Кінець Вічності - Айзек Азімов

— Перепрошую, — холодно сказав Фінджі, — але це було конче потрібно. З вас вийшов чудовий об’єкт.

Харлан уп’явся очима в Обчислювача. Фінджі аж знітився під цим важким, німим поглядом.

— А хіба ви й досі цього не зрозуміли? Подивіться на себе, Харлане, ви — холодна риба, продукт Вічності. Ви байдужі до жінок. Все пов’язане з ними ви вважаєте аморальним. Ні, не те, є краще слово: гріховним! У цьому ви весь через те в очах будь-якої жінки ваша привабливість може зрівнятися хіба що з протухлою макреллю.

А поряд — вродлива, розпещена жінка, продукт гедоністичної доби, і ця жінка першого ж вечора зваблює вас, а, точніше, сама напрошується до вас в обійми. Хіба не зрозуміло, що вся ця ваша любовна сцена була б просто смішною і, зрештою, неможливою, якби… якби не підтверджувала того, що ми шукаємо.

— Ви хочете сказати, що вона продалась… — Харлан затнувся.

— Для чого такі гучні слова? В цьому Сторіччі жінки не соромляться таких речей. Тут інша мораль. Дивно тільки, що вона обрала вас як партнера, та чого не зробиш заради безсмертя. Все це зрозуміло.

Харлан раптом простягнув уперед руки з розчепіреними пальцями й кинувся до Фінджі з єдиним лише бажанням: задушити його.

Фінджі квапливо відступив на кілька кроків, тремтячою рукою дістав з кишені анігілятор.

— Не чіпайте мене! Відійдіть!

У Харлана вистачило здорового глузду, щоб змусити себе зупинитися. Він важко дихав, волосся скуйовдилося, сорочка змокріла від поту.

— Як бачите, я непогано вас вивчив, — сказав Фінджі тремтячим голосом. — Я передбачив вашу бурхливу реакцію. Тільки підійдіть — і я розщеплю вас на атоми.

— Геть звідси! — закричав Харлан.

— Я піду. Та спершу ви вислухаєте мене. За напад на Обчислювача вас можна було б розжалувати, але ми поки що утримаємося. Однак ви повинні зрозуміти, що я не брехав. Хоч би ким стала Нойс Ламбент у новій Реальності, вона позбудеться своїх забобонів. Основна мета Зміни — стерти ці хибні уявлення. А без них, Харлане, — в голосі його почулася неприхована зловтіха, — для чого потрібен такий чоловік, як ви, такій дівчині, як Нойс?

Після цих слів опецькуватий Обчислювач позадкував до виходу, все ще тримаючи анігілятор націленим на Харлана.

Біля дверей він загаявся й додав з похмурою іронією:

— Ну що ж, поки вона ваша, то навтішайтесь нею. Підтримуйте з нею любовні стосунки, можете навіть офіційно їх оформити. Але пам’ятайте, це триватиме до пори до часу. Незабаром настане Зміна і ви Нойс більш не побачите. Як жаль, що навіть у Вічності не можна продовжити мить. Правда, Харлане?

Харлан навіть не глянув на нього. Фінджі, зрештою, виграв поєдинок і покинув поле бою як переможець. Харлан схилив голову й невидющим поглядом уткнувся в свої черевики. Коли він знову підвів очі, Фінджі вже не було. Скільки минуло часу відтоді, як він пішов — п’ять секунд чи п’ятнадцять хвилин, — Харлан сказати не міг.

Кілька годин Харлан немов перебував у маячні. Все, що сказав Фінджі, було правда — гірка, очевидна правда. Непомильна пам’ять професійного Спостерігача щоразу повертала Харлана до його зустрічей з Нойс — таких коротких і таких незвичайних, — вони сприймались тепер зовсім в іншому світлі.

Ніякого раптового спалаху кохання в неї не було. Як він міг повірити в це? В кохання до такого чоловіка, як він?

Атож, кохання не було! Пекучі сльози сорому й каяття застилали йому очі. Як він не міг збагнути, що то був лише холодний розрахунок! Дівчисько, яке, безперечно, має принадливу зовнішність і геть позбавлене моральних засад, що могли б їй перешкодити скористатися своєю принадністю. Й вона скористалася нею і легко домоглася свого. В її очах Ендрю Харлан не людина. Він усього-на-всього об’єкт хибного уявлення про Вічних.

Довгі Харланові пальці машинально погладжували корінці книг, що стояли на невеличкій полиці. Він узяв один том і навмання розгорнув.

Літери розпливалися в очах. Бляклі ілюстрації здавалися потворними, безглуздими плямами.

Для чого Фінджі потрібно було розкривати перед ним усі карти? Відверто кажучи, він не мав такого права. Спостерігач ніколи не повинен дізнатися про наслідки своїх Спостережень. Такі знання могли б позбавити Спостерігача його ідеальної, бездушної об’єктивності.

Відповідь напрошувалася сама: ревнощі, жадоба помсти, прагнення розчавити його.

Харлан задумливо погладжував пальцями розгорнену сторінку. Раптом його увагу привернуло рекламне зображення червоного наземного екіпажу, схожого на ті, якими послуговувалися в 45-му, 182-му, 590-му і 984-му Сторіччях, а також у пізніший період Первісної ери. Це був досить простий тип транспорту з двигуном внутрішнього згорання. За Первісної ери продукти з природної нафти використовували як джерело енергії, а колеса робили з натуральної гуми. Звичайно, в пізніших Сторіччях екіпажі були досконаліші.

Харлан колись розповідав про все це Куперові. Він тоді прочитав йому цілу лекцію і тепер поринув у спогади, аби хоч якось погамувати свій душевний біль, відірватися від гірких думок.

— Рекламні оголошення, — пояснював тоді Харлан, — розповідають нам про Первісну історію набагато більше, ніж так звана хроніка, вміщена в тому самому часописові. Інформаційні замітки розраховано на читачів, добре знайомих із навколишнім світом, у якому вони живуть. В них ніколи не пояснюються терміни, призначення предметів, оскільки немає в тому потреби. От, наприклад, що таке «м’яч для гри в гольф»?

Купер відверто признався в своєму неуцтві.

Харлан повів урок далі своїм звичним повчальним тоном:

— З випадкових повідомлень можна дійти висновку, що це невеличка кулька, зроблена з невідомого нам матеріалу. Відомо також, що вона застосовувалася в спортивній грі, хоча б тому, що про неї згадується в розділі «Спорт». З окремих заміток доходимо висновку, що мета цієї гри — з допомогою довгої ключки загнати кульку в лунку на грунті.

Та навіщо даремно сушити собі голову? Подивись на рекламну картинку! Вона не лише закликає купити м’яча, а й подає нам чудове його зображення і навіть окремо показує зріз предмета, щоб дати уявлення про його будову.

Проте Куперові, який прибув до Вічності