Olya_#1 - Володимир Худенко

Оля, правда, не надто тим і переймалась — це була навіть не особиста антипатія чи щось на кшталт того; як їй пояснила Мануела — це скоріше такий специфічний флотський гумор, а окрім цього, капітана, очевидно, трошки бісив той факт, що, окрім командора, Оля була по суті єдиним членом екіпажу, фактично непідзвітним Асланоглу. Це побіжно підтверджував і той факт, що з командором у Асланоглу з самої його появи на борту встановились подібні ж відносини — капітан ошивалась у навігаційному відділі і звідти безпосередньо керувала кораблем, а командор засів отут на містку. Формально Янь був керівником усієї операції, а Асланоглу — самого корабля, але командор не ліз у її справи, а вона, вірогідно, не лізла в його. Як Олі повіла Рамос, їй те було відомо через Семі, ясна річ — капітан та командор навіть бачились особисто лише раз, отоді, коли «Руанда» підібрала його на марсіанській орбіті. Командор прибув до них просто з тамтешнього головного штабу космічних операцій ООН, його перебування на борту взагалі не планувалось і, вірогідно, веселило Асланоглу ще менше, ніж перебування якогось там непідзвітного криптографа Skytek без досвіду бойових операцій. Капітан тоді, мовбито, особисто зустріла командора на орбітальній станції, провела невелику екскурсію кораблем і залишила в спокої. І більше вони навіть не бачились особисто.

3.

— Знаєте… — командор завагався. — Не сприйміть за старечу нетактовність, хех, але я от хотів вам запропонувати скласти мені компанію… так би мовити.

Оля зиркнула і вгледіла в його руці блискучий стерилізаційний термос із кольоровою етикеткою — древній парусник та стилізований напис «Santiago de Cuba» красувались на ній.

Вона повела бровою.

— Це справжній кубинський ром! — всміхнувся командор. — Знаю, знаю, його вже більше ста літ не виробляють і він нікому ні на біс не здався, але…

Він бовтнув термосом.

— …Для членів клубу приберігаються певні запаси. То що?

Командор неуважно махнув рукою, і з утворених у стінах заглиблень вилетіли два службових дрони та двійко стандартних гравітаційних крісел.

— За знайомство і за прибуття?

— Але ж ми прибуваємо лише завтра… — Оля мляво всміхнулась.

Вона куштувала алкоголь один раз у житті — в інтернаті. І це видалось їй тоді неабиякою бридотою — і як тільки предки його вживали? Проте такий жест командора здався їй по-своєму милим.

— Я тільки-но віддав команду, і ми…

Командор підійшов до екрану, і підлога утворила перед ним імпровізований столик — дрони вже метушились там.

— … Прибуваємо з хвилини на хвилину.

— Але ж…

Командор люб’язно вказав на крісло, що саме підлетіло до Олі.

Вона всілася, і крісло понесло її до столика.

— Я вирішив підійти на планетарних… — командор всівся і собі. — Ви ж уже знаєте, куди ми летимо?

Оля знизала плечима.

Капітан всміхнувся і наповнив келих.

— Боюсь лише, що розімлію… — ніяково всміхнулась і Оля. — Я тільки-но з анабіозу і ще не встигла поснідати… хех.

Вона помітила, що дрон якраз поставив на столик блюдце зі смаженим арахісом, і потягла відти жменьку горішків.

«Дуже мило», — відзначила про себе.

Командор наче на хвильку завагався, але тут же махнув рукою.

— Ну, це ми виправимо…

Він тицьнув по своєму напульснику, і перед ним тут же вискочило меню корабельної кухні. Командор штовхнув його до Олі, і воно поплило по повітрю, перед нею спинившись.

Вона, зиркнувши навгад, тицьнула по стейку зі штучної яловичини з гарніром із якоїсь калорійної модифікації бобів, простенький капустяний салат та апельсиновий сік — усе фабричне.

Голографічне меню полетіло назад до командора, і він також тицьнув по ньому.

- І я за компанію… — розслаблено кивнув він і всівся напроти, недбало кинувши розцяцькований кітель на спинку гравітаційного крісла.

Дрони знов пройшли крізь стіни і одразу ж повернулися, навантажені тацями.

Оля з насолодою вдихнула аромат добре просмаженого стейка.

— Давайте я не буду гратися в хованки… — мовив командор, просто і з апетитом вплітаючи салат.

Оля послідувала його прикладу і розрізала свій стейк імпульсним ножем.

— Ви знаєте, куди ми летимо і… знаєте, що це не навчальна операція.

— В загальних рисах, — кивнула Оля і відкусила шматочок м’яса.

«Бо-оже який кайф!» — подумала вона про себе, ледь закотивши очі.

— Знаю, що це патрульний обліт… — байдуже проказала вона, жуючи.

— Не зовсім.

— Тобто?

Оля витріщилась на командора, не донісши нового шматка до губ.

— Зараз… — командор відсьорбнув соку і махнув рукою на полотно екрану.

Той трішки вигнувся і наблизився до його руки.

— Вам відома оця звірюка?

— Ого…

На полотні екрану виник просто гігантський космічний корабель, увесь перламутровий і ніжно-білий, оперезаний рівними тоненькими смужками оглядових палуб, що яскраво переливались усіма кольорами райдуги. Довжелезний і округлий, він розмірено плив між зірок, чимось подібний до гігантського кита давніх літ — цю подібність підсилювали масивні блоки гіпердвигунів на його дещо звуженому «хвості». Навкруг корабля роями ледь видимих вогників носились транспортні, пасажирські та ескортні човники, од чого його розміри здавалися геть нереальними.

— «Independence of the Paradise» — галактичний круїзний лайнер! — урочисто пояснив командор, ледве-ледве всміхнувшись. — Гордість та один із флагманів Paradise Inside…

— Серйозно? — Оля була щиро вражена.

Вона просто таки пожирала очима відео.

— Красиво… Я про такі навіть і не знала якось.

— Не дивно, — кивнув командор. — Це ексклюзив, такі в Сонячній системі не базуються… та й заходять туди рідко. З нашими статками… — він смішно розвів руками, — … годі й мріяти покататись на подібних монстрах.

— Скільки там народу… може бути?

— Десять-п'ятнадцять мільйонів. У залежності від моделі…

— Скільки?? — Оля вражено видихнула.

— Угу, — буденно кивнув Янь. — Але вони рідко беруть таку кількість. Один мій колишній товариш по службі влаштувався на подібний помічником капітана. Зробив пару рейсів і витурили — там у них суворо все. Але розказував… Було що послухати. Так от він казав, що багатії там знімають зазвичай цілі палуби і в’їжджають цілими своїми маєтками — із сім’ями, обслугою, приватними арміями й таке інше… Хех. Тому зазвичай везуть щось близько двох-трьох мільйонів — так він казав. Або й того менше. Там ті кліщі інколи десятиліттями живуть — катаються… Таке розказував! — командор неуважно махнув рукою і задумався.

Оля ж зачаровано позирала на космічного красеня.

«А я думала, змотатись на курортну планету — це бозна-як круто… — скрушно подумала вона. — Ще й Максу хвалилась — немов уже рівня йому! Але він ніколи про таке не казав!..»

Та й не пам’ятала Оля, щоб Макс чи його