Чорні Журавлі Всесвіту - Володимир Дмитрович Михайлов

Коли прокинулись і поснідали, Сенцов одразу ж дав кожному роботу.

Доводилось проводити розшуки в кількох напрямках. Першочерговим завданням було встановити зв’язок з Землею, тому Азарову доручили ще раз обстежити земну ракету й демонтувати все, що ще залишилось від передавача. Може, пощастить зібрати бодай щось схоже на рацію.

Крім того, треба було почати якось розбиратися хоч би в основах невідомої техніки. Хто знає, може, таким шляхом поталанить хоч би помаленьку освоїти керування чужим кораблем. Для цього вирішили перш за все старанно дослідити робота, який валявся біля їхнього старого корабля, пошкоджений спалахом пального. За це взялися Сенцов і Раїн.

А Калве з тією ж метою — ознайомитись і спробувати зрозуміти принципи будови та дії — подався нагору, в кібернетичний центр. Його завдання було, либонь, найважливіше: не можна вічно жити під загрозою якоїсь нової неприємності з боку кібернетичних машин та автоматів, які ними керують.

Коробов продовжував детально оглядати чужу ракету, щоб точно дізнатися про запаси кисню й електроенергії, які були в них.

Всі без зайвих розмов взялися до діла.

З роботом упоратись виявилось нелегко. Через силу вдалося розрізати його ушкоджену полум’ям оболонку електричним різаком. Як і сподівались, під ковпаком нічого схожого на кібернетичний пристрій не виявилось. Всього кілька приладів, якісь циліндричні непрозорі апарати і невеликі многокутні ящики. На блискучих стержнях, які могли служити виводами, Сенцов за допомогою тестера виявив слабку напругу. Стержні ці входили в циліндри, туди ж тяглися гнучкі стрічки незрозумілого призначення.

Найцікавішими в автоматі виявились важелі-щупальця. Сенцов і Раїн довго намагались пробитися крізь надзвичайно тверду броню з незрозумілого матеріалу до цих важелів, та так і не змогли: ніяких важелів просто не було. Те, що вони вважали запобіжною оболонкою, виявилось самою машиною — без зчленувань, без усяких деталей, твердий і в той же час надзвичайно гнучкий моноліт. Що приводило його в рух, також було незрозуміло: до нього не підходили ніякі рухливі деталі. Вони спробували приєднати один з важелів до циліндрів з напругою. Тверде щупальце почало згинатися, скорочуючись, наче м’яз, тільки з набагато більшою силою; важіль завтовшки з палець вільно підіймав кисневий балон, великий стаціонарний балон з ракети!

Очевидно, конструктори цих машин використовували не механічні схеми, схожі на земні, а щось зовсім інше: їм вдалось одержати речовину, яка прямо перетворювала електричну, а може, й хімічну енергію в рух.

— Набагато економніше з погляду витрати енергії, — Захоплено сказав Раїн. — Вищий ступінь!

Вони довго сиділи над розібраним роботом: щоб зрозуміти всі тонкощі його будови, потрібні, мабуть, не дні, а тижні… І незрозуміло, як усе це їм допоможе освоїти ракету?

— Ну, вже й ракета… — обірвав їхні роздуми задоволений голос Коробова, який саме нагодився.

— Що? — насторожився Сенцов.

— Чудова машина! — Коробов закрутив головою в захопленні.

— А кисень знайшов?

— Здається, так… Твердої впевненості, правда, нема. Сховище велике за об’ємом, але не з газом і не з рідиною, а з твердою речовиною. До нього приєднано такі ж апарати. Я гадаю, вони й перетворюють твердий кисень у газ.

— Що ж підказало вам, що це кисень? — спитав Раїн.

— А ось що. На всіх сховищах є такий знак, — Коробов пальцем намалював на матовій поверхні захисного кожуха робота крапку, навколо неї — двоє концентричних кілець і на зовнішньому з них — шість крапок. З хвилину всі дивились на малюнок, що повільно танув.

— Зрозуміло? — спитав Коробов. — Атом кисню — шість електронів на останньому, другому, рівні… Добре, що хоч у цій галузі їхня символіка нам зрозуміла. Знайшов я й інші сховища з таким ось знаком…

— Водень, — сказав Раїн.

— Ага. Це розв’язує проблему води хоч би принципово. Отже, повітрям і водою ми забезпечені достатньо.

Сенцов нетерпляче спитав:

— Л відносно двигунів нічого не ясно?

— До двигунів я пробратись не зміг… — повільно сказав Коробов. — Там глуха перегородка. Тільки-но підійшов, одразу завило, загавкало… Щось на зразок сирени. Тільки дуже високі тони. Очевидно, пересторога про небезпеку. Не з нашими скафандрами туди лізти.

— Значить, зовсім нічого?

— Єдине, що можна сказати, — двигуни, пальне і таке інше займає набагато менше місця, ніж на нашій ракеті, не тільки щодо загального об’єму, а й абсолютно. Я спеціально кроками виміряв…

— Виходить, двигун не хімічний, — сказав Сенцов. — Що ж приводить його в дію? Яке пальне?

— Швидше за все атомне, — відказав Коробов. — Інакше не було б сигналу небезпеки.

— Маю сумнів, що атомне, — промовив Сенцов. — Я ракету оглянув ззовні, поки ви спали… Зовсім не те сопло, яке потрібне для атомного двигуна, принаймні за нашими міркуваннями.

— Ну, на це взагалі уваги звертати не слід, — не погодився Коробов. — І весь цей корабель не такий масивний, як наш: перегородки завтовшки з міліметр, а міцність дивовижна.

— Та я не про міцність кажу, — мовив Сенцов. — Курс двигунів пам’ятаєш? Принципові основи атомного двигуна? Ну от, а тут зовсім не те…

— Я думав про це, — сказав Коробов. — Якщо там хімічне пальне, то хоч би яке високоякісне воно було, цій ракеті далі Марса не вибратись. А раптом вони лише на Марс і ходили? — Він помовчав і зненацька спитав: — То як, обідати будемо?

— Треба хлопців почекати, — відповів Сенцов. — Вони там теж захопились. Так, це невесело — те, що ти говориш…

— Все обладнання ракети вказує, що її призначено для далеких рейсів, — докинув Раїн. — Отож летимо на Землю!

— Поки ми не знаємо… — почав Сенцов.

— Давайте обідати! —