Фундація та Земля - Айзек Азімов
— І яке ж?
— Суд має один суттєвий недолік: він публічний. Ви кілька разів посилалися на сувору юридичну систему цього світу, і я підозрюю, що організувати суд без повного його документування буде непросто. Тож Фундація про нього дізналася б і вам довелося б передати їм корабель після вироку.
— Авжеж, — безвиразно погодилась Лізалор. — Корабель належить Фундації.
— Але особисту домовленість зі мною не треба було б офіційно документувати. Ви могли б отримати корабель, і оскільки Фундація про це не знала б — бо вони навіть не знають, що ми зараз у цьому світі, — Компореллон міг би лишити корабель собі. Я певен, саме це ви й маєте намір зробити.
— І навіщо нам це? — Міністерка досі зберігала нейтральний вираз обличчя. — Хіба ми не частина Конфедерації Фундації?
— Не зовсім. Ваш статус — приєднана держава. На будь-якій мапі, де світи-члени Федерації позначено червоним, Компореллон та підвладні йому світи будуть блідо-рожевою плямою.
— Хай навіть і так; як приєднана держава ми точно співпрацюватимемо з Фундацією.
— Невже? Хіба Компореллон не міг би мріяти про повну незалежність, навіть лідерство? Ваш світ старий. Майже всі світи стверджують, що вони старші, ніж насправді, але Компореллон — це по-справжньому старий світ.
Міністерка Лізалор дозволила собі холодну усмішку.
— Найстаріший, якщо вірити деяким нашим патріотам.
— Хіба не могло бути часів, коли Компореллон справді панував серед відносно невеликої групи світів? Чи ви б не мріяли відновити цю втрачену владу?
— Гадаєте, ми мріємо про настільки неможливу мету? Я назвала це божевіллям ще до того, як дізналася, що ви маєте на увазі, а тепер певна у своїх висновках.
— Мрії бувають неможливими, однак їх усе одно мріють. Термінус розташований на самісінькому краю Галактики й фактично править нею, хоча має п’ятсотлітню історію, коротшу, ніж у будь-якого іншого світу. А хіба не мав би Компореллон? Га? — Тревіз усміхався.
Лізалор була незворушна.
— Як ми розуміємо, Термінус досягнув цього статусу завдяки Плану Гарі Селдона.
— Це психологічне підґрунтя його першості, і Термінус протримається, напевно, рівно стільки, скільки в цю догму віритимуть. Уряд Компореллона може й не вірити. Утім Термінус має і технологічне підґрунтя. Панування Термінуса над Галактикою, безперечно, опирається на розвинені технології — як-от гравітаційний корабель, що його ви так жадаєте. Жоден інший світ, крім Термінуса, не використовує гравітаційні кораблі. Якби Компореллон такий мав і зміг би детально вивчити його внутрішні механізми, це однозначно стало б величезним технологічним кроком уперед. Не думаю, що цього вистачило б, щоб скоротити відставання від Термінуса, проте ваш уряд може так вважати.
— Ви не можете казати цього серйозно. Будь-який уряд, що лишив би корабель собі попри бажання Фундації, точно спізнав би її гнів, а історія демонструє, що Фундація в гніві буває доволі неприємна.
— На гнів Фундації можна наразитися тільки тоді, коли Фундація знає, що їй є на що гніватися.
— У такому разі, Тревізе, якщо припустити, що ваш аналіз ситуації — не фантазія божевільного, чи не було б вам вигідно віддати нам корабель і торгуватися до останнього? За ходом вашої аргументації, ми б добре заплатили за шанс отримати його тихцем.
— І чи могли б ви тоді покладатися на те, що я не доповім про це Фундації?
— Авжеж. Бо ж вам довелося б доповісти про власну роль.
— Я міг би доповісти, що діяв під тиском.
— Так. Хіба що ваша розважливість підказала б вам, що ваша мер ніколи в це не повірить. Ну ж бо, погоджуйтеся.
Тревіз похитав головою.
— Не погоджуся, мадам Лізалор. Корабель мій і мусить моїм лишатися. Як я вже казав, він вибухне з надзвичайною потужністю, якщо ви спробуєте відімкнути його силоміць. Запевняю вас, я кажу правду. Не покладайтеся на те, що це блеф.
— Ви могли б відчинити його й дати комп’ютеру нові вказівки.
— Безперечно, але я цього не робитиму.
Лізалор тяжко зітхнула.
— Ви ж знаєте, що ми могли б змусити вас передумати — учинивши щось як не з вами, то з вашим другом, доктором Пелоратом, чи з дівчиною.
— Тортури, міністерко? Так каже ваш закон?
— Ні, депутате. Але нам не обов’язково було б вдаватися до чогось аж такого грубого. Завжди є психічний зонд.
Відколи Тревіз зайшов до помешкання міністерки, він уперше похолов.
— На це ви теж не маєте права. Використання психічного зонда поза медичними цілями заборонено в усій Галактиці.
— Однак якщо ми доведені до відчаю…
— Я готовий ризикнути, — спокійно відказав Тревіз, — бо це не піде вам на користь. Моя рішучість зберегти корабель така глибока, що психічний зонд знищить мій розум, перш ніж змусить його віддати. — Оце був блеф, подумав він, і похолов ще сильніше. — І навіть якби ви зуміли майстерно переконати мене, не знищуючи мого розуму, і якби я відчинив корабель, роззброїв його та передав вам, це так само нічого б вам не дало. Корабельний комп’ютер навіть розвиненіший за корабель, і він чомусь — не знаю чому — розроблений так, що працює на повну потужність тільки зі мною. Я б назвав його персональним комп’ютером.
— Гадаю, тоді б ви залишили собі корабель і лишилися б його пілотом. Чи не бажали б ви пілотувати його для нас як почесний громадянин Компореллона? Велика зарплатня. Чимала розкіш. Для ваших друзів також.
— Ні.
— То що ви пропонуєте? Щоб ми просто дозволили вам і вашим друзям запустити корабель і полетіти геть у Галактику? Попереджаю, перш ніж це станеться, ми можемо просто повідомити Фундацію, що ви тут із кораблем, і лишити решту їм.
— І втратити корабель самим?
— Якщо нам судилося його втратити, можливо, ми радше віддали б його Фундації, ніж безсоромному чужинцю.
— Тоді дозвольте мені запропонувати власний компроміс.
— Компроміс? Що ж, я слухаю. Кажіть.
— У мене важлива місія, — почав Тревіз, ретельно добираючи слова. — Вона почалася за підтримки Фундації. Здається, цю підтримку припинили, однак місія досі важлива. Дозвольте мені отримати натомість підтримку Компореллона, і якщо я успішно впораюся з місією, виграє від цього Компореллон.
— І ви не повернете корабель Фундації? — із сумнівом спитала Лізалор.
— Я ніколи не планував цього робити. Фундація не шукала б корабель так відчайдушно, якби бачила бодай шанс на те, що я з власної волі його поверну.
— Це не зовсім те саме, що сказати, що ви віддасте корабель нам.
— Щойно я завершу свою місію, корабель мені може більше не знадобитися. У такому разі я не заперечуватиму, щоб він дістався Компореллону.
Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Тоді Лізалор зауважила:
— Ви вживаєте умовну конструкцію. «Може» не знадобитися. Для нас у цьому жодної цінності.
— Я міг би роздавати шалені обіцянки, але яку цінність мали б для вас вони? Той факт, що мої обіцянки обережні та обмежені, мусив би показати вам, що вони принаймні щирі.
— Розумно, — кивнула Лізалор. — Мені це подобається. Що ж, у чому полягає ваша місія і як від неї виграє Компореллон?
— Ні, ні, зараз ваша черга. Чи підтримаєте ви мене, якщо я доведу вам, що ця місія важлива для Компореллона?
Міністерка Лізалор підвелася з канапи — висока, домінантна постава.
— Я зголодніла, депутате Тревіз, і не
