Зірка КЕЦ - Олександр Романович Бєляєв

— Ага! Ви все-таки вважаєте, що це глибока ідея? — весело запищав він і вперше так різко повернувся, що його павутиння заколивалось. Що було б, якби я розсердив його! Добре, що тут падіння неможливе.

— Так, тепер я буду думати над цією ідеєю, — сказав я, щоб остаточно завоювати симпатію свого майбутнього товариша по подорожі. — А зараз за мною залетить Крамер, і я хотів би…

— Ну, що ж ви хотіли б знати? Для чого на Місяці потрібен буде біолог? Я думаю, що він може бути потрібен. «Місяць зовсім мертва планета. На Місяці зовсім немає атмосфери і тому зовсім немає органічного життя». Так думають. Так звичайно думають. Я дозволяю собі думати трохи інакше. Авжеж, дозволяю собі так думати на підставі деяких моїх спостережень. Мій телескоп… Та ось, будь ласка, погляньте на Місяць. Чіпляйтеся по моїх шнурах, тільки обережно. Не зачепіть книжок. Ось так. Ну, одним оком…

Я глянув в об’єктив і аж скрикнув. Я побачив поверхню Місяця на такий близькій відстані, що можна було виразно розрізнити навіть окремі скелі і розколини. Край однієї такої скелі виблискував різнокольоровими вогнями. Це були, очевидно, виходи кристалічних гірських порід.

— Ну, що ви скажете? — самовдоволено сказав Тюрін.

— Мені здається, що я бачу Місяць ближче, ніж Землю з висоти Зірки Кец.

— Еге, а коли ви подивитесь на Землю в мій телескоп, то побачите і свій Ленінград. Так от. Я гадаю, що на Місяці можуть бути, хоча б у найменшій кількості, гази, можуть бути й деякі рослини. Так от. Завтра летимо. Я, власне, не любитель подорожей. Мені і звідси все видно. Але на цій експедиції наполягає наш директор. Дисципліна — насамперед… Так от… Я хотів повернутися до нашої розмови про філософію руху…

Безконечний прямолінійний рух точки в просторі — безглуздя. Такий рух нічим не різниться від нерухомості, від стояння. Безконечність попереду, — безконечність позаду, — немає масштабу. Всякий пройдений відрізок шляху, порівняно з безконечністю, дорівнює нулю.

Але як же бути з рухом в усьому Космосі? Космос вічний. Рух у ньому не припиняється. Невже ж і рух Космосу— безглуздя?

Я кілька років думав над цим, аж поки не знайшов, де зарита собака.

Я думав про природу руху. І справа, виявляється, зовсім проста. Факт той, що в природі взагалі немає безперервного безконечного прямолінійного руху, хоча б і по кривій. Всякий рух переривчастий, ось в чому секрет! Ще Менделєєв довів закономірну переривчастість величин, — навіть величин, — в даному разі, — атомів. Еволюційне вчення заміняється генетичним, чимраз більша роль в розвиткові організмів надається стрибками, мутаціям. Переривчастість магнітних величин довів Вейсс, переривчастість промінювання — Планк, а переривчастість термічних характеристик — Коновалов. Космос вічний, але всі рухи в Космосі переривчасті. Сонячні системи народжуються, розвиваються, старіють і вмирають, закінчивши свій цикл, щоб народитися знов. Мають кінець і початок, а значить і масштаби виміру. Те саме відбувається і в органічному світі… Вам усе зрозуміло? Ви стежите за моєю думкою?..

На моє щастя, в отворі знову з’явилась голова негра з мавпеням.

— Товаришу Артем’єв! Крамер чекає вас в атмосферній камері, — сказав негр.

Я поспішив попрощатися з професором і виповзти з павучого закутка.

Признаюсь, Тюрін примусив мене подумати про його філософію. «Щастя в русі». Але яке сумне видовище, коли дивитися збоку, являє собою творець філософії руху! Якась темна щілина, загублена в темних просторах неба, і в ній, заснована павутинням, нерухомо висить людина. І так дні, місяці, роки. Але Тюрін щасливий, це безсумнівно. Недостача руху тіла замінюється у нього інтенсивним рухом мислі, мозкових клітин.

Я побачив в атмосферній камері Крамера. Він навіть не знімав свого скафандра, очевидно, поспішав. Я швидко одягся. Крамер знизив атмосферне тиснення майже до повного вакууму і відчинив зовнішні двері. Не відпускаючи мене від себе, він обережно відділився від стін обсерваторії боковим сковзним рухом, потім короткими пострілами обернувся до Зірки Кец і, тримаючи мене перед себе, зробив кілька сильних вибухів. Ми помчали до Зірки з великою швидкістю. Тепер він міг і випустити мене з рук, але, мабуть, вже не довіряв моєму вмінню і придержував ззаду за лікоть.

Коли ми наблизились до Зірки, я побачив, що вона обертається — і досить швидко — на своїй поперечній осі. Очевидно, ремонт оранжереї закінчено, і тепер утворювалась значніша штучна вага.

Нелегка справа пришвартуватись до крила вітряка, коли він працює! Але Крамер справився з цим завданням. Він почав описувати кола над кінцем циліндра Зірки, аж поки ці рухи не зрівнялися, потім ухопився за скобу.

Не встиг я роздягтися, як мене викликала до себе Меллер.

Не знаю, на скільки в ракеті збільшилась вага, певно, вона була не більша за одну десяту земної. Але я відчув знайоме і, треба сказати, приємне напруження мускулів. Приємно було «ходити» ногами по «підлозі», знову знайти верх і низ.

Вага має, звичайно, і свої великі переваги. Всі речі стають на місце. Повітряний пил поволі осідає вниз, очищаючи повітря. Можна користуватися полум’ям звичайних горілок.

— Я послала по Тюріна, — сказала Меллер, побачивши мене. — Він зараз буде тут. Нелегко нам було вирвати його з павутиння. Як ви його знайшли?

— Оригінальна людина, — відповів я. — Одначе, я думав зустріти…

— Я не про те, — перебила мене Меллер. — Який він має вигляд? Я питаю, як лікар.

— Дуже блідий, трохи набрякле обличчя…

— Звичайно! Він живе неможливим життям. Адже в обсерваторії є невеличкий сад, гімнастичний зал, апарати для тренування мускулатури, але Тюрін нехтує своїм здоров’ям. Признатися, це я умовила директора відрядити Тюріна на Місяць. Нехай провітриться, кажучи фігурально. Я наполягатиму на докорінній зміні його життєвого режиму, інакше ми скоро втратимо цю