і не зміг дізнатися від моїх дозувачів. Зараз вони сиділи навпроти і жалісливо підібгавши губи спантеличено переглядалися.

- Цікаво, - промовив начальник космоперевезень. - Сподіваюся, ви були відверті.

 - Так, справді цікаво, - підтримав його консультант. - Тільки є невелика проблема.

Здорово зітхнувши, я постарався випрямитися, сидячи на незручному стільці.

- Вам здається, що вся ця історія є вигадкою?

- Чому ж, - консультант піднявся з крісла і підійшов до столу. Він акуратно взяв із нього папку і повернувся назад. - Дані з вашого бортового комп'ютера обробляються і проходять розшифровку. Дивно зовсім інше, - тут він зробив паузу, - куди подівся вантаж із вашого судна?

- Усе на місці, - відповів я.

- Не вдавайте з себе дурня! Йдеться про кілька сотень пасажирів, нібито врятованих вами.

- «Селга» не призначена для дуже довгих перевезень великої кількості людей. Після аварійного виходу з гіперкоридору в далекому секторі нам довелося подавати сигнали лиха. На наше щастя всього в трьох астроодиницях відгукнувся старий, але діючий сторожовий бакен із житловими модулями і харчовим складом. Розрахований він був усього на п'ятдесят осіб персоналу. Але що робити, довелося висадити і розмістити всіх. Принаймні повітря і їжі їм повинно було вистачити на ті кілька місяців, поки приспіли б рятувальники.

- Подивіться, це не він? - із зацікавленістю різко перервав мене експерт.

Він розкрив пластикову папку і дістав якийсь прямокутник. Я з подивом дивився на зображення слабо освітленого кільцеподібного об'єкта, що висивь у просторі.

 -Що це? - невдоволено запитав я, тримаючи двома пальцями плоский прямокутник.

- Як ми припускаємо, це той самий бакен, про який ви говорите.

Мої опоненти, мабуть, абсолютно не зрозуміли, про що я їх запитував і мав на увазі. Мене цікавив цей плоский прямокутник із зображенням, яке відводило погляд спостерігача у свої глибини.

- Нічого спільного.

- Дивна завзятість, - консультант вирвав із моїх рук дивне зображення. - Наше спілкування проходить ось уже вкотре, а ви так само наполегливо продовжуєте нести якусь нісенітницю!

- Послухайте, Спостерігачу. Тут скоріше є і з нашого боку невеликий промах, - вступив у розмову господар кабінету. - Може все ж таки варто дати капітану, так би мовити, оперативні дані, щоб вивести з певного невідання.

Моя дуель поглядів із консультантом нарешті закінчилася його програшем.

- Гаразд. Давайте зайдемо з цього боку, - сказав він. Знову відкрив папку і дістав аркуш із текстом. - Ось дані результатів перевірки, заснованої на вашій інформації. Прочитайте й обміркуйте. А ми з Ментором поки що перекусимо.

Вони пішли, тихо і повільно покинувши кабінет.

Текст виявився не складним, наповнений сухою і черствою канцелярською мовою. Але ті півгодини, які залишалися до післяобідньої зустрічі, здавалися мені тепер вічністю. А в голові викарбувалися кілька рядків останньої фрази документа, немов вердикт ката:

«Терро об'єкта зі згаданими астрокоординатами під імовірною назвою ЗЕМЛЯ не виявлено. За минулі три сотні Епох і п'ять Еонів Великої історії Зоряно-Галактичного Суспільств існування подібної планети в жодному архівному документі не згадується». 

Кінець