Межа Фундації - Айзек Азімов
— Колись, — ввічливо відповів Гендібал, — я тобі його покажу.
Погляд, який вона кинула на нього, яскраво свідчив, що вона сприйняла ці слова не просто як люб’язність. Вона відповіла:
— Я можу писати. Мене вчитель навчити. Якщо я написати тобі листа, — вона спробувала надати своєму голосу недбалості, — як мені його підписати, щоб ти його отримав?
— Просто напиши «Будинок Спікерів, квартира 27» — і він до мене прийде. Але я маю йти, Нові.
Він знову вклонився, а вона знову спробувала імітувати цей жест. Вони рушили в різні боки, і Гендібал швидко викинув її з голови. Тепер він думав про засідання Ради і, зокрема, про Спікерку Делору Делармі. І думки його були зовсім не ввічливі.
8. ФЕРМЕРКА
1
Спікери сиділи навколо столу, і кожен, завмерши, тримав свій мозок на замку. Здавалося, що вони ніби за командою сховали свою свідомість, щоб не завдати безповоротної образи Першому Спікерові після його заяви про Тревіза. Вони потайки дивилися на Делармі, і вже це видавало їхню реакцію. З усіх них вона була найвідоміша своєю неповагою… Навіть Гендібал уважніше ставився до традицій.
Делармі відчула ці погляди й зрозуміла, що не має іншого вибору, окрім як прийняти цю неймовірну ситуацію. Власне, вона й не збиралася оминати цієї проблеми. За всю історію Другої Фундації не було випадків, щоб Першому Спікеру оголошували недовіру через неправильний аналіз (а це словосполучення, яке вона вигадала як прикриття, означало невимовлене слово «некомпетентність»). А тепер можна й оголосити. Вона не вагатиметься.
— Перший Спікере! — лагідно звернулася вона, її тонкі безбарвні губи більше, ніж зазвичай, губилися на блідому обличчі. — Ви самі щойно сказали, що не маєте для своєї думки ніяких підстав, що психоісторичні математичні розрахунки нічого не показують. І ви просите нас зараз ухвалити важливе рішення, спираючись на ваше містичне відчуття?
Перший Спікер підняв голову, його чоло було зморщене. Він помітив, що всі члени Ради увімкнули захист. Шандесс знав, що це означає. І холодно відповів:
— Я не приховую браку доказів. І не представляю вам фальшивих даних. Усе, що я пропоную, — це сильне інтуїтивне відчуття Першого Спікера з десятиліттями досвіду, який провів майже все життя за ретельним вивченням плану Селдона. — Він оглянув присутніх з гордою непохитністю, і ментальні бар’єри один за одним послабились і впали. Делармі (коли він повернувся до неї) була останньою.
Обеззброювальна щирість заповнила її розум так, ніби нічого не трапилося, і вона сказала:
— Звичайно ж, я приймаю ваше твердження, Перший Спікере. Проте я думаю, що вам, імовірно, захочеться його переглянути. Оскільки ви вже зараз, думаючи про це, відчуваєте сором, бо вам довелося вдатися до інтуїції, то чи не хотіли б ви викреслити свої зауваження з протоколу, якщо вони, на вашу думку…
Її перервав голос Гендібала:
— Що це за зауваження, які слід викреслити з протоколу?
Усі очі вмить повернулися до нього. Якби перед тим вони не ввімкнули захисту, то знали б про його прибуття ще задовго до того, як він з’явився у дверях.
— Усі секунду тому ввімкнули захист? І не знали про мій прихід? — уїдливо вимовив Гендібал. — Яке ж банальне у нас тут засідання. І ніхто не стежив за тим, чи я прийду? Чи, може, ви всі очікували, що я не з’явлюся?
Цей спалах був кричущим порушенням усіх стандартів. Те, що Гендібал запізнився, уже було для нього достатньо кепсько. Те, що він зайшов без попередження, було ще гірше. Але заговорити перед тим, як Перший Спікер дозволить його присутність, було найгіршим з усього переліченого.
Перший Спікер повернувся до нього. Решта відступила на другий план. Питання дисципліни було на першому місці.
— Спікере Гендібал, — сказав він, — ви спізнилися. Ви зайшли без попередження. Ви говорите. Чи є якась причина не відсторонити вас від виконання обов’язків на тридцять днів?
— Звичайно. Не можна розглядати питання про призупинення моїх повноважень, перш ніж ми розглянемо, хто постарався змусити мене спізнитися й чому. — Гендібалові слова звучали холоднокровно та виважено, проте його думки були переповнені гнівом і йому було байдуже, помічає це хтось чи ні.
Звичайно ж, Делармі це помітила й рішуче сказала:
— Цей чоловік божевільний.
— Божевільний? Ця жінка збожеволіла, якщо каже такі слова. Або відчуває свою провину. Перший Спікере, я звертаюся до вас із проханням про особистий привілей, — сказав Гендібал.
— Особистий привілей якого штибу, Спікере?
— Перший Спікере, я звинувачую декого в замаху на вбивство.
Кімната вибухнула, кожен Спікер схопився на ноги, одночасно вихлюпуючи слова, емоції та умонастрої.
Перший Спікер підняв руки й вигукнув:
— Спікер має право скористатися своїм особистим привілеєм! — Він був змушений ментально застосувати свою владу в найнедоречніший для цього місця спосіб, але не мав іншого вибору.
Гомін стих.
Гендібал зачекав, доки тиша стане помітнішою і серйознішою ментально. А тоді сказав:
— На шляху сюди, коли я йшов гаміською дорогою, тримаючи дистанцію й зі швидкістю, що без проблем гарантувала мені вчасне прибуття, мене зупинили кілька фермерів і я ледве уник побиття, а може, навіть і смерті. Саме тому я затримався й прийшов лише зараз. Дозвольте мені для початку зауважити, що я не знаю жодного випадку із часів Великої Руїни, коли б гаміші розмовляли з другофундатором так непоштиво, не кажучи вже про грубе поводження.
— І я теж, — сказав Перший Спікер.
Делармі вигукнула:
— Зазвичай другофундатори не гуляють наодинці гаміською територією! Ви самі спровокували напад своїми діями!
— Це правда, — сказав Гендібал, — що я зазвичай гуляю гаміською територією наодинці. Я прогулювався там сотні разів в усіх напрямках. Але до мене ніколи не чіплялися. Інші не гуляють так вільно, як я, але й не відправляють себе в добровільне вигнання із цього світу й не замикаються в Університеті, і до них іще ніколи не чіплялися. Я згадую випадки, коли Делармі… — а потім, ніби згадавши її титул запізно, він свідомо перетворив це на смертельну образу, — я хотів сказати, що пригадую, коли Спікерка Делармі бувала на території гамішів, але до неї не чіплялися.
— Мабуть, — сказала Делармі, очі якої палахкотіли люттю, — це тому, що я не говорю до них першою і тримаю дистанцію. Я поводилася так, щоб заслуговувати на повагу, і до мене ставилися відповідно.
— Дивно, — сказав Гендібал, — а я хотів сказати, що це сталося тому, що ви мали грізніший вигляд, ніж я. Зрештою, навіть тут мало хто наважується до вас підійти. Але скажіть мені, чому ж сталося так, що за всіх
