Квиток на двох - Юрій Нікітін
— Заспокойся, — сказав він. — Тепер я розумію…
— Так, — сказала вона і схлипнула, — я дуже боюся за тебе. Коли ваш незграбний, але могутній атомний корабель зробив посадку на нашій планеті, ми всі занепокоїлися. Наша цивілізація дуже давня, має багату культуру. Тисячоліття ми здійснюємо міжпланетні польоти, за цей час заселили й освоїли всі чотири наших планети. А ви, земляни, дуже молодий народ. У вас заселена лише одна планета, а ви вже рушили у міжзоряний простір. У багатьох народів нашої планети, що вимерли після контакту, цивілізація була більш розвинутою…
— Ні, — сказав Володимир, прислухаючись до себе, — я нічого не відчуваю.
— Ви ще зовсім юні варвари. У вас — несамовита жадоба до життя, гаряча молода кров. Тільки ці міркування й спонукали Раду зважитися на місячний іспитовий строк.
— Що ще за іспитовий строк?
— Так, коханий… За цей час повинні статися зміни у психіці. На щастя, ще оборотні. І сьогодні цей місяць закінчується… Я так хотіла провести День Рішення тільки з тобою, щоб нічого не чути, не знати…
— Заспокойся, — сказав він, відчуваючи, як серце могутніми поштовхами гонить гарячу кров. Заспокойся! Ми, земляни, не такий уже слабенький народ. І не думаю, щоб ваша суперцивілізація так просто здолала дух Людини.
— Хотіла б вірити, — сказала вона сумно, — хотіла б вірити…
Вони вбігли до залу, коли головуючий надав слово Верховному Психологу.
— Браття! — почав той глухо, і його глибоко запалі очі хворобливо засвітилися. — Настав час великого Рішення. Час, якого так чекали всі: на далекій Землі і в системі наших планет…
Володимир прошепотів Іштар:
— Як для Верховного Психолога, міг би бути не таким недорікуватим.
Та стиснула його руку, але нічого не відповіла.
— Цей час настав, — говорив психолог, — якого всі чекали і боялися. Боялися, тому що всі ми несемо відповідальність за зникнення шенарів, вуків, чернезян, леєнидів. Так ось, — він передихнув, ніби не наважуючись висловити рішення, — так ось, щоб не зловживати вашим терпінням, повідомлю узагальнені дані наших медиків. Наша цивілізація, — він оглянув зал палаючими очима, — наша цивілізація, вірніше, надцивілізація, якщо користуватися термінологією наших гостей, — так ось, ця надцивілізація на їхню цивілізацію… Він зробив паузу, і Володимир знову відзначив дивну недорікуватість промовця. — …на їхню цивілізацію… пригнічуючого впливу не справляє!
Тиша вибурхнула радісними вигуками. Каллокагатяни обнімали й цілували один одного. Нарешті знайшовся народ, який встояв перед їхньою могутньою культурою!
Володимир знав, що по всій Системі каллокагатяни вітають один одного. Скільки друзів!
Іштар заплющила очі і щаслива пригорнулася до нього.
І в цей момент знову загримів голос Верховного Психолога.
— Отже, психіка землян встояла. Проте… не встояла наша! Так, це неймовірно, але ми самі опинилися в становищі шенарів, леєнидів та інших народів, що зникли з планети. Культурний шок обернувся проти нас самих. Медики помітили перші зрушення в колись монолітній психіці каллокагатян. У тих, які були в контакті із землянами. Так! Гаряча кров юних варварів виявилася сильнішою за нашу давню культуру…
Він кидав і кидав важкі слова у принишклий зал. Іштар з німим подивом дивилася на Володимиру. Як? Психіка людей з планети Земля не тільки встояла, а й руйнує їхній світ?
І раптом збагнула всю невідворотність сказаного Верховним Психологом. Вона гарячково вчепилася в рукав свого могутнього друга, їй хотілося стати маленькою дівчинкою, котрій нічого не треба робити, за яку все вирішують дорослі…
А голос ученого гримів над притихлим залом:
— Рада вже прийняла рішення. Земляни повинні негайно облишити планету і наш сектор космосу. За добу! А нам довго, дуже довго доведеться витравлювати пам'ять про могутніх чужинців…
Іштар тихо плакала у Володимира на грудях. А він бачив бліді обличчя каллокагатян, чув придушені прокльони. Щоправда, зрозумів Володимир, гнів був спрямований не проти землян. На цьому рівні розвитку пошуки контактів з іншими цивілізаціями стають життєвою необхідністю. Інакше деградація. Так уже було з ізольованими народами. Проте знайти іншу цивілізацію — значить згубити себе ще швидше. Або її. Або-або!
Він раптом відсторонив Іштар, розштовхуючи каллокагатян, кинувся до трибуни. Верховний Психолог поспішно поступився місцем, тільки-но землянин наблизився.
Володимир стиснув край трибуни. Щось тріснуло, на килим посипалася тирса. У руках опинився уламок полірованого дерева. Каллокагатяни, наче зачаровані, не могли відвести погляду від побілілих од збудження очей землянина.
— Ви! — крикнув Володимир гнівно. — Розумники! Мільйоннорічна цивілізація! Сидите, ожирілі, в теплих гніздах, вигадуєте теорійки. Все просто і зрозуміло, все вкладається в схемки. І розмножуєтесь за планом, це у вас зветься — будь вона проклята! — гармонією. На все є розумні відповіді, все для вас збагненно. Та провалитися мені на цьому самому місці, ніякі сили Галактики не віднімуть у мене дівчину, з якою я збираюся одружитися! Плювати на суперцивілізацію, на всю вашу історію, коли ви схвалюєте таку несправедливість. Зброєю Землі, зубами буду битися! І вона буде битися. Культурний шок? Це для вас, тупаків, культурний шок! Іштар після знайомства зі мною стала кращим художником вашого клятого світу! І це ви називаєте культурним шоком?! Для вас це шок.