Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87 - Анатолій Заблоцький
Філіппінець любить два види їзди — на швидкісному, розцяцькованому джипні і на повільному каретоні, в який запряжено карабао. Джипні — це своєрідні маршрутні таксі, прикрашені безліччю невеличких нікельованих коней. Вони вправно лавірують вузькими вулицями між сучасними автомобілями всіх марок світу. Філіппінці дуже люблять джипні, яких у столиці більше тридцяти п’яти тисяч. Досить сказати, що цим транспортом користується три чверті одинадцятимільйонного населення Великої Маніли.
Якщо джипні — щоденний улюбленець городян, то каретони — святковий вид транспорту для виїзду за місто. Вони повільно повзуть ґрунтовими путівцями. Один карабао непоспішливо тягне великий, накритий дашком віз, в якому вміщається з двадцять пасажирів. На задніх сидіннях розміщуються музиканти й співаки, які розважають пасажирів. Такі прогулянки, звичайно, дуже романтичні. Особливо, якщо зважати на темпи життя, до яких звикла сучасна людина. Дорога в’ється серед буйства квітів, височенних кокосових пальм. Вони, до речі, справжнє багатство країни, адже вона посідає перше місце в світі по виробництву кокосового масла. Філіппінці використовують буквально всі частини дерева — від листя, яким накривають будівлі, з якого виготовляють різноманітні напої, до деревини старих пальм, а вони заввишки метрів тридцять. Саджанці пальм у два-три роки починають плодоносити, якщо на пальмі з’явилося не менше двадцяти двох листків. Ось чому всенародною бідою стають тайфуни, які обламують листя пальм і роблять їх на якийсь час безплідними. Але за будь-яких погодних умов на Філіппінах щороку збирається не менше п’яти мільярдів горіхів…
Філіппінську екзотику не уявити без півнячих боїв, якими захоплюється усе чоловіче населення країни. Цікава деталь — найбільше розлучень відбувається саме через що згубну, як вважають філіппінки, пристрасть сильної статі. Кажуть, що чоловіки можуть тижні збавляти на улюблене видовище. У кожному невеличкому містечку центром життя завжди є площа, на якій містяться католицька церква, муніципальна рада і місце для півнячих боїв. Нині спеціальним рішенням уряду ці півнячі змагання заборонено проводити в будні дні. Однак у мене склалося враження, що, наприклад, у містечку Сан-Пабло Сіті, яке ми відвідали в будні дні, принаймні кожен п’ятий чоловік носив під пахвою жилавого бойового півня.
І знову океан. “Фелікс Дзержинський” бере курс на Японію. Англійський мандрівник Петрі Ватсон ще на початку нинішнього століття так писав про власний досвід її вивчення: “Якщо ви пробули в Японії шість тижнів, ви все розумієте. Через шість місяців ви починаєте сумніватися. Через шість років ви ні в чому не впевнені”. Ми ж пробули там лише шість днів…
Чомусь часто вважають, що Японія — це невелика острівна країна. Насправді ж вона не така й маленька. Площа її становить приблизно п’ятдесят три відсотки території України, але населення вдвічі більше. Найбільшу вагу в житті країни мають чотири великих острови — Кюсю, Хонсю, Сікоку і Хоккайдо. Але до складу Японії входить ще понад три тисячі маленьких острівців. Звичним явищем вважаються тут землетруси, вулканічні виверження. Щороку на території країни їх реєструється близько 1500. Часом вони завдають величезних руйнувань. Скажімо, 1923 року землетрус у японській столиці спричинився загибелі 100 тисяч чоловік і залишив по собі 558 тисяч згарищ…
Оскільки країна розташована в напрямку з півдня на північ, її рослинність дуже різниться у чотирьох кліматичних зонах. У південній — субтропічна вічнозелена, у центрально-південній — типові ліси помірного поясу, у центрально-північній— бук, дуб, ясен, каштан, у північній — майже виключно хвойні дерева.
Коли ми підійшли до південних морських воріт Японії, міста Кагосіма, саме відбувалося виверження вулкана Сакура-дзіма, розташованого на однойменному острові неподалік міста. У повітрі пахло сіркою, попіл осідав на палубу корабля, а над вулканом клубочився дим сіруватого кольору. Власне, Сакура-дзіма нині вже не острів, бо після найбільшого виверження в 1914 році вулканічна лава з’єднала його з островом Кюсю.
Уклад життя японців підлягає чотирьом основним постулатам. “Вабі” — природність. Японці вважають, що природа максимально досконала і слід її наслідувати, а не ^ переінакшувати. “Сабі” — старовина. Культ старовини надзвичайно великий, усе давнє високо цінується і навіть обожнюється. Поєднання “сабі” і “вабі” становить третій принцип світосприйняття японців — “сібукі”. І, нарешті, “юген” — недомовленість. Японець не хоче бачити все повністю розтлумаченим і тому однозначним, його приваблюють природні і мистецькі явища, які дають можливість по-своєму сприймати їх кожній людині.
У місті Кіото є сад каменів, або філософський сад, витвір монаха Соамі. На білому піску лежать п’ятнадцять необтесаних каменів. Але, якщо дивитися на них з спеціальної галереї, якою проходять глядачі, видно лише чотирнадцять. З якого місця не дивишся — бачиш їх лише чотирнадцять. На думку мудрого монаха, ця композиція має надоумлювати людину, що в житті обов’язково щось залишається невідомим, невираховуваним, таємничим.
Кагосіма — місто, через яке здавна найбільше просочувалося в Японію іноземних товарів, думок, ідей. Але загалом японська община прагне до герметизму. Навіть буддизм, який занесли до Японії китайські і корейські монахи в VI столітті, поєднався із суто національною релігією синто — шлях богів. При народженні японцю дають ім’я у синтоїстському храмі. Ховають, як правило, за буддистськими обрядами. Але впродовж життя він може обирати віросповідання на свій розсуд, міняти його. Це чи не єдина країна в світі, де різні релігії не ворогують між собою, а співіснують, взаємодоповнюючи одна одну. Синто, вважають японці, дуже близька людині, оскільки віддає належне природі, природній красі й гармонії. Буддизм переважає в японській філософії мистецтва, в повсякденному житті допомагає людині виховувати стійкість духу. Конфуціанство спонукає до утвердження таких підвалин в моралі японців як вірність, визнання права старшого і можновладного. Цікаво, що в японській мові навіть не існує слова “брат” — є “старший брат” і “молодший брат”. Так само із визначенням “сестра”. Починаючи з простого застілля, кожному обов’язково відводиться місце залежно від його віку й суспільного становища. У японців не існує вчинків добрих і поганих. Вони бувають тільки відповідні або ж невідповідні становищу людини. Наша гід по Кагосімі, всміхаючись, казала, що європейці або обманюють, або говорять правду; японці ж ніколи не обманюють, але їм так само ніколи не спаде на думку говорити вам правду.
За уявленнями японців, природа створилася сама по собі, а не богом. Вона досконала в усіх своїх виявах. Якщо християнство вважає, що Адам і Єва вчинили першорідний гріх,
