День на роздуми - Олександр Вікторович Зима
— Слухаю, сер.
— Мені не дзвоніть. Я сам вас знайду. Завтра подзвоню з ранчо Доута. Приготуйтеся до сеансу на пеленг і фільтрацію. Абонента знайду на місці. На випадок непередбаченого дзвоніть Малькольну через Пітера.
— Буде зроблено, сер.
— Моліть бога, щоб усе обійшлося без ускладнень. І дякуйте, що вашим шефом доля обрала Вундстона, а не Хілду Брайнт, — весело закінчив Х’ю.
«Квапиться, — подумав Вундстон про Хілду Брайнт. — Нетерпеливиться присмоктатися до Острожного. Ще не знати, що стане на порі. Якщо нейрогенератор запрацює швидше, Хілді доведеться поступитися місцем. І Джою Блеклі купимо квиток куди-небудь подалі від Штатів. Я не маю права проґавити свій шанс», — нагадав собі, оглядаючи свій стіл, де ще вчора лежали картки з останніми записами дослідів над абонентами Атланти. Розкурив чергову сигару й, наспівуючи мелодію стюардеси з кіно-бойовика «Блакитна міс», зачинив за собою двері, натиснувши кнопку автоматичного коду замка.
Біля сходів на перший поверх його зустрів заклопотаний Малькольн.
— Що сталося? — здивувався Х’ю. — Може, ви тут шукаєте вчорашню свободу старого холостяка?
— Погано спав, — пояснив Малькольн. — Як не дивно, але мені всю ніч здавалося, що я не Макларен, а Острожний. Якась чорна примара намагалася переобладнати мою голову на радіопередавач. Досі ходжу, як не свій.
— Учора ви надто захопилися коньяком, сер, — вибатькував його Вундстон. — Беріть приклад з Острожного: ця кібернетична машина вживає тільки те, що корисно для роботи його розуму. Певен, йому не сняться химери. А зараз вам нічого не залишається, як перекинути зі мною по келишку. Найрадикальніші ліки для вас.
— Де Острожний?
— Вивчає журнали мод. Він там, — показав рукою вниз і, наче велика куля, легко скотився сходами, швидко й нечутно перебираючи ногами килимові доріжки. — Містер Павел, — чув Малькольн панібратський тон Вундстона, — чоловіче товариство в повному зборі. До сніданку ще добряча година, тому господар запрошує нас на ранкову каву. Гадаю, до нас приєднається і міс Хілда. Якщо вже зараз вона не чекає на нас у товаристві Малькольна.
— Панове, я справді дивуюся, чому ваші чарки досі порожні, - обізвалася згори Хілда Брайнт і невдовзі з’явилася на сходах у білому вельветовому костюмі. Тіснуваті, з бронзовими застібками штани елегантно підкреслювали її тонку талію. З-під розстебнутого жакета звисав масивний золотий ланцюжок кишенькового годинника. Хілда побачила Павла з журналом мод у руках, здивовано округлила очі: — А ви справді оригінал! Тепер бачу, що дарма не вірила вашим московським кореспондентам і вважала їх пліткарями. Дружина, яку одягає чоловік і яка йде на крок попереду моди, повинна молитися на свого партнера.
— Усе це далеко не так, — усміхнувся Павло і відклав журнал. — Просто я ще раз хотів переконатися, що в Америці нема вродливішої жінки від вас, міс Хілда.
— О-о, ви не боїтесь, що ці слова почує ваша дружина? — інтригуюче скокетувала Хілда, ефектно опираючись рукою на дубові поручні. Чорний, з високим коміром гольф туго випнувся на її маленьких пружних персах.
— У Каті свій погляд на компліменти: слава актриси навчила її відвіювати полову словес, — відповів Павло.
— На жаль, вчені позбавлені слави й овацій із залу для приречених, — зітхнула Хілда. — Тому я рада почути хоч один комплімент на свою адресу. Тим більше, що містер Х’ю взагалі не помічає в мені жінки.
— Ми компаньйони, міс, — нагадав їй Вундстон. — Тут легко клюнути на ваш гачок і замість обіцяної половини капіталу можна вхопити облизня. Ні-і, міс Хілда, з колегами по службі я завжди залишаюся діловим джентльменом.
— А я мрію про те, щоб на планету знову повернулася епоха рицарів, — тяжкенько зітхнула Хілда, манірно підіймаючи догори великі, з синюватими білками очі. Потім весело засміялася й додала: — Це тільки мрії, бо рицарі б уже не знайшли жінок, здатних на палке й вірне кохання: жорстокий вік шалених грошей і ще шаленіших енергій народив таких, як я, супержінок з чоловічим розумом. Правда, таких ще дуже мало. І ми нещасніші вдвічі: коли я дивлюсь на гарненьких дівчат у журналі мод, у мені прокидається прадавня жінка з епохи далеких турнірів за право любові. Боюсь, що нова жінка переможе, і тоді чоловікам ні на кого буде дивитися, нікому буде їх спокутувати — жінка стане просто колегою по службі і компаньйоном у черговій афері, - говорила Хілда, йдучи з чоловіками до кімнати Малькольна. Їй ніхто не заперечив, і вона відчула, що в цій затишній кімнаті, де Малькольн вів ділові зустрічі, Хілда таки жінка у чоловічому товаристві й має право командувати й вередувати. Зумисне картинно всілася в просторе крісло й недбало розкинула руки, звертаючись до чоловіків: — Якщо вам справді нічого мені сказати або ж боїтесь відплати своїх коханих, то запропонуйте мені бодай чашку гарячої кави. До речі, щоб ви всі знали, каву найкраще вміє готувати містер Х’ю.
«От відьма, — муркнув собі під ніс Вундстон і з полегкістю додав подумки: — Настане день, коли я подам їй чашечку арабіки з крихіткою дефіцитної трутизни».
— Як вам спалося в маєтку Макларенів? — запитала Хілда Острожного, добуваючи з дерев’яної сигарниці довгу тонку сигарету.
— А як спиться в гостях? — неозначено запитав Павло, вмощуючись неподалік від Хілди Брайнт на твердуватому диванчику з напівсферичною спинкою. Хілда промовчала, і Павло продовжував з гіркуватою усмішкою: — Невеселі сни сняться в чужій хаті, міс Хілда.
— Це так, — кивнула Хілда Павлові й заговорила до Малькольна, що саме подавав на таці маленькі сандвічі. — Кажуть, у вашому, тепер уже родовому, помісті оселилася мара. Це правда, містер Макларен? — ніби жартуючи запитала Хілда, косуючи очима на меланхолійно настроєного Павла. — Особисто мені цілу ніч здавалося, що хтось стоїть на балконі й чекає, доки я засну. Тричі вставала й перевіряла порожній балкон.
— Буває, - буркнув на те Малькольн, не надаючи особливого значення натякам Хілди. Він наповнив два келишки джином, Вундстону налив коньяку, а Павлові — пепсі. Хілда не спускала з Малькольна іронічного погляду, Макларен це відчув і зауважив з неприхованим роздратуванням: — Мару вигадують люди. З кожним трапляється.
