Квиток на двох - Юрій Нікітін

Я тепер вартий сотні найкращих інженерів Землі, як Іштар — сотні ваших мазіїв. Ми і розкрилися лише завдяки одне одному. Яким би я залишився, коли б не зустрів дівчину вашої планети! Я благословляю цей культурний шок, який робить людей в сотні разів кращими!

Він бачив, як Іштар, піднялася з місця і, не відриваючи від його обличчя дивно-напруженого погляду, пішла до трибуни. Обличчя її було бліде, у великих очах виблискували сльози.

Володимир різко зійшов з трибуни.

— Не плач! — сказав дівчині, взявши її лице в свої долоні. — Вони дорого заплатять мені за кожну твою сльозинку!

— Ми не розлучимось… — шепотіла вона, вчепившися у вилоги грубого космічного костюма, — ми все одно не розлучимося… Я піду за тобою всюди…

Володимир побачив батька Іштар, що шкандибав до нього по проходу.

На обличчі старого була розгубленість.

Він підійшов ближче, торкнувся рукава землянина.

— Але… чим ви тоді поясните? Вгамуйте пристрасті, ви нас довго і старанно ображали, проте ніхто не образився. Ось вам перша перевага давньої цивілізації, усі добре розуміють ваш стан… То чому ж ваша дівчина, а наша співвітчизниця, нічого згубного не виявила? І, судячи з ваших слів, навіть розквітла?

Володимир похмуро дивився на сивоголового чоловіка, намагаючись опанувати себе. Звідки знає причину? Знає — і все.

Відчуває! Адже так було? Він зробив за цей час безліч винаходів і вдосконалень, а Іштар зуміла створити шедевр живопису. Але до своєї зустрічі обидва — нічого критися — були досить звичайними істотами.

І раптом у мозку, який усе частіше і частіше видавав дивовижні рішення, спливла слабка тінь, нарешті викарбувалася в чітку ясну думку…

— Ви купили курку, а вона несе золоті яйця! — закричав він. — Руки його ніжно притискали до грудей дівчину, яка ще плакала. Чому обов'язково ви — нас або ми — вас? Тут же найелементарніший симбіоз, коли виграють обидві сторони! Чуєш, Іштар, не плач, ми з тобою витягли виграшний квиток. Але володіти ним можемо тільки разом. Наші народи можуть стати симбіонтами! Ви уявляєте, які тут можливості?

Він оглянув сяючим поглядом присутніх. І тільки одна людина лишалася похмурою. Потім вона — це був Верховний Психолог — різко піднялася й вийшла із залу.

Володимир недобре посміхнувся:

— Винятків не так уже й багато!

З російської переклав

Юрій ГОРЯЧЕК.