Фундація та Земля - Айзек Азімов

— І яке ж?

— Суд має один суттєвий недолік: він публічний. Ви кілька разів посилалися на сувору юридичну систему цього світу, і я підозрюю, що організувати суд без повного його документування буде непросто. Тож Фундація про нього дізналася б і вам довелося б передати їм корабель після вироку.

— Авжеж, — безвиразно погодилась Лізалор. — Корабель належить Фундації.

— Але особисту домовленість зі мною не треба було б офіційно документувати. Ви могли б отримати корабель, і оскільки Фундація про це не знала б — бо вони навіть не знають, що ми зараз у цьому світі, — Компореллон міг би лишити корабель собі. Я певен, саме це ви й маєте намір зробити.

— І навіщо нам це? — Міністерка досі зберігала нейтральний вираз обличчя. — Хіба ми не частина Конфедерації Фундації?

— Не зовсім. Ваш статус — приєднана держава. На будь-якій мапі, де світи-члени Федерації позначено червоним, Компореллон та підвладні йому світи будуть блідо-рожевою плямою.

— Хай навіть і так; як приєднана держава ми точно спів­працюватимемо з Фундацією.

— Невже? Хіба Компореллон не міг би мріяти про повну незалежність, навіть лідерство? Ваш світ старий. Майже всі світи стверджують, що вони старші, ніж насправді, але Компореллон — це по-справжньому старий світ.

Міністерка Лізалор дозволила собі холодну усмішку.

— Найстаріший, якщо вірити деяким нашим патріотам.

— Хіба не могло бути часів, коли Компореллон справді панував серед відносно невеликої групи світів? Чи ви б не мріяли відновити цю втрачену владу?

— Гадаєте, ми мріємо про настільки неможливу мету? Я назвала це божевіллям ще до того, як дізналася, що ви маєте на увазі, а тепер певна у своїх висновках.

— Мрії бувають неможливими, однак їх усе одно мріють. Термінус розташований на самісінькому краю Галактики й фактично править нею, хоча має п’ятсотлітню історію, коротшу, ніж у будь-якого іншого світу. А хіба не мав би Компореллон? Га? — Тревіз усміхався.

Лізалор була незворушна.

— Як ми розуміємо, Термінус досягнув цього статусу завдяки Плану Гарі Селдона.

— Це психологічне підґрунтя його першості, і Термінус протримається, напевно, рівно стільки, скільки в цю догму віритимуть. Уряд Компореллона може й не вірити. Утім Термінус має і технологічне підґрунтя. Панування Термінуса над Галактикою, безперечно, опирається на розвинені технології — як-от гравітаційний корабель, що його ви так жадаєте. Жоден інший світ, крім Термінуса, не використовує гравітаційні кораблі. Якби Компореллон такий мав і зміг би детально вивчити його внутрішні механізми, це однозначно стало б величезним технологічним кроком уперед. Не думаю, що цього вистачило б, щоб скоротити відставання від Термінуса, проте ваш уряд може так вважати.

— Ви не можете казати цього серйозно. Будь-який уряд, що лишив би корабель собі попри бажання Фундації, точно спізнав би її гнів, а історія демонструє, що Фундація в гніві буває доволі неприємна.

— На гнів Фундації можна наразитися тільки тоді, коли Фундація знає, що їй є на що гніватися.

— У такому разі, Тревізе, якщо припустити, що ваш аналіз ситуації — не фантазія божевільного, чи не було б вам вигідно віддати нам корабель і торгуватися до останнього? За ходом вашої аргументації, ми б добре заплатили за шанс отримати його тихцем.

— І чи могли б ви тоді покладатися на те, що я не доповім про це Фундації?

— Авжеж. Бо ж вам довелося б доповісти про власну роль.

— Я міг би доповісти, що діяв під тиском.

— Так. Хіба що ваша розважливість підказала б вам, що ваша мер ніколи в це не повірить. Ну ж бо, погоджуйтеся.

Тревіз похитав головою.

— Не погоджуся, мадам Лізалор. Корабель мій і мусить моїм лишатися. Як я вже казав, він вибухне з надзвичайною потужністю, якщо ви спробуєте відімкнути його силоміць. Запевняю вас, я кажу правду. Не покладайтеся на те, що це блеф.

— Ви могли б відчинити його й дати комп’ютеру нові вказівки.

— Безперечно, але я цього не робитиму.

Лізалор тяжко зітхнула.

— Ви ж знаєте, що ми могли б змусити вас передумати — учинивши щось як не з вами, то з вашим другом, доктором Пелоратом, чи з дівчиною.

— Тортури, міністерко? Так каже ваш закон?

— Ні, депутате. Але нам не обов’язково було б вдаватися до чогось аж такого грубого. Завжди є психічний зонд.

Відколи Тревіз зайшов до помешкання міністерки, він уперше похолов.

— На це ви теж не маєте права. Використання психічного зонда поза медичними цілями заборонено в усій Галактиці.

— Однак якщо ми доведені до відчаю…

— Я готовий ризикнути, — спокійно відказав Тревіз, — бо це не піде вам на користь. Моя рішучість зберегти корабель така глибока, що психічний зонд знищить мій розум, перш ніж змусить його віддати. — Оце був блеф, подумав він, і похолов ще сильніше. — І навіть якби ви зуміли майстерно переконати мене, не знищуючи мого розуму, і якби я відчинив корабель, роззброїв його та передав вам, це так само нічого б вам не дало. Корабельний комп’ютер навіть розвиненіший за корабель, і він чомусь — не знаю чому — розроблений так, що працює на повну потужність тільки зі мною. Я б назвав його персональним комп’ютером.

— Гадаю, тоді б ви залишили собі корабель і лишилися б його пілотом. Чи не бажали б ви пілотувати його для нас як почесний громадянин Компореллона? Велика зарплатня. Чимала розкіш. Для ваших друзів також.

— Ні.

— То що ви пропонуєте? Щоб ми просто дозволили вам і вашим друзям запустити корабель і полетіти геть у Галактику? Попереджаю, перш ніж це станеться, ми можемо просто повідомити Фундацію, що ви тут із кораблем, і лишити решту їм.

— І втратити корабель самим?

— Якщо нам судилося його втратити, можливо, ми радше віддали б його Фундації, ніж безсоромному чужинцю.

— Тоді дозвольте мені запропонувати власний компроміс.

— Компроміс? Що ж, я слухаю. Кажіть.

— У мене важлива місія, — почав Тревіз, ретельно добираючи слова. — Вона почалася за підтримки Фундації. Здається, цю підтримку припинили, однак місія досі важлива. Дозвольте мені отримати натомість підтримку Компореллона, і якщо я успішно впораюся з місією, виграє від цього Компореллон.

— І ви не повернете корабель Фундації? — із сумнівом спитала Лізалор.

— Я ніколи не планував цього робити. Фундація не шукала б корабель так відчайдушно, якби бачила бодай шанс на те, що я з власної волі його поверну.

— Це не зовсім те саме, що сказати, що ви віддасте корабель нам.

— Щойно я завершу свою місію, корабель мені може більше не знадобитися. У такому разі я не заперечуватиму, щоб він дістався Компореллону.

Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Тоді Лізалор зауважила:

— Ви вживаєте умовну конструкцію. «Може» не знадобитися. Для нас у цьому жодної цінності.

— Я міг би роздавати шалені обіцянки, але яку цінність мали б для вас вони? Той факт, що мої обіцянки обережні та обмежені, мусив би показати вам, що вони принаймні щирі.

— Розумно, — кивнула Лізалор. — Мені це подобається. Що ж, у чому полягає ваша місія і як від неї виграє Компореллон?

— Ні, ні, зараз ваша черга. Чи підтримаєте ви мене, якщо я доведу вам, що ця місія важлива для Компореллона?

Міністерка Лізалор підвелася з канапи — висока, домінантна постава.

— Я зголодніла, депутате Тревіз, і не