Колгосп тварин - Джордж Орвелл
— І якщо у вас є нижчі тварини, з якими ви перебуваєте у суперечності, то у нас так само є свої нижчі класи людей!
Цей дотепний жарт викликав за столом вибух реготу, а містер Пілкінґтон ще раз похвалив свиней за мізерну пайку, довгий робочий день і, як він помітив, за те, що в «Колгоспі тварин» ні з ким не панькаються.
А тепер він просить шановне товариство подбати, щоб у всіх були повні кухлі.
— Джентльмени! — закликав він до уваги. — Джентльмени, я піднімаю свій кухоль за процвітання «Колгоспу тварин».
У відповідь почувся схвальний гомін і тупання. Втішений Наполеон підвівся з місця й обійшов стіл, щоб цокнутися з містером Пілкінґтоном. Вітальні вигуки все ще лунали, а Наполеон продовжував стояти, даючи зрозуміти, що він теж хоче сказати кілька слів.
Його промова, як завжди, була короткою і конкретною. Він також щасливий, сказав він, що закінчився період прикрих непорозумінь. Деякий час ширилися чутки — він певен, що це робилося з ворожими намірами, — що його погляди та погляди соратників — бунтівні і навіть революційні. Їх звинувачували у підбурюванні до повстання тварин сусідніх ферм. Але немає нічого правдивішого за правду! Як колись, так і зараз єдиним їхнім бажанням є добросусідські ділові стосунки. Ферма, яку він має честь очолювати, додав Наполеон, є кооперативним підприємством. Це власність, яку він тут представляє і якою спільно володіють усі свині.
Він гадає, що всі давні підозри вже розвіялися, але нещодавно на фермі впроваджено деякі нововведення, які мають сприяти зростанню довір’я. Досі на фермі тварини мали досить дурнуватий звичай казати одна одній «товариш». Цьому треба покласти край. Побутував іще один дивний звичай, який невідомо звідки взявся, коли щонеділі вранці всі марширували повз череп кнура на стовпці у садку. З цим теж слід покінчити — череп уже закопано. Гості, певно, звернули увагу на зелений прапор на щоглі. Трохи раніше вони помітили б на ньому ратицю й ріг, які зараз зафарбували. Відтепер це просто зелений стяг.
У нього є лише одна заувага до блискучої і доброзичливої промови містера Пілкінґтона. Містер Пілкінгтон увесь час говорив про «Колгосп тварин». Звісно, він не міг цього знати, але він, Наполеон, зараз уперше оголошує про те, що назва «Колгосп тварин» скасовується. Відтепер ферма називатиметься «Садиба». Як на нього, це дуже слушно, бо такою є її первісна назва.
— Джентльмени! — завершив свій виступ Наполеон. — Я пропоную вам той самий тост, але в іншій формі. Наповніть кухлі по вінця. Ось мій тост, джентльмени: за процвітання ферми «Садиба»!
Гості радісно та схвально загукали й спорожнили кухлі. Але тваринам, які дивилися на все це знадвору, здавалося, що відбувається щось дивовижне. Що так змінилося на свинячих рилах? Старечий, тьмавий погляд Конюшинки перебігав з писка на писок. Деякі мали по п’ять підборідь, деякі — по чотири, а деякі — по три. Але що ж то в них наче розпливається і змінюється?
Коли вщухли оплески, товариство знову взялося до карт, продовжуючи перервану гру. А тварини почали нишком розходитися.
Та не відійшли вони й на двадцять ярдів, як зненацька зупинилися. З будинку долинуло ревище голосів. Вони поквапилися назад і знову зазирнули у вікно. Там якраз розгорілася люта сварка, чулися вигуки, удари по столу, гострі звинувачення й затяті заперечення. А причиною сварки було те, що Наполеон і містер Пілкінґтон одночасно походили піковим тузом.
Волало дванадцять лютих голосів, і всі вони зливалися в один. Тепер стало зрозуміло, що трапилося з рилами свиней. Тварини, які стояли надворі, переводили погляди зі свині на людину і з людини на свиню, а тоді знову із свині на людину. Але тепер уже годі було розібрати, де людина, а де свиня.
Листопад 1943 — лютий 1944
Бернард Крік[3]
Уривки з книжки «Джордж Орвелл. Життя»
Я дивився і дивлюсь на Орвелла як на людину, що, незважаючи на трагічно ранню смерть, досягла мети, поставленої перед собою ще на початку життя, — стати письменником... З маловідомого англійського літератора він справді перетворився на постать всесвітньознану, чиї книжки викликали дискусії скрізь, де їх читали. У 1946 році в есе «Чому я пишу» він пояснював: «Протягом останніх десяти років я понад усе прагнув перетворити політичні твори на мистецтво... Оглядаючись нині на свою творчість, я бачу, що там, де я не мав політичної ідеї, у мене незмінно з’являлися неживі книжки з пишномовними пасажами, реченнями без змісту, квітчастими прикметниками, словом — гра в дійсність...»
З часом Орвелл почав себе розцінювати як «політичного письменника», і обидва слова були для нього однаково вагомі. Він не претендував на те, щоб бути політичним філософом чи просто політичним полемістом: він справді був письменником, автором художніх, документальних романів, есе, віршів, величезної кількості рецензій на книжки та журнальних статей. Навіть якщо його твори не завжди були політичні за змістом, у них повсякчас виявлялалася певна політична позиція. У цьому розумінні він найкращий політичний письменник Англії, з часів Свіфта-сатирика, віртуоза стилю, мораліста й порушника спокою, який значною мірою вплинув на Орвелла.
Він став соціалістом (набагато пізніше, ніж думають), однак навіть у «Колгоспі тварин» щиро відкидав думку, що ніби рівність обов’язково заперечує свободу. Навпаки, він доводив, що лише рівноправне й братерське суспільство здатне забезпечити простим людям достатньо свободи... Багатьох поборників свободи, здається, зовсім не вражають соціалістичні погляди Орвелла, вони беруть від нього лише те, що хочуть, захоплюючись ним як політичним письменником і не розуміючи при тому суті його політики, його істинних поглядів на потреби людства (завжди людства, а не лише європейців) і на тенета, в яких тримає людей капіталістичне суспільство. Мета Орвелла — демократичний Соціалізм (він завжди писав це слово з великої літери)... Гнів Орвелла на комуністів був викликаний не лише тим, що вони перетворились на деспотів, для яких нічого не важать людське життя і якась там свобода, а й тим, що саме вони дискредитували демократичний соціалізм. З 1936 року він був послідовником незалежної Лейбористської партії Великобританії, згодом і соціалістом; тобто він належав до лівого крила лейбористів, завзятих поборників рівноправства, свободи і демократії...
«Колгосп тварин» і «1984» — це не сердита сатира, як їх прочитали за Залізною завісою, а песимістичне пророцтво... Це історія суспільства, що зрадило соціалізм і відмовилось від його ідеалів.
Уперше Орвелл сформулював концепцію тоталітаризму після втечі з
