ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

— Дуже доречно. Ось що, Ганс… Нам треба вирішити одне важливе питання, доки ще не пізно. Останніми днями я багато думав над тим, що ви якось сказали про цю папку з нашими документами. Справді, вийде дурниця, якщо я її «додам до машини», як ви висловилися, — і тільки. Спершу, після арешту доктора, я думав, ви це знаєте Ганс, що єдине моє завдання — знищити все — і документи, і саму машину. Але… за цей час багато що змінилося… в мені; я багато дечого зрозумів — і значною мірою завдяки вам.

— Ну, що ви, пане Мюленберг… — зніяковіло пробурмотів Ганс.

— Так, так, Ганс. Це правда. Тільки тепер я по-справжньому пізнав вас… і полюбив. А ми ж працюємо разом близько трьох років. Бачите, як пізно! У мене все так. Я — людина, так би мовити, уповільненої дії… Все-таки я щасливий, що в цю найважчу хвилину мого життя поруч зі мною — ви, якому я безумовно вірю, незважаючи на те, що ми з вами ніколи навіть не поговорили як слід по щирості… Так от. Зараз я вже не хочу знищувати ідею Гросса. Це було б тим самим варварством, проти якого ми повстали. Відкриття з’явилося на світ і повинно жити. Але хай воно служить тим, хто бореться за справжній прогрес людства, за торжество розуму. Вирвати його з рук ворогів — лише половина справи. Треба ще віддати його друзям. Ви розумієте мене, Ганс?..

— Ну, звичайно, пане Мюленберг! Я дуже радий. Я так і думав, що ви прийдете до цього. Але що ж вас засмучує?

— Я не знаю, як це зробити. У мене нема ніяких можливостей.

— Зате у мене є!

— Знаю Ганс. Оце мене й лякає… Боюсь, що ви не уявляєте, яка важка і небезпечна ця операція. Смертельно небезпечна, Ганс! Тут потрібен великий досвід конспіративної роботи, знання тих сіток, якими вас ловитимуть на кожному кроці, нарешті, просто життєвий досвід. Звідки у вас все це? Ви можете попастися на перших же кроках, тим паче, що за вами, мабуть, уже стежать агенти Вейнтрауба. А тоді — кінець і вам, і всім нашим операціям. Великий риск!

— Але ви забуваєте одну важливу обставину: я не один. Саме це я і мав на увазі, коли говорив, що у мене є можливості. Одній людині в нашому становищі таке завдання, звичайно, не під силу. Дещо доведеться зробити й мені… але… знаєте що, пане Мюленберг, краще я не буду вам нічого розповідати про цю операцію, скажу тільки, що вона уже обміркована в усіх подробицях. А ви забудьте про неї, у вас і так надто багато турбот. Вам доведеться тільки підготувати текст — цього ніхто інший не зробить.

Мюленберг раптом посміхнувся.

— Я бачу, ми вгадуємо наперед думки один одного… Скажіть, Ганс, ви любите… олівці?

Ганс майже злякано подивився на інженера. Чи не з’їхав він з глузду, бідолаха… Справді, так багато звалилося на нього…

— Які олівці?

— Взагалі олівці; я знайшов у себе кілька чудових французьких, правда, уже трохи використаних… Ось, дивіться…

Він вийняв з внутрішньої кишені два досить товсті, вкриті синім лаком, підстругані олівці і подав їх Ган-сові.

— Візьміть ножик і підстружіть оцей, він зламаний… «Контефрер» — фірма нащадків самого винахідника олівця… Бачите, яке дерево? Це сибірський кедр… Тепер спробуйте писати… Відчуваєте, який м’який… Графіт богемський…

Ганс мовчки і слухняно виконував усі вказівки інженера, раз у раз поглядаючи на нього.

— Я вирішив подарувати їх вам, Ганс, вони мені більше не будуть потрібні. Кладіть у кишеню… Ні, ні, в піджак, звідси вони випадуть…

Ганс сховав олівці в піджак, який висів у другій кімнаті. За кілька секунд, що він провів там, наодинці з собою, в його думках пройшов вихор. Якщо це зараз підтвердиться… подзвонити в бюро невідкладної допомоги… або Вейнтраубу… ні, краще в бюро. Вейнтраубу — потім, коли він залишиться один і приведе тут усе в належний порядок… Викликати Вольфа — одного з друзів, щоб він виніс дещо…

Він вийшов, насилу напустивши її а обличчя безтурботну посмішку.

— Що ж, спасибі, пане Мюленберг. Збережу їх на пам’ять про вас. Я писатиму ними тільки любовні листи… якщо доведеться.

Мюленберг сидів на тому самому місці, підвівши голову і уважно вдивляючись у Ганса.

— Гаразд, — сказав він. — Тепер скажіть, ви не помітили нічого… особливого?..

«Так… виходить, відійшло поки що», — подумав Ганс.

— У чому, власне? — обережно запитав він.

— Ну, в олівцях, звичайно?

Ганс розвів руками, знизав плечима від подиву.

— Нічого. Гарні, добротні олівці. Я не такий спеціаліст…

— Ну, тоді, виходить, усе гаразд, Ганс! Можете поздоровити мене з чудовим виконанням роботи. Останні дві ночі я майже цілком присвятив їй. Завдання полягало в тому, щоб викласти принцип Гросса якомога коротше і водночас вичерпно. Нарешті мені пощастило стиснути текст до одного аркуша ось із цього блокнота. Правда, аркуш списаний увесь, з двох боків, дрібним шрифтом. Там — усі пояснення, цифри, формули і три головні принципові схеми. Я зробив два примірники і сховав їх в оці олівці — довелося видовбати їх всередині, потім знову склеїти. Теж була робітка… Думаю, що тепер наш скарб можна спокійно винести звідси, на випадок обшуку, у вас нічого не знайдуть недозволеного. Як ви гадаєте?

— Все це… просто геніально, пане Мюленберг. Справді, можна подумати, що у вас солідний стаж конспіративної роботи… Ну й налякали ж ви мене цими олівцями!

— Знаю, Ганс. Усе бачив, — стомлено, без усмішки відповів інженер, заплющуючи очі і опускаючи голову на схрещені на столі руки. Сили раптом залишили його. — Вгадайте, що я зараз зроблю? — ледве чутно пробурмотів він.

— Нічого вгадувати, Вам треба спати, — Ганс швидко переклав на дивані подушку, розгорнув